Постанова
Іменем України
06 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 334/3064/15-ц
провадження № 61-23675св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Яремка В. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Кредитна спілка «Довіра»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Кредитної спілки «Довіра» на ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 07 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Дзярука М. П., Трофимової Д. А.,
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Кредитної спілки «Довіра» (далі - КС «Довіра») про стягнення коштів за договором фінансових послуг.
В обґрунтування своїх вимог зазначала, що 07 травня 2014 року між нею та відповідачем укладені договори про надання фінансової послуги - залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок № НОМЕР_1 на суму 132 384 грн; № НОМЕР_2 - на суму 128 300 грн; № НОМЕР_3 - на суму 130 500 грн; № НОМЕР_4 - на суму 110 500 грн, відповідно до яких вона внесла гроші в касу спілки в розмірі 501 684 грн, на строк 13 місяців кожний, зі сплатою 40 % річних за користування депозитними коштами за кожним договором, з кінцевим терміном - 07 червня 2015 року.
Згідно з умовами вказаних договорів відсотки сплачуються кредитною спілкою щомісячно, але з серпня 2014 року КС «Довіра» припинила сплачувати відсотки за вкладами.
Позивач звернулася до КС «Довіра» із заявою про повернення належних їй грошових коштів та нарахованих відсотків, у зв'язку із закінченням строку дії договорів, проте спілка вимоги не виконала, чим порушила умови договорів.
Листом від 10 квітня 2015 року № 761/15 відповідач відмовився повернути суму вкладу та нараховані відсотки, вказавши, що кошти будуть повернуті з урахуванням черговості та фінансової можливості.
Позивач вважала, що кредитна спілка незаконно утримує належні їй грошові кошти, в зв'язку з чим вона позбавлена права володіння, користування та розпорядження своєю власністю.
Уточнивши позовні вимоги та посилаючись на зазначені обставини, а також на завдання їй відповідачем моральної шкоди, ОСОБА_1 просила суд стягнути на її користь грошові кошти, внесені на депозитні рахунки в розмірі 501 684 грн, нараховані відсотки до липня 2015 року в сумі 153 281,26 грн, інфляційні втрати в сумі 44 719,60 грн, три відсотки річних в сумі 1 915,92 грн, моральну шкоду в сумі 100 000 грн, а всього 801 600,78 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 07 грудня 2016 року, позов задоволено. Стягнуто з КС «Довіра» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 801 600,78 грн, з яких: 501 684 грн - грошові кошти, внесені на депозитні рахунки, нараховані відсотки до липня 2015 року в сумі 153 281,26 грн, інфляційні втрати в сумі 44 719,60 грн, три відсотки річних в сумі 1 915,92 грн, моральну шкоду в сумі 100 000 грн.
Стягнуто з КС «Довіра» в дохід держави судовий збір у розмірі 3 654 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що кредитна спілка не виконала своїх зобов'язань за укладеними з позивачем договорами, не повернула у визначений ними строк суму вкладів та відсотки за користуваннями грошовими коштами, а позивачем доведено належними та допустимими доказами внесення грошових коштів до КС «Довіра» на виконання умов цих договорів.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У січні 2017 року КС «Довіра» звернулось до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судове рішення апеляційної інстанції та вирішити спір по суті.
Касаційна скарга мотивована тим, що надані позивачем членські книжки, касові ордери не можуть бути доказом внесення коштів саме на депозитний рахунок, оскільки кошти внесені для поповнення пайового рахунку - це виконання членського обов'язку спілки з формування її капіталу, а тому позивач не має права вимагати їх повернення, членська книжка не є ощадною банківською книжкою.
У квітні 2017 року від ОСОБА_1 на адресу суду надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких вона посилалася на безпідставність касаційної скарги, на те, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій є обґрунтованими та такими, що ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства. Просила залишити касаційну скаргу без задоволення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що усуді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судами встановлено, що 07 травня 2014 року між позивачем та відповідачем укладені договори про надання фінансової послуги - залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок № НОМЕР_1 на суму 132 384 грн; № НОМЕР_2 - на суму 128 300 грн; № НОМЕР_3 - на суму 130 500 грн; № НОМЕР_4 - на суму 110 500 грн, відповідно до яких позивач внесла грошові кошти в касу спілки в розмірі 501 684 грн, строком на 13 місяців кожний, зі сплатою 40 % річних за користування депозитними коштами за кожним договором, з кінцевим терміном повернення - 07 червня 2015 року.
Внесення позивачем вказаних сум вкладу підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів та членськими книжками за рахунками (т. 2, а. с. 21-33).
Згідно з пунктом 3.2.6 договорів про надання фінансових послуг спілка зобов'язана видати внесок на письмову вимогу вкладника в день, вказаний у письмовій вимозі.
У березні 2015 року позивач звернулась до відповідача із заявою про повернення належних їй грошових коштів та нарахованих відсотків, проте відповідач всупереч умов договору направив лист про неможливість повернення коштів (т. 1, а. с. 3).
Згідно зі статтею 1 Закону України від 20 грудня 2001 року № 2908-III «Про кредитні спілки» (далі - Закон № 2908-III) кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків кредитної спілки.
Відповідно до частини першої статті 3 вказаного Закону кредитна спілка може укладати від свого імені договори та інші угоди, які не суперечать цьому Закону, іншим нормативно-правовим актам та статуту кредитної спілки, набувати майнові та немайнові права, мати обов'язки, що випливають із законодавства України та укладених кредитною спілкою угод, бути позивачем і відповідачем у судах.
Пунктом 3 частини першої статті 21 Закону № 2908-III передбачено, що кредитна спілка відповідно до свого статуту в процесі господарської діяльності вправі залучати на договірних умовах внески (вклади) своїх членів на депозитні рахунки як у готівковій, так і в безготівковій формі.
Згідно з частиною першою статті 23 цього Закону внески (вклади) членів кредитної спілки на депозитні рахунки, а також нарахована на такі кошти та пайові внески плата (проценти) належать членам кредитної спілки на праві приватної власності.
Кожний член кредитної спілки має право одержати належні йому кошти, зазначені в частині першій цієї статті, у порядку і строки, які визначені відповідно до частини сьомої статті 10 цього Закону, статуту кредитної спілки або укладеними з членом кредитної спілки договорами (абзац третій частини другої статті 23 Закону № 2908-III).
Закон № 2908-III не визначає положень щодо врегулювання цивільно-правових відносин, які виникають між кредитною спілкою як юридичною особою та членом спілки як фізичною особою - вкладником, і на ці правовідносини поширюються положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в тому числі і положення про банківський вклад.
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
З огляду на визначення договору банківського вкладу, що закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (стаття 510 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).
Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням викладеного Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій, враховуючи положення вказаних норм та встановивши обставини укладення між сторонами депозитних договорів, оцінивши докази на підтвердження внесення позивачем грошових коштів на виконання умов цих договорів дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права є необґрунтованими. Ці доводи зводяться до власного тлумачення заявником норм матеріального права.
Не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що спірні кошти позивачем внесено як пайові внески, які за правилами повернення вкладів поверненню не підлягають. Такі доводи фактично зводяться до незгоди зі встановленими судами обставинами справи, переоцінки доказів, що згідно зі статтею 400 ЦПК України не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції.
Інші доводи касаційної скарги також є необґрунтованими, оскільки були предметом з'ясування в суді апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен арґумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Водночас, відхиляючи доводи касаційної скарги та погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями в частині задоволення вимог позивача про стягнення грошових коштів, внесених на депозитні рахунки, нарахованих відсотків, інфляційних втрат, трьох відсотків річних, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги та для скасування судових рішень у частині вирішення вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Поряд із задоволенням вимог, які випливають з договірних відносин між сторонами, суди визнали обґрунтованими і вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, як наслідок порушення договірних відносин.
Указаного висновку суди дійшли внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень у частині вирішення вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Право на відшкодування моральної шкоди передбачене статтею 23 ЦК України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Правовідносини сторін випливають з договірних відносин. Позивач не посилалася на наявність між сторонами договору, який передбачає право на відшкодування моральної шкоди, і договір з такою умовою у матеріалах справи відсутній.
Як на правову підставу задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції послався на статтю 22 Закону України «Про захист прав споживачів», проте відповідно до указаної норми та пункту 5 частини першої статті 4 цього Закону право на відшкодування моральної шкоди споживач має лише у випадку її завдання внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.
Отже, рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про відшкодування шкоди ухвалено з порушенням норм матеріального права, що дає суду підстави для виходу за межі доводів касаційної скарги та скасування рішення судів у вказаній частині з ухваленням нового рішення, яким у цій частині позову необхідно відмовити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки оскаржувані рішення судів у частині вирішення вимоги про відшкодування моральної шкоди ухвалено внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, то вони у цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення.
У решті судові рішення підлягають залишенню без змін з наведених вище підстав.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають частковому скасуванню з ухваленням нового рішення в частині окремої вимоги, то розподіл судових витрат необхідно змінити.
Позивач звільнена від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Відсоток задоволення позовних вимог складає 87,53 %. Тому з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3198 грн (3654 х 87,53 %).
Водночас заявником сплачено судовий збір: за подання апеляційної скарги - 4 019,40 грн, за подання касаційної скарги - 1 378 грн, всього 5 397,40 грн. Відсоток задоволення вимог касаційної скарги складає 12,47 %.
Тому заявнику необхідно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України 673 грн (12,47 % від 5 397,40).
Остаточно, застосовуючи принцип зарахування обов'язку сплати судового збору та його компенсації, з відповідача на користь держави необхідно стягнути 2 525 грн судового збору (3 198 - 673).
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Кредитної спілки «Довіра» задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 07 грудня 2016 року в частині вирішення вимоги про відшкодування моральної шкоди скасувати.
У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Довіра» про відшкодування моральної шкоди відмовити.
У решті рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 07 грудня 2016 року залишити без змін.
Розподіл судових витрат змінити.
Стягнути з Кредитної спілки «Довіра» на користь держави 2 525 грн судового збору.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. В. Яремко
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик