апеляційне провадження №22-ц/824/11426/2019
справа №752/14051/17
05 грудня 2019 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Андрієнко А.М., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Голопапи Д.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням суді Шевченко Т.М. 16 травня 2019 року,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович про визнання припиненими договору поруки, іпотечного договору, зняття заборони відчуження нерухомого майна,-
встановив:
В липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом та просила ухвалити рішення, яким:
- визнати припиненим Договір поруки №030.29-50/270-С від 23 травня 2007 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 ;
- визнати припиненим Іпотечний Договір №030.29-50/270-С від 23 травня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П., реєстровий №2731з, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 ;
- зняти заборону відчуження нерухомого майна ОСОБА_1 накладену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. реєстровий №2732з, у зв'язку з укладанням Іпотечного Договору №030.29-50/270-С від 23 травня 2007 року та вилучити вказаний запис з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Вимоги обґрунтовує тим, що 23 травня 2007 року між АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_2 укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №030.29-50/270-С, відповідно до умов якого позичальник отримав грошові кошти в межах максимального ліміту кредитування 400000 доларів США на строк до 22 травня 2014 року, за користування якими зобов'язався сплачувати проценти в розмірі 13,5% річних.
Додатковою угодою від 29 вересня 2010 року встановлена нова процентна ставка в розмірі 14,63% річних, а термін кредитування продовжено до 22 травня 2019 року.
Кредитні зобов'язання забезпечені порукою ОСОБА_1 згідно із договором поруки №030.29-50/270-С від 23 травня 2007 року, відповідно до пункту 3.3.1 якого банк зобов'язався протягом п'яти днів від дати невиконання позичальником зобов'язання повідомити про це поручителя з наданням інформації щодо обсягів виконаного та невиконаного зобов'язання. Договір діє до повного виконання вимог, що забезпечені порукою.
Вказує, що у зв'язку із невиконанням зобов'язань за кредитним договором, банк 27 жовтня 2015 року звернувся до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, яким 04 лютого 2016 року ухвалено рішення про часткове задоволення позовних вимог та солідарне стягнення з позичальника та поручителя 13 461 010,30 грн. заборгованості за кредитним договором. Зазначене рішення було оскаржено до державних судів, наразі є чинним та оскаржується в касаційному порядку.
Зазначає, що матеріали справи третейського суду не містять доказів про виконання банком вимог пункту 3.3.1 договору поруки.
Також зазначає, що відповідно до наданого розрахунку заборгованості останній платіж за тілом кредиту здійснено 09 грудня 2009 року, за відсотками 12 вересня 2011 року.
Посилаючись на викладене, вказує про пропуск банком визначених частиною 4 статті 559 ЦК України строків пред'явлення вимоги до поручителя.
Також зазначає, що в жовтні 2016 року банк звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до позичальника та поручителя про солідарне стягнення заборгованості в сумі 738274,15 доларів США в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день ухвалення рішення. Рішенням суду у цій справі від 31 січня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено у зв'язку із пропуском позовної давності.
23 травня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено Іпотечний договір №030.29-50/270-С.
Посилаючись на зазначене вище рішення суду, позивач вказує, що зобов'язання вважається припиненим, отже іпотека також припиняється відповідно до статті 17 Закону України "Про іпотеку" та статті 593 ЦК України.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 16 травня 2019 року позовні вимоги задоволено частково, вирішено визнати припиненим договір поруки №030.29-50/270-С від 23 травня 2007 року, укладений між АКБСР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення в частині вимог, у задоволенні яких відмовлено, скасувати та ухвалити нове про їх задоволення.
В апеляційній скарзі посилається на те, що у зв'язку із пропуском банком позовної давності за вимогами до позичальника іпотека має бути припинена.
В поясненнях на апеляційну скаргу АТ "Укрсоцбанк" посилається на те, що слив позовної давності не є підставою для припинення правовідносин.
Звертає увагу на порушення судом норм матеріального та процесуального права в частині ухвалення рішення про припинення договору поруки, оскільки є рішення третейського суду, яким з поручителя стягнуто заборгованість. У зв'язку із цим посилається на частину 4 статті 367 ЦПК України. Одночасно просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні представник відповідача Артеменко П.М. проти доводів апеляційної скарги заперечував, вказуючи на відсутність такої підстави для припинення іпотеки як сплив позовної давності. Просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, скаржник ОСОБА_1 подала заяву про розгляд справи за її відсутності.
Відповідно до статті 372 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились в судове засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції установлено, що 23 травня 2007 року між АКБСР "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_2 укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №030.29-50/270-С, відповідно до умов якого позичальник отримав грошові кошти в межах максимального ліміту кредитування 400000 доларів США на строк до 22 травня 2014 року, за користування якими зобов'язався сплачувати проценти в розмірі 13,5% річних.
