Іменем України
04 грудня 2019 року місто Київ
Справа № 754/12636/17
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Лівінського С.В. (суддя-доповідач),
Березовенко Р.В.,
Суханової Є.М.
секретар судового засідання: Малашевський О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва, у складі судді Грегуль О.В., від 02 серпня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Гранітлайт», підприємства «Вертикаль» благодійного фонду «Дзвін Надії» про відшкодування збитків,
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позивом. Просив, стягнути солідарно з ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Гранітлайт», підприємства «Вертикаль» благодійного фонду «Дзвін Надії» суму збитків в розмірі 533 481 грн.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що у зв'язку з необхідністю у виконанні будівельних робіт щодо поставки та оздоблення гранітним каменем об'єктів будівництва трьох індивідуальних котеджів на ділянках АДРЕСА_1 в котеджному містечку «Деснянське» в місті Києві між вулицями Леніна та Товстого в селі Троєщина, він вступив у договірні відносини з ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю «Гранітлайт».
В подальшому 06 вересня 2016 року, за результатами проведення експертно-будівельного дослідження, було встановлено перелік недоліків будівельних робіт. Відповідачі добровільно вказані недоліки не усунули. З метою усунення недоліків виконаних робіт він звернувся до товариства з обмеженою відповідальністю «Никус», згідно з кошторисом якого вартість ремонту по кожному будинку складає 177 827 грн, на загальну суму по об'єкту 533 481 грн.
Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 02 серпня 2019 року в задоволені позову відмовлено.
ОСОБА_1 з судовим рішенням не погодився та подав апеляційну скаргу. Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вважав, що оскаржуване рішення ухвалене за неповного та неправильного встановленням обставин, що мають значення для справи, неправильною оцінкою доказів і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Вказав на те, що суд дійшов помилкового висновку, що будь-яких конкретних правових доказів, які б свідчили про наявність у відповідачів солідарного обов'язку перед позивачем, або доказів які б свідчили, що саме спільними діями або бездіяльністю відповідачів, позивачу було завдано шкоди, останній суду не надав. Судом першої інстанції, на його думку, не оцінено та залишено поза увагою, що заява позивача про виконання спірних будівельних робіт суб'єктами фінансово-кредитних відносин при будівництві житла - сторонами договору про організацію спорудження об'єкта будівництва №14-06/07 від 14 червня 2007 року була прийнята до виконання та узгодження письмово. Судом не враховано, що відповідно актів прийому-передачі індивідуальних будинків котеджного типу, саме підприємства «Вертикаль» благодійного фонду «Дзвін Надії» передало довірителям фонду фінансування будівництв перелік будівельно-монтажних робіт.
Відповідачі судове рішення не оскаржили та відзиву на апеляційну скаргу не подали, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України (далі - ЦПК України) не перешкоджало перегляду рішення суду першої інстанції, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином, попри це в судове засідання не з'явилися, що відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона до задоволення не підлягає.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позову районний суд виходив з того, що доказів, які б свідчили про наявність у відповідачів солідарного обов'язку перед позивачем та доказів які б свідчили, що саме спільними діями або бездіяльністю відповідачів, позивачу було завдано шкоди, сторона позивача суду не надала.
Колегія суддів погоджується з цим висновком районного суду, оскільки він, всупереч твердженням апелянта, відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на нормах чинного законодавства України.
Згідно з вимогами статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Відповідно до положень статті 1190 ЦК України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.
Статтею 11 ЦК України, встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Частинами першою та другою статті 883 ЦК України визначено, що підрядник відповідає за недоліки збудованого об'єкта, за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору (за недосягнення проектної потужності, інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини. За невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі.
Таким чином, вказаними вище нормами матеріального закону передбачено способи захисту прав замовника внаслідок невиконання або неналежного виконання умов договору будівельного підряду.
У статті 540 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Системний аналіз статей 540 та 541 ЦК України дозволяє зробити висновок, що при існуванні множинності осіб у зобов'язанні виникають часткові зобов'язання. Тому кредитор у частковому зобов'язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов'язок у рівній частці. Натомість солідарне зобов'язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання.
Як свідчить аналіз оскаржених судових рішень в них відсутнє посилання на будь-яку норму закону, що передбачала б виникнення солідарного зобов'язання в такому випадку, а також немає вказівки й на пункт договору позики, який встановлює виникнення солідарного зобов'язання.
Законодавець передбачає виникнення солідарних зобов'язань лише у випадках наявності множинності осіб у зобов'язаннях, як правило, на боці боржника. Тобто, якщо частина перша статті 541 ЦК України передбачає виникнення і солідарного обов'язку, і солідарної вимоги, однак за змістом норм ЦК України переважно йдеться про виникнення саме солідарного обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з вимогами статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 78 ЦПК України встановлено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до вимог ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частинами 1, 5 і 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Разом з тим, всупереч твердженням апелянта, в порушення вимог ст. 12, 81 ЦПК України, ним не доведено перед судом обставин, на які він посилалася в обґрунтування вимог позову.
Розглядаючи спір, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, не зважаючи на доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного наданого сторонами доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, в тому числі й тих, на які посилається апелянт, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює, та дійшов до обґрунтованого висновку про відмову в позові.
Доводи апеляційної скарги не спростовують установлених у справі фактичних обставини та висновків суду першої інстанції обґрунтовано викладених в мотивувальній частині судового рішення, а зводяться до незгоди апелянта з висновками суду щодо їх оцінки, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх спростував.
Не зважаючи на твердження апелянта, не можна визнати належним і допустимим доказом по справі, на обґрунтування позову і експертний висновок за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження, що містить перелік недоліків будівельних робіт.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до помилкового тлумачення позивачем норм права і також не спростовують висновки суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ч. 6 ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 268, 375, 381- 384 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 серпня 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. У випадках визначених ст. 389 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлений 09 грудня 2019 року.
Судді: С.В. Лівінський,
Р.В. Березовенко,
Є.М. Суханова