04 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 759/14611/18
провадження № 61-20012ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Олійник А. С. розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У вересні 2018 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 09 квітня 2015 року у розмірі 110 767,16 грн.
Позов обґрунтований тим, що відповідач ОСОБА_1 підписав заяву № б/н від 09 квітня 2015 року, згідно з якою отримав кредит у розмірі 23 000,00 грн у вигляді встановленого ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку (далі - Умови та Правила), які викладенні на банківському сайті, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08 квітня 2019 року у задоволенні позову АТ КБ «Приват Банк» відмовлено. Суд дійшов висновку, що позивач не довів, що між сторонами досягнуто згоди щодо самого виду договору (кредитний або будь-який інший), а також щодо інших умов, викладених в Умовах та Правилах, не доведено факт надання кредиту на підставі анкети-заяви від 09 квітня 2015 року, позивач не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своїх позовних вимог, тому суд дійшов висновку про відмову в позові.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки позивач не довів обставини видачі ОСОБА_1 кредитної картки та грошових коштів на картковий рахунок на виконання умов договору, укладеного між сторонами 09 квітня 2015 року, висновок суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог є обґрунтованим.
05 листопада 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року.
Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що справа має виняткове значення для банку, оскільки невиконання відповідачем зобов'язань за договором ставить під загрозу повернення банком залучених коштів вкладників та репутацію банку, перешкоджає його стабільній роботі, обмежує його права та порушує майнові інтереси, не є достатніми для застосування пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки зазначені заявником причини про виняткове значення справи для банку не є такими, які заслуговують на перегляд в касаційному порядку.
Крім того, АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Судами попередніх інстанцій «проігнорована» практика Верховного Суду. Під час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладені у справах №428/2873/17, 923/760/18, 642/5533/15-ц, 127/7543/17, 153/1334/16, що не забезпечує формування єдиної правозастосовчої практики.
З огляду на викладене, Верховний Суд зазначає таке.
Висновки, зроблені у справах №428/2873/17, 923/760/18, 642/5533/15-ц, 127/7543/17, 153/1334/16, не стосуються спірних правовідносин у цій справі, підстави позову не є аналогічними у вказаних справах.
Суди попередніх інстанцій взяли до уваги, що надана до позову анкета-заява про приєднання до Умов та Правил, містить лише прізвище, ім'я, по батькові, дату народження та номер ідентифікаційного коду ОСОБА_1 , жодних інших відміток, зокрема, виду отриманої картки, розмір кредитного ліміту та строк дії картки, не містить. Наявні в матеріалах справи розрахунки заборгованості також не підтверджують, що така заборгованість виникла за кредитним договором, укладеним 09 квітня 2015 року, на що посилається позивач у позовній заяві.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною дев'ятою статті 19 ЦПК України встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено що з 1 січня 2019 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 1 921,00 грн.
З огляду на положення статті 19 у системному зв'язку з нормами статей 274, 389 та 394 ЦПК України, суд вправі віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду.
Предметом спору у зазначеній справі є стягнення з відповідача на користь позивача 110 767,16 грн заборгованості за кредитним договором. Ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Верховний Суд також врахував, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено після набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», тобто після 15 грудня 2017 року.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обгрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Оскільки оскаржувані АТ КБ «Приватбанк» рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 квітня 2019 року та постанова Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року постановлені у малозначній справі, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя А. С. Олійник