В забезпечення виконання зобов'язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії 23 травня 2007 року між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір поруки.
23 травня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір №030.29-50/270-С, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П., відповідно до умов якого остання передала в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
10 липня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду №1 до договору про надання відновлювальної кредитної лінії №030.29-50/270-С від 23 травня 2007 року, згідно із якою процентна ставка становить 14% річних (відповідно до даних рішення Дніпровського районного суд міста Києва від 31 січня 2017 року у справі №755/15385/16-ц).
29 вересня 2010 року між банком та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №030.29-50/270-С, відповідно до якої сторони, окрім іншого, підтвердили, що залишок заборгованості за кредитом станом на дату укладення цієї додаткової угоди складає 296769 доларів США, залишок заборгованості за нарахованими процентами 25623,52 долари США. Крім того, сторонами погоджено встановлення нової процентної ставки за користування кредитними коштами в розмірі 14,63% річних та встановлено новий кінцевий термін повернення кредитної заборгованості за договором, а саме до 22 травня 2019 року (включно). ОСОБА_1 надала згоду на укладення даної угоди, засвідчивши особистим підписом у ній.
У зв'язку з укладенням додаткової угоди внесено зміни до договору поруки та до іпотечного договору.
Відповідно до постанови Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного суду від 04 вересня 2019 року у справі №755/7554/16-ц за заявами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про скасування рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 04 лютого 2016 року у справі за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором 030.29-50/270-С вимоги задоволено частково та згідно із наслідками розгляду заяв рішення третейського суду в частині вирішення вимог до ОСОБА_2 скасовано, а в частині вимог до ОСОБА_1 залишено в силі.
Окрім того, рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 31 січня 2017 року у справі №755/15385/16-ц за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором №030.29-50/270-С відмовлено в задоволені позову.
Згідно розрахунку заборгованості, наданого банком, останній платіж ОСОБА_2 за тілом кредиту було здійснено 09 грудня 2009 року, а за відсотками - 12 вересня 2011 року.
Відмовляючи у задоволенні вимог в частині вимог щодо припинення іпотеки, суд першої інстанції виходив з того, що закон не визнає сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов'язання та послався при цьому на правову позицію Верховного Суду України в постанові 15 травня 2017 року у справі за №6-786цс17. У зв'язку із відмовою вимог щодо припинення іпотеки, суд вказав на відсутність підстав для задоволення вимог щодо вилучення запису з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
З такими висновками суд апеляційної інстанції погоджується.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Відповідно до частини 1 статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до частини 1 статті 593 ЦК України право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до змісту статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі:
- припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору;
- реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;
- набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;
- визнання іпотечного договору недійсним;
- знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;
- з інших підстав, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно із статтями 599, 600, 601, 603, 604, 605, 606, 607, 608, 609 ЦК України визначено такі підстави для припинення зобов'язання: виконанням, переданням відступного, заміни кредитора, за домовленістю сторін, прощенням боргу, поєднанням боржника і кредитора в одній особі, неможливістю його виконання, смертю фізичної особи, ліквідацією юридичної особи.
Виходячи із аналізу положень Закону України "Про іпотеку" у взаємозв'язку із вказаними нормами Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором сам по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором, і, відповідно, не може уважатися підставою для припинення іпотеки.
При вирішенні спору суд першої інстанції правильно застосував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі за №6-786цс17. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 28 січня 2019 року у справі №345/3476/17, де зроблено висновок про те, що аналіз глави 50 ЦК України "Припинення зобов'язання" дозволяє стверджувати, що сплив позовної давності не передбачено як підставу припинення зобов'язання.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Надаючи оцінку письмовим поясненням відповідача в частині застосування правил частини 4 статті 367 ЦПК України з посиланням на наявність рішення третейського суду, яким з поручителя стягнуто заборгованість, колегія суддів вказує на таке.
За змістом частини 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів зазначає, що предметом позовних вимог є два окремі договори, апеляційна скарга подана на рішення суду в частини вирішення вимог щодо договору іпотеки, відтак суд апеляційної інстанції не розглядає справу стосовно інших позовних вимог, зокрема договору поруки, ураховуючи, що ці вимоги самі по собі між собою не пов'язані та їх вирішення не є залежним одним від одного.
Окрім того, матеріали справи не містять рішення третейського суду, на які вказує відповідач, правом на апеляційне оскарження рішення суду відповідач не скористався, при цьому при розгляді апеляційної скарги позивача просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Відтак колегія суддів не убачає підстав для застосування положень частини 4 статті 367 ЦПК України.
Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування рішення суду, колегією суддів не установлено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 травня 2019 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 09 грудня 2019 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді А.М. Андрієнко
В.В. Соколова