судді ОСОБА_1
до постанови колегії суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду
від 3 грудня 2019 року в справі № 488/5/17(провадження № 51-8690км18)
1. Я погоджуюся з резолютивною частиною постанови, але хочу навести ті підстави, на яких я дійшов висновку про неправильність рішення суду апеляційної інстанції.
2. Я вважаю, що сторони мають реалізовувати свої повноваження в строк, і не вважаю, що незначний час пропуску строку сам по собі може стати підставою для його поновлення без доведення поважних причин такого пропуску.
3. Однак в цій справі я вважаю, що існували міркування, які становили достатню підставу для поновлення строку.
4. Особливістю нашого процесуального закону є те, що захисник у процесі виступає як самостійна процесуальна фігура, незалежна від особи, яку захисник представляє. Ця доволі дивна конструкція законодавства іноді призводить до порушення прав обвинуваченої особи, зокрема до обмеження її права на юридичне представництво і на доступ до суду.[1]
5. З матеріалів справи відомо, що строк для захисника почав спливати 5 червня 2018 року, на наступний день після проголошення вироку. А строк на апеляційне оскарження для обвинуваченого, якого представляв цей захисник, почався лише 6 червня 2018 року, з дня вручення йому вироку.
6. Скарга захисника була подана 5 липня 2018 року. На цей час строк апеляційного оскарження для обвинуваченого ще не сплив. Тобто, якщо б зі скаргою 5 липня 2018 року звернувся сам обвинувачений, така скарга була б подана в межах строку.
7. Таким чином, обвинуваченому було відмовлено у апеляційному перегляді лише з тієї причини, що він скористався своїм правом на юридичне представництво, а не діяв самостійно, без правової допомоги. Іншими словами, закон поставив обвинуваченого перед вибором: відмовитися від юридичного представництва і отримати доступ до апеляційного перегляду, або скористатися правовою допомогою і втратити таку можливість.
8. Мені здається дивною законодавча конструкція, за якою використання правової допомоги адвоката призводить до обмеження прав та можливостей обвинуваченого.
9. Тому я вважаю, що суд апеляційної інстанції мав зважити на руйнівні наслідки застосування невдалої законодавчої конструкції для права обвинуваченого на доступ до суду і правову допомогу у їх сполученні, і саме мета уникнути порушення цих фундаментальних прав обвинуваченого давало суду підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження в цій ситуації. Врешті решт, саме обвинуваченому належить право на апеляцію, а не його захиснику.
Суддя ОСОБА_1
[1] Я звертав увагу на такий наслідок у своїй окремій думці в іншій справі, див. http://reyestr.court.gov.ua/Review/82738595