Справа № 683/2136/19
Провадження № 22-ц/4820/2135/19
Категорія: 19.27
10 грудня 2019 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд в складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Корніюк А.П. (суддя - доповідач), П'єнти І.В.,Талалай О.І.
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №683/2136/19 за апеляційною скаргою АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 11 вересня 2019 року у (суддя Завадська О.П.) справі за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд
Звертаючись до суду із позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (далі - Банк) вказувало, що 11.05.2012 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 8000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» і «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua/terms/pages/70/ складає між нею та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач зазначав, що ним були виконанні усі взяті на себе зобов'язання за Договором, тоді як відповідачка не надала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями у зв'язку із чим виникла заборгованість станом на 30.06.2019 року у розмірі 11293,64 грн. з яких: 5950,46 грн. - заборгованість за кредитом; 4029,20 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 300,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 513,98 грн. - штраф (процентна складова). Тому позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 11293,64 грн. заборгованості за кредитним договором №б/н від 11.05.2012 року та судові витрати.
Заочним рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 11 вересня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором №б/н від 11.05.2012 року в сумі 5950,46 грн. В решті позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись із заочним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в апеляційній скарзі просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення вимог банку в частині стягнення відсотків в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, адже суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладається у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. Апелянт вважає, що приєднання до умов та правил банківських послуг є укладенням договору з банком. Встановивши, що Банк надав відповідачці кредит, а відповідачка його не повернула, місцевий суд не мав підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. На думку апелянта, оскаржуваним рішенням суд, нехтуючи принципами платності кредитного договору, наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та в цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Крім того, Банк вважає, що суд помилково послався на висновок Великої Палати Верховного Суду по справі №342/180/17.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Справа розглядається в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Положеннями ч. 2 ст. 247 ЦПК України передбачено, що у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Встановлено, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» оскаржується заочне рішення в частині відмови у позові про стягнення з ОСОБА_1 відсотків за користування кредитом. В решті рішення сторонами не оскаржується, а тому в апеляційному порядку не переглядається.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Згідно положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні відсотків відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України.
Так, судом першої інстанції встановлено, що факт укладення між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК») і ОСОБА_1 кредитного договору від 11 травня 2012 року підтверджується письмовою Анкетою - заявою позичальника про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, підписаною уповноваженою банком особою та відповідачкою, відповідно до якої ОСОБА_1 виявила бажання оформити на своє ім'я платіжну картку із лімітом 2000 грн. Також, у анкеті - заяві зазначається, що позичальник погоджується, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами (останні були наданій їй для ознайомлення в письмовому вигляді) становлять між сторонами договір про надання банківських послуг.
Разом з цим ОСОБА_1 засвідчила, що вона ознайомилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг (розміщені на офіційному сайті Приватбанку - www.privatbank.ua) та погоджується з ними і взяла на себе зобов'язання виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті Приватбанку (а.с. 8, 8 зворот).
Звертаючись до суду, позивач посилався на те, що при укладенні договору сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України (договір приєднання). У зв'язку із порушеннями ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором щодо своєчасного не надання коштів на погашення кредитної заборгованості, у Банку виникло право вимоги до відповідачки про стягнення кредитної заборгованості, що станом на 30.06.2019 року складає 11293,64грн., з яких: 5950,46 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 4029,20 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 300 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 513,98 грн. - штраф (процентна складова).
Відмовляючи у стягненні заборгованості по відсоткам в сумі 4029,20 грн. суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що відсутні правові підстави для їх стягнення із ОСОБА_1 , адже Банком не надано належних та достовірних доказів того, що Витяг із Умов та Правил надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою і Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», на які посилається Банк, є складовою укладеного між сторонами кредитного договору.
Дійшовши такого висновку, суд обґрунтовано посилався на відповідні норми матеріального та процесуального права і ці висновки суду узгоджуються з матеріалами справи.
Так, положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений.
Роздруківка із сайту позивача Витягу із Умов та Правила надання банківських послуг не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19).
Як вбачається із позовної заяви Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема відсотки за користування кредитом, пеню та штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці: Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» і Витяг з Умов та правил надання банківських послуг (а.с. 9 - 33) розуміла ОСОБА_1 та ознайомилася і погодилася із ними, підписуючи анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами та, саме в зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку їх нарахування.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді анкети - заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 позивачем було дотримано вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі останнім саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності і розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність законних підстав для стягнення із ОСОБА_1 відсотків за користування кредитними коштами. А тому доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального права в частині відмови у стягненні із відповідачки відсотків за користування кредитними коштами є безпідставними.
Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом норм процесуального права в частині порушення засад змагальності сторін, оскільки замість відповідача судом наведено доводи проти вимог позивача та судом безпідставно застосовано судову практику Верховного Суду є безпідставними.
Встановлено, що судом першої інстанції при постановленні судового рішення у відповідності із вимогами ст. 89 ЦПК України надано належну оцінку доказам, що додані позивачем до позовної зави та відповідно до ч. 3 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин судом враховано висновки щодо застосування відповідних норм права, що викладені в постановах Верховного Суду.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги про безпідставність посилань суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні саме на висновок Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 03.07.2019 року у справі №342/180/17 судова колегія вважає їх такими, що не заслуговують на увагу, адже правовідносини у справі №342/180/17 та у цій справі є подібними, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту з огляду на його характер, спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну частину договору. А відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України судом першої інстанції при виборі і застосуванні саме норм права до спірних правовідносин були вірно враховані висновки Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не враховано постанови Верховного Суду по справах №428/2873/17 від 28.03.2019 року та №923/760/18 від 08.07.2019 року є безпідставними, адже Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява №28342/95, §61).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява №17862/91, §31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява №20372/11, §65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява №20166/92, §36).
З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин вірно врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 03.07.2019 року по справі №342/180/17.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у стягненні відсотків, чим порушено норми матеріального права, а саме ст. 1048 ЦК України та ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є такими, що не заслуговують на увагу.
Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що укладеним 11 травня 2012 року між сторонами договором не встановлений розмір процентів за користування кредитними коштами.
Натомість, як вбачається із змісту позовної заяви АТ КБ «Приватбанк» не заявляло вимоги про стягнення з відповідачки процентів за користування кредитними коштами, виходячи із рівня облікової ставки Національного банку України та позивачем не надано суду першої інстанції відповідного розрахунку заборгованості.
За таких обставин у суду були відсутні підстави для стягнення процентів в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 1048 ЦК України.
Порушень процесуального закону, що б були обов'язковою підставою для скасування рішення, судом першої інстанції не допущено.
Рішення суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення.
Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 11 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Повне судове рішення складено 10 грудня 2019 року.
Судді (підпис) А.П. Корніюк
(підпис) І.В. П'єнта
(підпис) О.І.Талалай
Згідно з оригіналом
Суддя А.П. Корніюк