Справа № 1915/12218/2012Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О.М.
Провадження № 22-ц/817/1091/19 Доповідач - Сташків Б.І.
Категорія - 241000000
05 грудня 2019 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Сташків Б.І.
суддів - Костів О. З., Хома М. В.,
за участю секретаря - Сович Н.А.
та сторін - апелянта ОСОБА_1 , представника Козівського районного відділу ДВС ГТУЮ у Тернопільській області -Проціва В.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу №1915/12218/2012 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 жовтня 2019 року, постановлену суддею Вийванко О.М., повний текст ухвали складено 02 жовтня 2019 року, у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 про визнання дій державного виконавця Козівського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області неправомірними та зобов'язати вчинити певні дії,-
У вересні 2019 року заявник ОСОБА_1 звернувся в суд із скаргою про визнання дій державного виконавця Козівського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області неправомірними та зобов'язати вчинити певні дії.
Обґрунтовуючи скаргу заявник зазначав, що з вересня 2016 року по червень 2017 року скаржник навчався в ТНЕУ на денній формі навчання та з жовтня по грудень 2016 року отримував стипендію у розмірі 825 гривень. З січня по червень 2017 року не отримував ні стипендії ні будь-яких інших доходів, тому що навчався на стаціонарі. Не маючи змоги здійснити заощадження з жовтня по грудень 2016 року, скаржник змушений виплачувати нараховану виконавцем за січень - червень 2017 року заборгованість за аліментами, що помісячно у кілька разів більша за розмір попередніх доходів за місяць. Вказував, що у зв'язку із наведеним його було позбавлено гарантованих ст..41, 48 Конституції України прав на достатній життєвий рівень за рахунок володіння своїм майном, що на його думку свідчить про те, що дії виконавця щодо нарахування скаржнику заборгованості за аліментами з січня по червень 2017 року вчинені всупереч вимогам ст..41 Основного Закону та ч. 1 Першого протоколу до Конвенції.
Окрім того, заявник зазначав, що з 24 квітня 2015 року по 29 липня 2016 року скаржник перебував на військовій службі. Протягом зазначеного часу надсилав через відділення зв'язку одну четверту частину своїх доходів ОСОБА_2 на утримання його сина. Внаслідок перебування боржника в районі проведення антитерористичної операції частина чеків, що свідчать про здійснення ним грошових переказів на утримання сина, не збереглася, а стягувач факт отримання зазначених коштів приховала, не повідомивши виконавця. А тому, останнім була неправомірно нарахована заборгованість за аліментами. З цих підстав скаржник 20.05.2018 року звернувся до виконавця з заявою в якій просив витребувати з ПАТ «Укрпошта» документ, що підтверджує виконання боржником грошових переказів на утримання його сина, за увесь час здійснення виконавчого провадження згідно з виконавчим листом Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області №1915/12215/2012 від 29.08.2012 року та здійснити перерахунок неправомірно нарахованої заборгованості ОСОБА_1 за аліментами, однак виконавець всупереч вимогам п.3 ч.2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» проігнорував це звернення.
Зазначав, що у вересні 2018 року ним отримано матеріальну допомогу на вирішення соціально - побутових питань у розмірі 8668,88 гривень та сплачено четверту частину на погашення заборгованості за аліментами. Проте виконавець зарахував цю суму як оплату аліментів за поточний місяць, хоча вказана допомога не входить до переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого однойменною постановою КМ України від 26 лютого 1993 р. №146.
Враховуючи наведене, скаржник просив визнати дії державного виконавця Козівського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області щодо нарахування заборгованості за аліментами неправомірними; зобов'язати державного виконавця Козівського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області встановити обставини на підтвердження здійснення боржником грошових переказів на утримання його сина, за увесь час здійснення виконавчого провадження згідно з виконавчим листом Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області №1915/12215/2012 від 29.08.2012 року; зобов'язати державного виконавця Козівського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області здійснити перерахунок заборгованості за аліментами, що виникла на підставі виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області №1915/12215/2012 від 29.08.2012 року, з урахуванням положень ч. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статей 41, 48 Конституції України, як акту вищої юридичної сили по відношенню до ч. 2 ст. 195 СК України та усіх грошових переказів, здійснених позивачем на утримання його сина на підставі виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області №1915/12215/2012 від 29.08.2012 року.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 жовтня 2019 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання дій державного виконавця Козівського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області неправомірними та зобов'язати вчинити певні дії.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду від ОСОБА_1 поступила апеляційна скарга в якій скаржник просить скасувати ухвалу, прийняти постанову, якою задовольнити вимоги скарги.
Зокрема, посилається на порушення судом норм процесуального права, не врахування усіх обставин справи. Зазначає, що відмовляючи у задоволенні вимоги щодо зобов'язання державного виконавця Козівського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області здійснити перерахунок за аліментами, що виникла на підставі виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області №1915/12215/2012 від 29.08.2012 року, суд послався на положення ст. 195 СК України, натомість не врахував вимоги ст.4-7 ЦПК України.
Окрім того зазначає, судом першої інстанції не наведено мотивів оцінки доводам того, що скаржник просив здійснити зарахування державним виконавцем сплаченої скаржником частини його матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань не на погашення заборгованості за аліментами, а як оплату аліментів за поточний місяць, тому що вказана сума не входить до переліку видів доходу, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого постановою КМ України від 26 лютого1993 року за № 146.
Вказує, що відмова у задоволенні вимоги щодо зобов'язання виконавця встановити обставини на підтвердження здійснення боржником грошових переказів на утримання його сина, за увесь час здійснення виконавчого провадження згідно з виконавчим листом Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області №1915/12215/2012 від 29.08.2012 року з підстав втрати чеків суперечить вимогам ч.5 ст.18 ЗУ “Про виконавче провадження”.
На апеляційну скаргу поступив відзив від Козівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області, в якому представник виконавчої служби просить залишити ухвалу без змін. Зокрема вказує, що нарахування аліментів проводиться відповідності до ст.195 СК України,ст.71 ч.4 ЗУ “Про виконавче провадження” та п.2 розділу XVI Інструкції з примусового виконання рішень, якщо з боржника стягуються аліменти на утримання трьох і більше дітей, а також якщо наявна заборгованість зі сплати аліментів за минулий час, виконавець у постанові зазначає про стягнення 50 % із заробітку боржника для забезпечення поточних платежів.
Окрім того зазначає, що згідно п.4 розділу XVI Інструкції з примусового виконання рішень розмір заборгованості обчислюється зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, та повідомляється про розрахунок заборгованості стягувача та боржника.
У судовому засіданні скаржник ОСОБА_1 підтримав подану апеляційну скаргу,просив її задовольнити, посилаючись на доводи викладені в ній.
Представник Козівського районного відділу ДВС ГТУЮ у Тернопільській області- Проців В.Я. заперечив проти поданої апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
Заслухавши суддю- доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги в межах заявлених вимог в суді першої інстанції, колегія суддів вважає , що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї"
Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 щодо неправомірних дій державного виконавця Козівського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, суд першої інстанції виходив із того, що при проведенні розрахунку заборгованості за аліментами державним виконавцем було виконано вимоги статті 195 СК України та обчислено заборгованість виходячи із середньої заробітної плати працівника у м. Тернопіль.
З такими висновками суду слід погодитися, оскільки вони відповідають вимогах закону, матеріалам справи та зібраним по справі доказам.
Судом першої інстанції встановлено, що заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 серпня 2012 року у справі № 1915/12218/2012 вирішено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи із 23 липня 2012 року до досягнення дитиною повноліття та в дохід держави 214, 60 гривень судового збору.
На виконанні у Козівському районному відділі Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області перебуває виконавчий лист № 1915/12218/2012, виданий 29 серпня 2012 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи із 23.07.2012 року до досягнення дитиною повноліття.
Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 27 вересня 2019, заборгованість ОСОБА_1 становила 8587,06 грн..
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому в силу статті 79 цього кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. А в порядку статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 180 ЦК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з частиною третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно із ч.2 статті 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
У частині першій статті 183 СК України зазначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до статті 81 СК України перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 затверджено Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб (далі - Перелік).
Відповідно до пункту 1 цього Переліку утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом, в тому числі з: основної заробітної плати за посадовим окладом, тарифною ставкою, відрядними розцінками тощо; усіх видів доплат і надбавок до заробітної плати; грошових і натуральних премій; оплати за надурочну роботу, за роботу в святкові, неробочі та вихідні дні; заробітної плати, що зберігається під час відпустки, а також з одержуваної при звільненні компенсації за невикористану протягом кількох років відпустку; заробітної плати, що зберігається під час виконання державних і громадських обов'язків, та в інших випадках збереження середньої заробітної плати; винагороди за загальні річні підсумки роботи підприємств та організацій; інших видів заробітку в тому числі із стипендій, виплачуваних студентам в період навчання у вищих навчальних закладах, учням професійних навчально-виховних закладів та слухачам навчальних закладів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів;
Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що аліментні платежі стягуються з певних видів заробітку (доходу), які отримує працівник. Законодавець, визначаючи, з яких видів заробітку стягуються аліменти, ототожнює поняття заробіток та дохід, визначив мінімальний розмір аліментів на одну дитину, яка становить 50% розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Названий перелік як підзаконний нормативно-правовий акт не містить протиріч із СК України, який регулює питання утримання дитини батьками, у тому числі сплати аліментів. Наведені правові акти є спеціальними до спірних правовідносин, а тому їм надається перевага поряд із загальними нормативно-правовими актами.
При цьому відповідно до частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, зі змінами, внесеними Законом України від 23 грудня 2015 року №901-VIII, далі - Закон України «Про виконавче провадження») розмір заборгованості зі сплати аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення у порядку, встановленому СК України. У разі визначення суми заборгованості у частці від заробітку (доходу) розмір аліментів не може бути меншим ніж встановлено СК України.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом і у постанові від 07 травня 2018 року у справі за № 640/537/14-ц.
Відповідно до частини другої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV (далі - Закон України «Про виконавче провадження») державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду.
Згідно із частиною третьою статті 74 цього Закону розмір заборгованості із сплати аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. У разі визначення суми заборгованості у частці від заробітку (доходу) розмір аліментів не може бути менше встановленого Сімейним кодексом України.
Відповідно до статті 195 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення.
Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості, але працює на час визначення її розміру, заборгованість визначається із заробітку (доходу), який він одержує.
Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості і не працює на час визначення її розміру, вона обчислюється виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Згідно із пунктом 7.13 Інструкції з організації примусового виконання рішень (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) державний виконавець у разі надходження виконавчого документа про стягнення аліментів у день відкриття виконавчого провадження повинен підрахувати розмір заборгованості зі сплати аліментів та разом з постановою про відкриття виконавчого провадження повідомити про нього стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості повинен бути помісячним і містити суму заробітної плати та інших доходів боржника, що залишилися після утримання податків, відсоток або частку заробітку (доходу), визначений виконавчим документом, загальну суму заборгованості.
Відповідно до пункту 7.13.1 зазначеної Інструкції, якщо боржник не працює або відсутня інформація про отримання боржником доходів, державний виконавець розраховує заборгованість у такому самому порядку, виходячи із середньомісячної заробітної плати для відповідної місцевості. Після достовірної інформації про джерела доходів боржника та їх розмір державний виконавець здійснює перерахунок заборгованості та повідомляє про нього стягувача і боржника.
Як вбачається із розрахунку заборгованості державний виконавець визначив розмір аліментів за січень березень 2017 року в розмірі 1145,75 грн., виходячи із суми 4583 грн., а за квітень червень 2017 року в розмірі 1275 грн., виходячи із суми 5100 грн.
Доказів того, що боржник ОСОБА_1 на цей час працював та отримував дохід, матеріали справи не містять, заявник таких доказів не подав і апелянт сам зазначає, що в цей період часу навчався в Тернопільському національному економічному університеті і стипендії з січня по червень 2017 року не отримував, а також з 24 квітня 2015 року по 29 липня 2016 року проходив дійсну військову службу у Збройних силах України.
Згідно листа Головного управління статистики у Тернопільській області від 06.02.2019 №14-51/Б-13-19/4-19, середньомісячна заробітна плата штатного працівника по Козівському району у першому кварталі 2017 році становить 4583 грн.; в другому кварталі 2017 році становить 5100 грн.
Таким чином, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що розрахунок по аліментах зроблено державним виконавцем виходячи з розміру середньої заробітної плати для даної місцевості, оскільки платник аліментів на цей час ніде на території України не працював, а тому відсутні підстави для визнання дій державного виконавця неправомірними.
Згідно п. 3 розділу XVI Інструкцією з організації примусового виконання рішення, затвердженою наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02 квітня 2012 року, у разі якщо боржник не працює і сплачує аліменти самостійно стягувачу, квитанції (або їх копії) про перерахування аліментів надаються виконавцю не пізніше наступного робочого дня після сплати та долучаються до матеріалів виконавчого провадження
Таким чином, у разі якщо боржник ОСОБА_1 самостійно сплачував аліменти стягувачу, він зобов'язаний був квитанції (або їх копії) про перерахування аліментів надати виконавцю не пізніше наступного робочого дня після сплати, які долучаються до матеріалів виконавчого провадження.
Доказів того, що ним надавалися ще інші квитанції про перерахування аліментів державному виконавцю при визначенні розміру заборгованості по аліментах, заявником не було подано та не доведено суду і в апеляційній інстанції таких доказів не представлено.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги доводи апелянта про те, що в період перебування на військовій служб із 24 квітня 2015 року по 29 липня 2016 року він регулярно пересилав позивачці ОСОБА_2 1/4 частину своїх доходів на утримання сина, оскільки таких доказів в судовому засіданні не здобуто і такий спосіб доказування покладається на самого боржника.
Із письмового повідомлення поштового зв'язку “Укрпошта” Тернопільської дирекції від 29 листопада 2016 року, вбачається, що ОСОБА_1 02 серпня 2016 року проводив почтовий переказ на суму 2095,00 грн та 19 жовтня 2016 року переказ на суму 350,00 грн на ім'я ОСОБА_4 , в інші місяці виплата поштових переказів не проводилася.( а.с.224 т.2 ).
Разом з тим, в суді апеляційної інстанції представник Козівського районного відділу державної виконавчої служби пояснив, що надані квитанції про оплату аліментів боржником ОСОБА_1 зараховано у рахунок погашення заборгованості, що також підтверджується довідкою розрахунку Козівського відділу державної виконавчої служби (а.с.228,234 т.2).
Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про те, що четверта частина матеріальної допомоги із суми 8 668,88 гривень отримана ним у вересні 2018 року була зарахована державною виконавчою службою на оплату аліментів за поточний місяць, оскільки в судовому засідання доведено що ця частина грошей була зарахована на погашення заборгованості за аліментами і у вересні 2018 року було сплачено боржником заборгованість по аліментах в сумі 3157.55 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів (а.с.4-6.2).
Інші доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
У відповідності до ч.2 статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В силу вимог вищезгаданої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Оскільки дії державного виконавця щодо нарахування заборгованості зі сплати аліментів за виконавчими провадженнями узгоджуються з вимогами зазначеної вище Інструкції та вимогами статей 195, 196 Сімейного кодексу України і заявником зазначений розрахунок не спростовано, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні скарги.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» № 3236/03).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, судова колегія приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення та залишення без змін ухвали суду першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 374, статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні підстави для його скасування.
Оскаржувана ухвала постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування, виходячи із доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 жовтня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складання повного тексту постанови - 10 грудня 2019 року.
Головуючий: Сташків Б.І.
Костів О.З.
Судді: Хома М.В.