09.12.19
22-ц/812/1990/19
Єдиний унікальний номер справи 478/1133/15-ц
Провадження № 22-ц/812/1990/19 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.
іменем України
09 грудня 2019 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Серебрякової Т.В. та Галущенка О.І.,
із секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,
за участі:
представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 заочне рішенняКазанківського районного суду Миколаївської області, яке ухвалене 23 квітня 2019 року, у приміщенні того ж суду, під головуванням судді Іщенко Х.В., у цивільній справі за позовом ТОВ «Кредекс фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, -
22 липня 2015 року ТОВ «Кредекс фінанс» (надалі Товариство) пред'явило до ОСОБА_3 вищезазначений позов, який обґрунтовувало наступним.
Між ПАТ «Платинум Банк» та відповідачем було укладено 3 кредитні договори від 20 грудня 2011 року: а саме - № 3346/393SFPR7, № 3347/393SFPR7 та № 3348/393SFPR7 про взяття позичальником кредитних коштів на загальну суму 14 318 гривень 73 копійки.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов договорів, у неї перед банком утворилася заборгованість, яку той мав право стягнути у примусовому порядку.
26 липня 2012 року первісний кредитор, на підставі договору факторингу №20120726-Г, відступив право вимоги за вказаними кредитними договорами ТОВ «ФК «БІЗНЕСФІНАНС», яке в свою чергу, відступило право вимоги ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів» за договорами факторингу від 2 та 8 жовтня 2012 року (а.с. 4, 15-17).
В подальшому, позивач набув право вимоги за вказаними вище кредитними договорами, уклавши 08 травня 2015 року з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Європейська агенція з повернення боргів» договір факторингу № 1/15-ФКю.
Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитними договорами від 20 грудня 2011 року №3346/393SFPR7 - в сумі 4 171 гривня 60 копійок; №3347/393SFPR7 - в сумі 4 432 гривні 70 копійок; №3348/393SFPR7 - в сумі 4 246 гривень 30 копійок і судові витрати в сумі 243 гривні 60 копійок.
В процесі розгляду справи суду стало відомо що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 28 березня 2019 року до участі у справі, в порядку процесуального правонаступництва, у якості правонаступника тої - залучено ОСОБА_1 .
Заочним рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 23 квітня 2019 року позов ТОВ «Кредекс фінанс» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредекс фінанс» в рахунок відшкодування заборгованості за кредитним договором №3346/393SFPR7 від 20.12.2011 року, - 4 171 гривню 60 копійок, яка складається із заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 3 633 гривні 10 копійок, заборгованості за пенею у розмірі 538 гривні 00 копійок; кредитним договором №3347/393SFPR7 від 20.12.2011 року, - 4 432 гривні 70 копійок, яка складається із заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 3 866 гривні 80 копійок, заборгованості за пенею у розмірі 565 гривень 90 копійок; кредитним договором № 3348/393SFPR7 від 20.12.2011 року, - 4 246 гривень 30 копійок, яка складається із заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 3 709 гривень 90 копійок, заборгованості за пенею у розмірі 536 гривень 40 копійок та судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з розглядом справи, в розмірі 463 гривні 60 копійок.
22 травня 2019 року ОСОБА_1 подала заяву про перегляд заочного рішення, яка ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 29 травня 2019 року, з підстав несплати по ній судового збору та її невідповідності змісту та форми, залишено без руху та заявнику надано строк для усунення недоліків.
09 липня 2019 року ухвалою того ж суду,на підставі ч. 1 ст.185 ЦПК України, заяву повернуто, як неподану.
ОСОБА_1 подала на цю ухвалу апеляційну скаргу, яка постановою Миколаївського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року задоволена. Ухвала суду І інстанції скасована, а цивільна справа направлена до того ж суду для продовження розгляду.
08 жовтня 2019 року ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області заява ОСОБА_1 прийнята та призначена до розгляду.
23 жовтня 2019 року ухвалою того ж суду, заява про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.
ОСОБА_1 оскаржила заочне рішення в загальному порядку.
В апеляційній скарзі, відповідач, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просила скасувати заочне рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Крім цього, просила застосувати до зазначених вимог позовну давність.
Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване заочне рішення суду І інстанції - без змін, виходячи з наступних підстав.
Вирішуючи спір таким чином як викладено в заочному рішенні, суд І інстанції виходив з того, що зазначені правовідносини допускають правонаступництво, і у разі смерті позичальника, відповідальність, в тому числі і по заборгованості, несуть його правонаступники, які прийняли спадщину. Оскільки борг позичальника доведено, то правонаступник кредитодавця, має право на отримання боргу від спадкоємця у межах спадкового майна.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду, в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом І інстанції, вважає їх вірними, обґрунтованими й законними.
За Конституцією України, ст. 4, 49 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів.
Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, слід зауважити, що, виходячи із загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, в порядку цивільного судочинства регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Відмова від такого права є недійсною.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
При цьому, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, для чого роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.
В силу ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Зокрема, цивільні права та обов'язки виникають із договорів та інших правочинів, зміст яких, відповідно до статей 203-204, 215 ЦК України, не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; вони вчинені у формі, встановленій законом, особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, за їх вільного волевиявлення і відповідно до їх внутрішньої волі і спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.
Недодержання виписаних вимог в прямо визначених законом випадках робить договір (правочин) нікчемним, а у разі відсутності такого зазначення - може тягнути його недійсність (у повному обсязі або окремої його частини) за судовим рішенням.
Якщо недійсність договору прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним - то він є правомірним і підлягає виконанню сторонами.
Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.
Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» Про судове рішення у цивільній справі - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.
Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.
Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч.ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги і може вийти за їх межі.
Оскаржене судове рішення ухвалено у повній відповідності з виписаним вище та судовою практикою Великої палати Верховного Суду.
Так, правовідносини щодо стягнення заборгованості за кредитним договором регулюються положеннями Цивільного кодексу України.
Відповідно до вимог статей 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
Відповідно до вимог статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Як вбачається з матеріалів справи, 20 грудня 2011 року між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_3 укладено три кредитні договори: №3346/393SFPR7 на суму 4 655 гривень 06 копійок, №3347/393SFPR7 на суму 4 890 гривень 76 копійок та №3348/393SFPR7 на суму 4 772 гривні 91 копійка (а.с. 5, 6-7, 8, 9-10,11, 12).
26 липня 2012 року первинний кредитор, на підставі договору факторингу №20120726-Г, відступив право вимоги за вказаними кредитними договорами ТОВ «ФК «БІЗНЕСФІНАНС», яке в свою чергу, відступило право вимоги ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів» за договорами факторингу від 2 та 8 жовтня 2012 року (а.с. 4, 15-17).
08 травня 2015 року вже ТОВ «Кредекс фінанс» (далі Товариство) набуло право вимоги на підставі договору факторингу № 1/15- ФКю (а.с. 15-17).
Загальна сума заборгованості ОСОБА_3 , яка перейшла Товариству за трьома кредитними договорами, станом на 24 червня 2015 року становить 12 850 гривень 60 копійок, з яких:
- за кредитним договором №3346/393SFPR7 в сумі 3 633 гривні 10 копійок - заборгованості по тілу кредиту та 538 гривень 50 копійок - пені;
-за кредитним договором №3347/393SFPR7 в сумі 3 866 гривень 80 копійок - тіло кредиту та 565 гривень 90 копійок - пені;
-за кредитним договором №3348/393SFPR7 в сумі 3 709 гривень 90 копійок - за тілом кредиту та 536 гривень 40 копійок - пені.
Згідно копії актового запису про смерть, відповідач ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Казанківським районним відділом ДРАЦС ГТУЮ у Миколаївській області, вчинено відповідний актовий запис за № 05 (а.с.48).
Як вбачається із спадкової справи №31/2016, заведеної 21 червня 2016 року, після смерті ОСОБА_3 , єдиним спадкоємцем є її дочка ОСОБА_1 (а.с. 53-66).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.251 ЦПК України, у разі смерті фізичної особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, суд зобов'язаний зупинити провадження до залучення до участі у справі правонаступника.
Ухвалою суду від 28 березня 2019 року, у справі за позовом ТОВ «Кредекс фінанс» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, залучено до участі правонаступника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканку АДРЕСА_1 . Процесуальний статус ОСОБА_3 у якості відповідача - припинено (а.с.68).
Відповідно до ст. 55 ЦПК України, у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.
Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
Так, в силу ст.ст.1216,1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст.1220, ч.3 ст.1223, ч.1 ст.1270 ЦК України).
Процедура подання заяви про прийняття спадщини визначена Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595 (далі - Порядку).
Відповідно до вказаного Порядку (п.п.3.3, 3.4, 3.5, 3.6, 3.11, 3.15, 3.23 п.3 Глави 10), заяви про прийняття спадщини подаються спадкоємцем особисто нотаріусу за місцем відкриття спадщини у письмовій формі. Якщо спадкоємець особисто прибув до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, нотаріальне засвідчення справжності його підпису на таких заявах не вимагається. У цьому випадку нотаріус встановлює особу заявника, про що на заяві робиться відповідна службова відмітка. Ця відмітка скріплюється підписом нотаріуса. Якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини. Заява про прийняття спадщини підлягає реєстрації у Книзі обліку і реєстрації спадкових справ у день надходження. У разі надходження такого документа поштою він підлягає також реєстрації у Журналі реєстрації вхідних документів. Своєчасно надісланою вважається заява, справжність підпису особи, на якій засвідчена (або не засвідчена) нотаріально, що направлена поштовим відправленням до закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини і яка надійшла нотаріусу після закінчення цього строку. Нотаріус приймає такі заяви, заводить спадкову справу та у випадку надходження заяви, справжність підпису на якій не засвідчено нотаріально, надсилає лист спадкоємцю, в якому пропонується надіслати заяву, оформлену належним чином, або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини. У таких випадках конверт підшивається у спадкову справу.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч.1 ст.1269 ЦК України).
Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Згідно з ч.1 ст.1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
ОСОБА_1 в установлений законом строк своєю заявою повідомила про прийняття спадщини за заповітом після смерті її матері ОСОБА_3 , що був складений 20 травня 2016 року та зареєстрований в реєстрі за № 13 і посвідчений Великоолександрівською сільською радою Казанківського району Миколаївської області (а.с. 53, 58).
Оскільки ОСОБА_3 за життя не повернула позикодавцеві грошові кошти взяті в борг, періодично порушуючи умови договору, у строк та в порядку, що встановлені договором, то вони підлягають стягненню із спадкоємців, що вірно і вчинив суд І інстанції в своєму рішенні, а тому підстави для його скасування відсутні.
Посилання особи, яка подала апеляційну скаргу на застосування позовної давності, то вони не заслуговують на увагу виходячи з наступних підстав.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується чи зі строком дії (припинення дії) договору, чи з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Як вбачається з кредитних договорів укладених 20 грудня 2011 року, строк кредитування встановлений 24 місяці, тобто до 20 грудня 2013 року. Позовна заява Товариством подана 22 липня 2015 року, тобто в межах позовної давності, встановленої чинним законодавством.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Стосовно доводів особи, яка подала апеляційну скаргу про те, що вартість спадщини не є достатньою для покриття боргу, то воно не обґрунтоване, оскільки вартість 6,85 га спадкової ділянки значно перевищує суму боргу.
Не є належним доказом необхідності відмови у позові через пропуск позивачем строку звернення з даною вимогою до спадкоємця, оскільки позов відповідач набула названого статусу не у зв'язку з пред'явленням даного позову безпосередньо до неї, а за правилами про процесуальне правоприємство, у зв'язку з чим названі відповідачем строки не діють.
Відповідно до частин 1-5 статі 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Врахувавши виписане, суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішенняКазанківського районного суду Миколаївської області від 23 квітня 2019 року без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий П.П. Лисенко
Судді: О.І. Галущенко
Т.В. Серебрякова
Повний текст постанови складено 10 грудня 2019 року.