Постанова
Іменем України
06 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 341/1976/15-ц
провадження № 61-17165св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Яремка В. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2017 року у складі судді Юсип І. М. та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року у складі колегії суддів: Матківського Р. Й., Горблянського Я. Д., Малєєва А. Ю.,
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У листопаді 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх вимог зазначало, що 18 березня 2008 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «Промінвестбанк», банк) та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 316, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 300 000 грн зі сплатою відсотків у розмірі 17 % річних, строком до 16 березня 2018 року. Банк свої зобов'язання за кредитним договором перед позичальником виконав, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти, однак останній неналежно виконував взяті на себе зобов'язання, порушуючи умови кредитного договору, у зв'язку з чим станом на 01 жовтня 2015 року відповідачу нараховано прострочену заборгованість: за кредитом - 262 500 грн, за відсотками - 210 879,41 грн, комісія - 10 200 грн. 17 грудня 2012 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ПАТ «Промінвестбанк» укладено договір відступлення прав вимоги, за умовами якого первісний кредитор відступив новому кредитору права грошової вимоги за кредитними договорами, серед яких і кредитний договір від 18 березня 2008 року № 316. Відповідач був повідомлений про відступлення права вимоги шляхом направлення відповідного повідомлення, однак на звернення ніяким чином не реагував.
Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2017 року позовні вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором у розмірі 483 579,41 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 належним чином не виконував своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з боржника. При цьому суд зазначив, що позивач звернувся в межах позовної давності.
Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» відсотків та загальної суми заборгованості за кредитним договором від 18 березня 2008 року № 316 змінено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» 165 065,15 грн нарахованих відсотків станом на 01 жовтня 2015 року, а всього стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» 437 765,15 грн заборгованості за кредитним договором. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Зменшуючи розмір стягнутих відсотків за кредитною заборгованістю, суд апеляційної інстанції виходив з того, що стягнення нарахованих відсотків повинно проводитись в межах трирічної позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем, а саме з 03 листопада 2012 року до 03 листопада 2015 року.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Касаційна скарга мотивована тим, що боржник належним чином не був повідомлений про заміну кредитора, розрахунок заборгованості, наданий позивачем, є необґрунтованим, позивачем не доведено розміру заявлених вимог, не надано первинної бухгалтерської документації на підтвердження видачі кредиту та часткового його погашення. Крім того, судами не враховано, що 29 грудня 2009 року ПАТ «Промінвестбанк» на адресу боржника направив письмову вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту у строки, вказані у вимозі кредитора, протягом 30 днів з дня отримання вимоги, яку боржник отримав 06 січня 2010 року. Внаслідок застосування позивачем права на повернення кредиту достроково відбулася зміна зобов'язань, визначених кредитним договором у частині строку виконання зобов'язань, а саме шляхом встановлення нового терміну повернення всієї суми кредиту. Відповідно і припинилося зобов'язання позичальника повернути кредит у сумі та у строки, які встановлені кредитним договором та графіком повернення кредиту, та встановлено нове зобов'язання позичальника. З цього моменту банк втратив право на нарахування відсотків за кредитним договором та встановив нове зобов'язання позичальника - повернути всю суму кредиту до 06 лютого 2010 року. Пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов'язання та зумовлює перебіг позовної давності, такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року (провадження
№ 6-2251цс16). Заявник вважав, що з 06 лютого 2010 року з ініціативи банку кредитний договір від 18 березня 2008 року № 316 є достроково припиненим, 07 лютого 2013 року сплив трирічний строк позовної давності за стягненням заборгованості. Позивач звернувся до суду з цим позовом тільки 29 жовтня 2015 року, тобто з пропуском трирічної позовної давності.
Судами не враховано наявність інших справ, де вирішувалися спори між сторонами щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, що свідчить про недобросовісні дії як зі сторони банку, так і кредитної спілки.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі та зупинено виконання судових рішень.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У квітні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За нормою статті 213 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).
Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій у повній мірі не відповідають.
Судами встановлено, що 18 березня 2008 року між ПАТ «Промінвестбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 316, згідно з яким банк надав відповідачу кредит у розмірі 300 000 грн зі сплатою відсотків згідно з умовами договору та графіком погашення кредиту.
25 грудня 2009 року банк направив на адресу позичальника письмову вимогу про дострокове погашення усієї суми кредитної заборгованості в сумі 321 096,24 грн, з яких: 27 753,31 грн - непогашена сума заборгованості за простроченими відсотками, 5 044,93 грн - непогашена сума заборгованості за нарахованими відсотками за грудень, 18 298 грн - непогашена сума заборгованості кредиту за графіком, 270 000 грн - заборгованість за кредитом, із вказівкою про виконання вимоги впродовж 30 днів з дня її отримання (т. 1, а. с. 167). Таку вимогу відповідач отримав 06 січня 2010 року.
Встановлено, що 25 січня 2010 року у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору від 18 березня 2008 року банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки (т. 1, а. с. 164-165).
Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 16 березня 2010 року (справа № 2-204/2010) указаний позов задоволено (т. 1, а. с.57).
