Постанова
Іменем України
20 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 359/8089/16-ц
провадження № 61-39959св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Київської області від 28 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Савченка С. І., Білоконь О. В.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У жовтні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі -
ПАТ «Альфа-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 30 травня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі - ЗАТ «Альфа-Банк»), правонаступником якого є
ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 490039884, за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 17 496,53 доларів США, зі сплатою 12 % річних на строк до 30 травня 2013 року для придбання транспортного засобу. На порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 31 травня 2015 року утворилась заборгованість
у сумі 96 825,94 грн, яка складається із: простроченої заборгованості за кредитом
у розмірі 75,12 доларів США, що в еквіваленті становить 1 890,47 грн, та заборгованості за відсотками у розмірі 3 772,37 доларів США, що в еквіваленті - 94 935,47 грн.
Посилаючись на вказані обставини, ПАТ «Альфа-Банк» просило стягнути
з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 96 825,94 грн.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 червня
2017 року у задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк» відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 серпня 2012 року достроково стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором від 30 травня 2007 року № 490039884 у розмірі 84 507,83 грн, яку ОСОБА_1 добровільно сплатив 01 листопада 2013 року, а тому відсутні підстави для стягнення заборгованості за кредитом та процентами.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 28 вересня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Альфа-Банк» задоволено частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ПАТ «Альфа-Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором від 30 травня 2007 року № 490039884 у розмірі 42 678,26 грн. У решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що оскільки відповідачем не виконані зобов'язання належним чином, то з нього підлягає стягненню прострочена заборгованість за процентами.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Київської області від 28 вересня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем на підставі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 серпня 2012 року стягнуто заборгованість за кредитним договором № 490039884 станом на 30 січня 2011 року у розмірі 84 507,83 грн і позивач не заявляв про збільшення своїх позовних вимог та не оскаржував це рішення в апеляційному порядку, а тому позивач погодився з такою сумою. Крім того, відповідача не було повідомлено належним чином про місце і час розгляду справи.
Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Встановлені судами обставини
Установлено, що 30 травня 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 490039884 (для придбання транспортного засобу), відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 17 496,53 доларів США, зі сплатою 12 % річних на строк до 30 травня 2013 року.
Пунктом 10.2 кредитного договору передбачено, що цей договір вважається укладеним з дати його підписання сторонами та скріплення печаткою банку і діє до повного виконання зобов'язань позичальника за договором.
ПАТ «Альфа-Банк» перерахувало ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 17 496,53 доларів США, що підтверджується випискою з особового рахунку.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 серпня
2012 року з ОСОБА_1 стягнуто на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором станом на 30 січня 2011 року у розмірі 84 507,83 грн.
На виконання вказаного рішення суду 24 вересня 2013 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області виданий виконавчий лист
№ 2/1005/1746/2012.
Постановою державного виконавця державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві відкрито виконавче провадження
з примусового виконання виконавчого листа від 24 вересня 2013 року
№ 2/1005/1746/2012.
01 листопада 2013 року ОСОБА_1 добровільно сплатив заборгованість за кредитним договором у розмірі 85 472,91 грн, що підтверджується копією квитанції від 01 листопада 2013 року № 736/з7.
Відповідно до постанови державного виконавця державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві від 06 листопада 2013 року звільнено з-під арешту все майно боржника ОСОБА_1 у зв'язку зі сплатою ним боргу у повному обсязі.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором станом на 31 травня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі
96 825,94 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 75,12 доларів США, що в еквіваленті - 1 890,47 грн, заборгованості за відсотками у розмірі
3 772,37 доларів США, що в еквіваленті - 94 935,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 серпня 2012 року, яке набрало законної сили, достроково стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором від 30 травня 2007 року № 490039884 у розмірі 84 507,83 грн, яку ОСОБА_1 добровільно сплатив 01 листопада 2013 року, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитом та процентами.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, виходив з того, що оскільки відповідачем не виконані зобов'язання належним чином, то з нього підлягає стягненню прострочена заборгованість за процентами за період з 07 серпня 2012 року
до 01 листопада 2013 року.
Нормативно-правове обґрунтування
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599
ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу
з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12), від 04 липня 2018 року (справа
№ 310/11534/13) та від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Висновок апеляційного суду про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом після ухвалення рішення про дострокове стягнення грошових коштів є помилковим, оскільки кредитор, звернувшись до ОСОБА_1 з вимогою про дострокове повернення кредитних коштів, змінив строк виконання основного зобов'язання, яке згідно із цим договором мало виконуватися за графіком погашення кредиту, тому зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом.
Кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору, після спливу визначеного договором строку кредитування нарахування відсотків є безпідставним, а тому апеляційний суд неправильно застосував положення статей 1048, 1050 ЦК України, що призвело до скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідало вимогам закону.
Інтереси кредитора у разі порушення позичальником обов'язку по поверненню кредиту за межами строку кредитування підлягають захисту із застосуванням механізму, визначено статтею 625 ЦК України.
Таким чином, Верховний Суд на підставі статті 413 ЦПК України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування рішення апеляційного суду із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.
Розподіл судових витрат
Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, то з ПАТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 904,78 грн.
Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Київської області від 28 вересня 2017 року скасувати, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 червня
2017 рокузалишити в силі.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі
2 904,78 грн.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко