Номер провадження: 22-ц/813/7224/19
Номер справи місцевого суду: 493/788/18
Головуючий у першій інстанції Ільніцька О. М.
Доповідач Цюра Т. В.
09.12.2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Цюри Т.В.,
Суддів: Комлевої О.С., Сегеди С.М.,
За участю секретаря судового засідання: Ткачука В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 19 липня 2019 року про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування
У квітні 2018 року, ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування.
18.07.2019 року ухвалою Балтського районного суду Одеської області первісного позивача ОСОБА_4 було замінено на ОСОБА_1 .
Ухвалою Балтського районного суду Одеської області від 19 липня 2019 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кресюна Василя Андрійовича про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування - задоволено частково.
Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , шляхом заборони відчуження у будь-який спосіб даного майна.
Боржник: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягувач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 .
Роз'яснено заявнику, що у разі відмови судом в задоволенні його позовних вимог відповідач має право звернутися до нього за відшкодуванням збитків, заподіяних в результаті забезпечення позовних вимог згідно даного визначення.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 19 липня 2019 року в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову та постановити в цій частині нову ухвалу, якою заяву про забезпечення позову від 18.07.2019 року задовольнити у повному обсязі, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу заяви про забезпечення позову у сумі 384,20 грн. та судовий збір за подачу апеляційної скарги у сумі 576,30 грн.
В судове засідання, призначене на 29.11.2019 року, сторони не з'явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 19 липня 2019 року, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 оскаржує лише в частині відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Враховуючи вимоги ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд переглядає ухвалу суду першої інстанції лише в частині її оскарження.
Відмовляючи в задоволенні клопотання в частині заборони ОСОБА_3 у будь-який спосіб відчужувати, продавати, міняти, дарувати, передавати в найм, оренду, лізинг, іпотеку та користуватися особисто і вселяти будь-яких осіб у вказану квартиру та передачі майна на відповідальне зберігання до ВДВС ГТЮ в Одеській області районний суд виходив з того, що представником позивача необґрунтовано заявлено про застосування саме такого виду забезпечення позову, який зазначений у заяві, не представлено відомостей про те, що невжиття заходів забезпечення позову саме в такий спосіб може в подальшому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду та призведе до порушення прав позивача.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, з огляду на таке.
Так, відповідно до ч.1 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;
2) забороною вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;
6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;
7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. .
Відповідно до п.4постанови Пленуму Верховного Суду України №9від 22.12.2006року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог,пересвідчитися,зокрема,в тому,що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза не виконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , оскільки заявником на обґрунтованість доводів щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу - не надано.
Виходячи з вищевикладеного, враховуючи характер спору, апеляційний суд вважає правильним висновок суду про те, що представником позивача необґрунтовано заявлено про застосування саме такого виду забезпечення позову, який зазначений у заяві, не представлено відомостей про те, що невжиття заходів забезпечення позову саме в такий спосіб може в подальшому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, чи призведе до порушення прав позивача з урахуванням задоволення заяви про накладення арешту на спірну квартиру.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви, ухвала постановлена з додержанням вимог ст.ст.149,150,153ЦПК України.
З огляду на викладене правильне застосовування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а апеляційна скарга є необґрунтованою.
У доводах апеляційної скарги, апелянтом не надано, а матеріали справи не містять даних, які б свідчили, що невжиття зазначених у заяві заходів саме в такий спосіб, може перешкодити виконанню майбутнього судового рішення.
Доводи апеляційної скарги зводяться лише до незгоди з ухвалою суду першої інстанції, ґрунтуються фактично на тих же доводах, на які посилався скаржник в суді першої інстанції, як на підстави для забезпечення позову, вони фактично оцінені судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі і його висновків не спростовують.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 19 липня 2019 року про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст судового рішення складено 09.12.2019 року.
Головуючий Т.В. Цюра
Судді: О.С. Комлева
С.М. Сегеда