Зазначеним судовим рішенням встановлено, що на указану дату (25 січня 2010 року) встановлено розмір заборгованості зі сплати аліментів, яка складала 36 215,77 грн.
З договору про відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року вбачається, що первісний кредитор - ПАТ «Промінвестбанк» відступив новому кредитору - ТОВ «Кредитні ініціативи» право вимоги за кредитними договорами (т. 1, а. с. 18-28), а з копії витягу з додатку № 1 до договору відступлення, - що позивач набув право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 316.
Судами встановлено, що на адресу відповідача направлявся лист-повідомлення від 20 грудня 2012 року про відступлення права вимоги за кредитним договором (т. 1, а. с. 229).
Ухвалою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 03 вересня 2013 року замінено сторону виконавчого провадження у вказаній справі, а саме замінено стягувача ПАТ «Промінвестбанк» на ТОВ «Кредитні ініціативи».
Судами встановлено, і це не заперечується сторонами, що рішення суду про задоволення вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки не виконано.
У силу вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
У постанові від 18 вересня 2018 року (справа № 921/107/15-г/16) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. Верховний Суд зазначив, що у випадку виконання одного з судових рішень про стягнення заборгованості або про звернення стягнення на предмет іпотеки основне зобов'язання може бути припиненим. Якщо ж це станеться, то боржник може звернутися до суду з заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, з тих підстав, що боргу вже не існує, але є ще один виконавчий документ, який стосується стягнення коштів або звернення стягнення на майно в рахунок погашення того ж самого погашеного боргу.
Отже, способи захисту у вигляді стягнення заборгованості за кредитом та звернення стягнення на предмет іпотеки є повністю відмінними один від одного та регулюються різними нормативно-правовими актами. Тому доводи касаційної скарги щодо подвійного стягнення кредитної заборгованості при наявності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки з урахуванням зазначених вище висновків Великої Палати Верховного Суду не заслуговують на увагу.
Також необґрунтованими є доводи касаційної скарги щодо пропуску позовної давності у три роки, оскільки пунктом 6.10 кредитного договору передбачено десятирічну позовну давність (т. 1, а.с. 8).
Ця норма договору узгоджуються з частиною першою статті 259 ЦК України, відповідно до якої позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Тому твердження заявника, як і висновок апеляційного суду, про відмову у задоволенні частини позовних вимог у зв'язку з пропуском трирічної позовної давності є безпідставними.
Разом з тим заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про безпідставність вимог про стягнення відсотків за період з січня 2010 року.
Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Тобто право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) міститься висновок про те, що право кредитодавця нараховувати обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Строк виконання основного зобов'язання згідно з умовами кредитного договору та внаслідок пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки було змінено на 25 січня 2010 року, тому після зазначеної дати банк не мав правових підстав для нарахування відсотків, а отже, і пені за несвоєчасне повернення кредиту та пені за несвоєчасне повернення відсотків, а тому такі вимоги є безпідставними по суті.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, банк скористався своїм правом вимоги дострокового повернення усієї суми кредитної заборгованості, направивши лист-вимогу від 25 грудня 2009 року та пред'явивши 25 січня 2010 року позов про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки. Право кредитора нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
З урахуванням викладеного, рішення судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення кредитної заборгованості в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості за відсотками підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення, яким на часткове задоволення указаних вимог з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» необхідно стягнути 36 215,77 грн заборгованості за відсотками.
У решті судові рішення (в частині стягнення заборгованості: за кредитом у розмірі 262 500грн та з комісії - 10 200 грн) підлягають залишенню без змін, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи в цій частині. Ці доводи стосуються як власного тлумачення заявником норм матеріального права, так і переоцінки доказів, у тому числі щодо доведеності розміру та структури заборгованості за кредитним договором, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції та свідчать лише про незгоду заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями.Крім того, такі доводи були предметом з'ясування в суді апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен арґумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, з наведених вище підстав рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості за відсотками підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення, яким з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» необхідно стягнути 36 215,77 грн заборгованості за відсотками.
У решті оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін з наведених вище підстав.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Встановлено, що позивачем сплачено судовий збір за подання позову в сумі 7 253,69 грн, а заявником за подання апеляційної скарги - 5 319 грн, за подання касаційної скарги - 5 253,18 грн.
Загальний розмір позовних вимог складає 483 579,41 грн, позов задоволено на суму 308 915,77 грн, - 63,88 %.
Тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 633,66 грн (7 253,69 х 63,88/100), а з позивача на користь відповідача - 3 829,24 грн ((5 319 + 5 253,18) х 3 6,22/100)
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки виконання оскаржуваних судових рішень було зупинене ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 серпня 2017 року, то у зв'язку із завершенням касаційного провадження виконання рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року підлягають поновленню у незміненій частині.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року скасувати в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості за відсотками.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» в цій частині задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» 36 215,77 грн - заборгованість за відсотками.
У решті рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року залишити в силі.
Розподіл судових витрат змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» 4 633,66 грн - витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_1 3 829,24 грн - витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної та касаційної скарг.
Поновити виконання рішенняГалицького районного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року у незмінених частинах.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. В. Яремко
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик