Дата документу 04.12.2019 Справа № 332/1072/19
Єдиний унікальний №332/1072/17 Головуючий у 1 інстанції Марченко Н.В.
Провадження № 22-ц/807/3202/19 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
04 грудня 2019 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.
Крилової О.В.
за участю секретаря судового засідання Семенчук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації гаражного колективу Відкритого акціонерного товариства «Дніпроспецсталь» про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,-
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Громадської організації гаражного колективу Відкритого акціонерного товариства «Дніпроспецсталь» про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позову зазначав, що він є інвалідом другої групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, зокрема має право на звільнення від орендної плати за нежилі приміщення, а саме гараж №149 заїзд №4 Громадської організації гаражного колективу Відкритого акціонерного товариства «Дніпроспецсталь».
Просив суд визнати протиправними дії відповідача щодо незастосування до нього пільг, передбачених п. 24 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та щодо його зобов'язання сплатити кошти за користування вищезазначеним гаражем за період з 2017 по 2019 рік включно та зобов'язати відповідача провернути сплачені позивачем кошти у сумі дві тисячі гривень.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 серпня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не відповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Громадська організація гаражного колективу ВАТ «Дніпроспецсталь» надало суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, заявлені позивачем вимоги не знайшли свого підтвердження.
Колегія судді погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус інваліда другої групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни.
ОСОБА_1 є власником легкового автомобіля ВАЗ 2109, д.н.з. НОМЕР_1 , на передньому та задньому склі якого відповідно до п.п. «г» п. 30.3 ПДР України установлені розпізнавальні знаки «Водій з інвалідністю».
З 2005 року ОСОБА_1 є членом Громадської організації ГК ВАТ ДСС та в його володінні перебуває гараж №149 заїзд №4.
Відповідно до п.24 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам надаються пільги, серед яких звільнення від орендної плати за нежилі приміщення, що орендуються такими особами під гаражі для спеціальних засобів пересування (автомобілів, мотоколясок, велоколясок тощо) та безоплатне надання для цих засобів гаражів-стоянок незалежно від їх форми власності.
ОСОБА_1 сплачував членські внески з 2005 по 2013 рік включно.
05 грудня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до голови правління ГК ВАТ ДСС із заявою про звільнення від плати за гараж відповідно до вищезазначеної вимоги закону.
В позовній заяві ОСОБА_1 вказує на те, що у 2018 році громадська організація ГК ВАТ ДСС почала вимагати від нього сплату членських внесків за гараж з 2017 року.
Згідно відповіді ГТУЮ у Запорізькій області від 23.05.2018 року, Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є чинним.
ОСОБА_1 05 липня 2018 року та 04 лютого 2019 року звертався з заявами до голови правління ГК ВАТ ДСС про звільнення від плати за гараж відповідно до п.24 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (а.с.14-15).
Згідно відповіді голови правління ГО ГК ВАТ ДСС Козлова С.К., ОСОБА_2 відмовлено у звільненні від сплати за гараж у зв'язку з тим, що інваліди війни мають право на безоплатне користування гаражем лише для розміщення офіційно зареєстрованих спеціальних автотранспортних засобів, якими вони користуються у зв'язку з медичними показниками; на стандартні, універсальні транспортні засоби зазначена норма не розповсюджується. Заборгованість у ОСОБА_1 перед організацією виникла через невнесення ним членських внесків, між ним та ГО ГК ВАТ ДСС не укладалися будь-які договори оренди, найму чи позички.
11 березня 2019 року ОСОБА_1 сплатив заборгованість за членськими внесками перед ГО ГК ВАТ ДСС за 2017, 2018 та 2019 роки на суму 2075,00 грн. (а.с 10).
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 має право на пільги передбачені п.24 ст. 13 даного Закону.
Разом з тим, положеннями пункту першого статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
За приписами ст. 1 Закону України «Про громадські об'єднання», громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів.
В свою чергу, громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.
Відповідно до ст. 24 даного Закону, громадське об'єднання зі статусом юридичної особи для виконання своєї статутної мети (цілей) має право володіти, користуватися і розпоряджатися коштами та іншим майном, яке відповідно до закону передане такому громадському об'єднанню його членами (учасниками) або державою, набуте як членські внески, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, набуте в результаті підприємницької діяльності такого об'єднання, підприємницької діяльності створених ним юридичних осіб (товариств, підприємств), а також майном, придбаним за рахунок власних коштів, тимчасово наданим у користування (крім розпорядження) чи на інших підставах, не заборонених законом.
З огляду на зазначене, судом першої інстанції вірно встановлено, що Закон України «Про громадські об'єднання» не містить положень, якими передбачено наявність пільг щодо внесення членських внесків членами громадського об'єднання.
Згідно п.п.7 п.7 ст.5.8 Статуту ГО ГК ВАТ ДСС члени гаражного колективу зобов'язані повністю та своєчасно сплачувати членські внески відповідно до положень статуту та рішень правління. Тобто, члени організації при вступі до неї добровільно прийняли на себе зобов'язання щодо виконання обов'язків, передбачених статутом для її членів (а.с.16).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 є членом громадської організації ГК ВАТ ДСС.
Докази на підтвердження того, що між ним та вищевказаною організацією укладені будь-які договори оренди, найму чи позички відсутні.
Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно.
З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньої аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.
Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.
З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову.
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 серпня 2019 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 10 грудня 2019 року.
Головуючий
Судді: