Ухвала
10 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 671/1179/19
провадження № 61-21898ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Грушицького А. І., розглянувши касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Волочиського районного суду від 24 вересня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
АТ КБ «ПриватБанк» (далі - банк) звертаючись до суду із позовом до ОСОБА_1 вказувало, що 21 травня 2015 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 15 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, оформивши заяву № б/н від 21 травня 2015 року та підтвердивши свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» і «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає між ним та банком договір про надання банківських послуг (далі - договір), що підтверджується підписом у заяві.
Позивач зазначав, що ним були виконанні всі взяті на себе зобов'язання за договором, тоді як відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями у зв'язку із чим виникла заборгованість станом на 16 травня 2019 року у розмірі 88 426,42 грн з яких: 41 944,64 грн - заборгованість за тілом кредиту; 14 116,09 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 27 578,72 грн - нарахована пеня за прострочене зобов'язання; 100 грн - нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн; 500 грн - штраф (фіксована частина); 4 186,97 грн - штраф (процентна складова).
У зв'язку з цим позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 88 426,42 грн заборгованості за кредитним договором № б/н від 21 травня 2015 року та судові витрати.
Заочним рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 24 вересня 2019 року, яке залишено без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.
02 грудня 2019 року Крилова О. Л., яка діє від імені АТ КБ «ПриватБанк», за допомогою засобів поштового зв'язку звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду на заочне рішення Волочиського районного суду від 24 вересня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року в указаній вище справі.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у даній справі становить 88 426,42 грн, яка станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 х 100 = 192 100).
Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження заявник покликається на підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що дана справа має виняткове значення для заявника.
Посилання АТ КБ «ПриватБанк» у касаційній скарзі на те, що справа має виняткове значення для банку не є достатніми для застосування пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Враховуючи, що розмір заборгованості за кредитним договором становить 88 426,42 грн, доводи щодо виняткового значення справи для банку не є достатньо обґрунтованими.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Волочиського районного суду від 24 вересня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 листопада 2019 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Суддя А. І. Грушицький