Дата документу 10.12.2019 Справа № 320/6243/19
ЄУН 320/6243/19 Головуючий у 1 інстанції Колодіна Л.В.
Провадження №22ц/807/3466/19 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
10 грудня 2019 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кухаря С.В.,
Крилової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 жовтня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Мелітопольська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним права власності на земельну ділянку,-
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Мелітопольська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним права власності на земельну ділянку.
В обґрунтуваннясвоїх вимог зазначала, що 10 листопада ОСОБА_2 уклала з її чоловіком ОСОБА_3 договір купівлі-продажу жилого будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
09 червня 2009 року рішенням Апеляційного суду Запорізької області відмовлено ОСОБА_2 в задоволенні позову до ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, про визнання права власності та користування земельною ділянкою.
17 березня 2010 року рішенням Мелітопольського міськрайонного суду відмовлено ОСОБА_2 в задоволенні позову до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку. 27 жовтня 2010 року було ухвалено аналогічне рішення Апеляційним судом Запорізькой області.
29 березня 2010 року, після смерті ОСОБА_3 , відкрилась спадщина на земельну ділянку на підставі Державного акту про право власності на землю площею 600,14 кв.м. від 22 червня 2000 року, по АДРЕСА_1 , право на яку виникло не тільки у позивача, яку вони прийняли в строки передбачені законодавством, що підтверджено матеріалами спадкової справи № 593/10.
13 жовтня 2011 року рішенням Мелітопольського суду Запорізької області задоволено позовну заяву до Мелітопольської Державної нотаріальної контори про визнання ОСОБА_4 спадкоємцем та власником земельної ділянки площею 600,14 кв.м., що залишилась після смерті ОСОБА_3 .
Незважаючи на вищевказане рішення суду про визнання спадкоємця власником земельної ділянки, було ухвалено інше рішення Мелітопольським міськрайонним судом 20 листопада 2012 року про визнання за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку з моменту укладання договору купівлі продажу будинку з 10 листопада 2006 року.
При вирішенні права власності на земельну ділянку було застосовано вимоги ст. 377 ЦК України до періоду 10.11.2006 року, коли зміст ст. 120 ЗК України не був приведений у відповідність до ст. 377 ЦК України. Ця норма закону була приведена у відповідність лише 27 квітня 2007 року. Застосований в остаточному судовому рішенні в справі закон України (його окремі положення) суперечить Конституції України. При цьому було визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 25 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , посвідчений нотаріусом Зубовою А.О.
Також, ОСОБА_1 зазначала, що ухвали Мелітопольського міськрайонного суду про відкриття провадження у цивільній справі № 2-421/2012 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку за підписом головуючого судді Мелітопольського міськрайонного суду Баранова В.І., не існує. З огляду на це, позовна заява не мала розглядатися в суді.
Також, не існує ухвали Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області про залучення до участі у справі правонаступника померлого за підписом головуючого судді Мелітопольського міськрайонного суду Баранова В.І. З огляду на це, після смерті власника не могла розглядатися справа про визнання права власності на земельну ділянку.
Таким чином, оскільки ОСОБА_2 незаконно здійснила державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, то така державна реєстрація має бути визнана недійсною і скасована. З урахуванням цього, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, отриману безпідставно після смерті її чоловіка - ОСОБА_3 .
Заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 жовтня 2019 року відмовлено у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підставою виникнення права власності на земельну ділянку у ОСОБА_2 є рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року, яке набрало чинності. Вказане рішення суду містить роз'яснення стосовно того, що право власності виникло з моменту укладання договору купівлі-продажу, тобто від 10 листопада 2006 року. З урахуванням того, що датою смерті ОСОБА_3 , який є чоловіком позивача ОСОБА_1 є ІНФОРМАЦІЯ_1 , а право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку виникло до його смерті, суд першої інстанції дійшов висновку, що земельна ділянка не могла входити до складу спадщини.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність рішення нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, подала апеляційну скаргу. Просить скасувати заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 жовтня 1019 року, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що в оскаржуваному рішенні є посилання на рішення суду від 20 листопада 2012 року. Разом з тим, судом не взято до уваги, що при вирішенні права власності на земельну ділянку на момент укладання договору купівлі-продажу жилого будинку, тобто з 10 листопада 2006 року, було застосовано закон, який не підлягав застосуванню, а саме вимоги ст. 377 ЦК України. Також не взято до уваги наявність Державного акту про право власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку, який є належним підтвердженням права власності. Разом з тим, на момент ухвалення рішення суду від 20 листопада 2012 року, вже було ухвалено законне і обґрунтоване рішення суду від 13 жовтня 2011 року про визнання спадкоємця власником земельної ділянки, і тому, земельна ділянка не може належати ОСОБА_2 .
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
За приписами ч. 2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Враховуючи, що зазначений спір виник не з підстав, зазначених у ч. 4 ст. 274, апеляційну скаргу було призначено до розгляду порядку письмового провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 25 жовтня 2019 року (а.с. 52) в порядку передбаченому ст. 360 ЦПК України, особам, які беруть участь у справі, надавався строк для надання можливих відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1
11 листопада 2019 року на адресу апеляційного суду від ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що вона, як представник ОСОБА_1 не заперечує проти задоволення її позовних вимог, оскільки суд не мав права ухвалювати рішення від 20 листопада 2012 року про визнання права власності на земельну ділянку після ухвалення рішення суду від 13 жовтня 2011 року про визнання спадкоємця власником земельної ділянки.
Також, у вказаному відзиві містилось клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції з Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області.
Оскільки розгляд даної справи було призначено без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, підстави для задоволення заяви ОСОБА_4 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду відсутні.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Так, встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи, що згідно Державного акту серії I-ЗП № 059002 на право власності на земельну ділянку виданого на підставі рішення XXI сесії 23 скликання Мелітопольської міської ради народних депутатів 2/7 від 12 червня 2000 року, земельна ділянка площею 600,14 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належала ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5-6).
Відповідно до договору купівлі-продажу будинку від 10 листопада 2006 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Бєдновою Н.В., зареєстровано в реєстрі за № 7974 житловий будинок по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 (а.с. 7-8).
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 жовтня 2011 року, було визнано ОСОБА_4 , спадкоємцем права власності на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: на земельну ділянку площею 600,14 кв.м по АДРЕСА_1 , на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 998145, виданого 05 червня 2007 року начальником міського управління земельних ресурсів Г.О. Ковальовим (а.с. 34-35).
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 листопада 2011 року було роз'яснено рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 жовтня 2011 року у цій справі. В ухвалі зазначено, що рішення правильно читати так: «Визнати ОСОБА_4 спадкоємцем права власності на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: на земельну ділянку площею 600,14 кв.м. по АДРЕСА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 998145, виданого 05 червня 2007 року начальником міського управління земельних ресурсів Г.О.Ковальовим, та визнати за нею право власності на вказане спадкове майно».
Вбачається також, що рішенням апеляційного суду Запорізької області від 12 червня 2013 року (провадження №22-ц/778/2979/13), рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 жовтня 2011 року та ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 листопада 2011 року про роз'яснення рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 жовтня 2011 року у цій справі - скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до Мелітопольської державної нотаріальної контори про визнання права на спадкування за законом відмовлено.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2013 року (провадження № 22-ц/778/1684/13), було визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1 , з моменту укладання договору купівлі-продажу будинку, тобто від 10 листопада 2006 року.
Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що судовим рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20.11.2012 року визнано право власності на земельну ділянку за ОСОБА_5 з дня придбання нею будинку.
В матеріалах справи відсутні відомості щодо скасування чи зміни вказаного рішення, а отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги повністю зводяться до незгоди з рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20.11.2012 року, яке не є предметом апеляційного розгляду.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини невід'ємною частиною "права на суд" та фундаментальним аспектом верховенства права є принцип правової визначеності (певності), який включає дотримання принципу остаточності судового рішення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошує на неухильному дотриманні принципу юридичної визначеності, який є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).
Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, 3 квітня 2008 року).
З урахуванням вищенаведених вимог закону та встановлених фактичних обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується суд апеляційної інстанції, обґрунтовано залишив позовні вимоги ОСОБА_1 без задоволення.
Також посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що при визнанні за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 600 кв.м., судом було не вірно застосовано норми статті 377 ЦК України не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки наведені нею обставини були предметом розгляду іншої справи № 2/421/2012, рішення у якій для даної справи є преюдиційними, і факти установленні у яких не потребують доказуванню.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 02 жовтня 2019 року по цій справі - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 10грудня 2019 року.
Головуючий:
Судді: