Номер провадження: 11-сс/813/2022/19
Номер справи місцевого суду: 947/23770/19 1-кс/947/16118/19
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
09.12.2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря с/з ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 03 грудня 2019 року про продовження підозрюваній ОСОБА_8 строку тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12019160000000735 від 25 липня 2019 року за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, -
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 03 грудня 2019 року було задоволено клопотання старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , підозрюваній у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України продовжений строк тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» на 44 доби до 15 січня 2020 року в межах строку досудового розслідування. Визначений раніше, в якості альтернативного запобіжного заходу, розмір застави в сумі 576 000 гривень - залишений без змін.
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді захисник ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_8 запобіжний захід у виді домашнього арешту, або зменшити визначений розмір застави до 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Захисник в апеляційній скарзі зазначає про незадовільний стан здоров'я її підзахисної, який в умовах слідчого ізолятору лише погіршується і вона позбавлена можливості отримувати якісне та своєчасне лікування.
Крім того, захисник зазначила про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які на даному етапі досудового розслідування обґрунтовують необхідність продовження застосування до ОСОБА_8 найбільш суворого запобіжного заходу.
Крім того, слідчий суддя визначив для підозрюваної завідомо непомірний розмір застави, не врахувавши при цьому її матеріальний стан та в ухвалі не обґрунтував виключність випадку, який виправдовує застосування до ОСОБА_8 застави саме в розмірі 576 000 гривень.
Заслухавши доповідь головуючого судді, захисника ОСОБА_7 , яка підтримала доводи апеляційної скарги, прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти її задоволення, дослідивши матеріали провадження за клопотанням слідчого, апеляційний суд дійшов до таких висновків.
Частиною 1 ст.404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Зі змісту ст.199 КПК України вбачається, що слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також наявні обставини, що перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Частиною 4 ст.199 КПК України передбачено, що слідчий суддя зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, слідчий суддя в цілому виконав вимоги ст.199 КПК України, та прийняв обґрунтоване рішення про продовження строку тримання під вартою у встановлені законом строки.
При розгляді даного провадження у відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
В рішенні «Єлоєв проти України» Європейський суд з прав людини вказує на те, що пункт 4 статті 5 забезпечує заарештованим чи затриманим особам право на перегляд матеріально-правових і процесуальних умов, які з погляду Конвенції, є суттєвими для забезпечення «законності» позбавлення свободи. Це означає, що компетентний суд має перевірити не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, а й обґрунтованість підозри, яка стала підставою для затримання, а також мети, з якою застосовувалося затримання (також справа «Буткевічюс проти Литви»).
Разом з тим відповідно до п.175 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine) від 21 квітня 2011 р., заява № 42310/04 суд наголошує, що термін “обґрунтована підозра” означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підставах, є значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання
під вартою. Більше того, за відсутності обґрунтованої підозри особа не може бути за жодних обставин затримана або взята під варту з метою примушення її зізнатися у злочині, свідчити проти інших осіб або з метою отримання від неї фактів чи інформації, які можуть служити підставою для обґрунтованої підозри (див. рішення у справі «Чеботарі проти Молдови» (Cebotari v. Moldova), N 35615/06, п.48, від 13 листопада 2007 року).
Органом досудового розслідування ОСОБА_8 підозрюється в тому, що вона при невстановлених слідством обставинах, незаконно набула наркотичний засіб, обіг якого обмежено - метадон, який у подальшому зберігала, як за своїм місцем мешкання в спеціальних схованках, так і передавала для подальшого зберігання з метою незаконного збуту своїм співучасникам ОСОБА_10 та іншим невстановленим особам. Грошові кошти, отриманні від незаконного збуту наркотичного засобу ОСОБА_10 та іншими невстановленими особами, за винятком «комісійних» передавались ОСОБА_8 .
Так, 14 травня 2019 близько 09 годині 30 хвилин, відповідно до існуючої домовленості про придбання наркотичного засобу з ОСОБА_8 , яка в свою чергу діяла за попередньою змовою з ОСОБА_10 та іншими невстановленими особами, за адресою: АДРЕСА_1 , до вказаного домоволодіння прибула особа під псевдонімом ОСОБА_11 , який проводив санкціоновану оперативну закупку.
Особа під псевдонімом ОСОБА_11 звернувся до ОСОБА_8 з проханням передачі йому в оплатне користування наркотичного засобу, обіг якого обмежено - метадону. Отримавши замовлення на збут наркотичного засобу, ОСОБА_8 в його присутності надала в телефонному режимі ОСОБА_10 вказівку про передачу наркотичного засобу особі під псевдонімом ОСОБА_11 , якому для цього необхідно було прибути до Ізмаїльської міської дитячої поліклініки, що розташована за адресою: Одеська область,м.Ізмаїл, пр.-т Суворова, 69.
В подальшому, 14 березня 2019, приблизно о 10.00 год., особа під псевдонімом ОСОБА_11 , зустрівся з ОСОБА_10 біля Ізмаїльської міської дитячої поліклініки, що за адресою: Одеська область, м.Ізмаїл, проспект Суворова 69, передав їй грошові кошти у сумі 400 гривень та отримав замовлений у ОСОБА_8 наркотичний засіб.
Крім того, 04 вересня 019, близько 12 години 30 хвилин, відповідно до існуючої домовленості про придбання наркотичного засобу з ОСОБА_8 , яка в свою чергу діяла за попередньою змовою з ОСОБА_10 та іншими невстановленими особами, за адресою: АДРЕСА_1 , до вказаного домоволодіння прибула особа під псевдонімом ОСОБА_11 , який проводив санкціоновану оперативну закупку.
Отримавши замовлення на збут наркотичного засобу та грошові кошти за нього в сумі 400 гривень, ОСОБА_8 зайшла до будівлі, де надала ОСОБА_10 вказівку про передачу наркотичного засобу особі під псевдонімом ОСОБА_11 .
Через деякий час, з вказаного будинку АДРЕСА_2 , де мешкає ОСОБА_8 , вийшла ОСОБА_10 та передала особі під псевдонімом ОСОБА_11 , замовлений ним наркотичний засіб.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: витягом з ЄРДР за №12019160000000735, протоколом отримання добровільно наданого предмету від 14.05.2019 року, протоколом допиту свідка ОСОБА_11 від 26.09.2019 року, висновком експерта №800-Х від 24.07.2019 року, та іншими матеріалами кримінального провадження.
Апеляційний суд вважає вказані докази достатніми для обґрунтування підозри ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України. При цьому, відповідно до статей 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини ОСОБА_8 у пред'явленому їй обвинуваченні, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст.87 КПК України, стороною захисту в апеляційній скарзі не наведено та в ході апеляційного розгляду не встановлено.
Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень (зокрема «Харченко проти України», «Єлоев проти України», «Фельдман проти України») неодноразово акцентував увагу на тому, що доцільність продовження строків тримання під вартою як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу. Таким чином, зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і орган досудового розслідування чи прокурор мають навести інші підстави. До того ж, такі підстави мають бути чітко вказані.
ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину в сфері незаконного обігу наркотичних засобів, що дає підстави вважати, що під тяжкістю покарання, яке загрожує підозрюваній не зменшився і продовжує існувати ризик того, що вона може переховуватись від органу досудового розслідування з метою уникнення кримінального переслідування.
Разом з тим Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, шо сама по собі тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його вини не може бути підставою для застосування до нього найбільш суворого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
В рішенні «Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia) 7064/05 від 01 червня 2006 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що, хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховуватися від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.
Окрім тяжкості покарання, що загрожує ОСОБА_8 апеляційний суд бере до уваги і інші обставини, передбачені ст.178 КПК України.
Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_8 до затримання ніде не працювала, а отже цілком ймовірно грошові кошти для існування та забезпечення своїх потреб вона отримувала виключно від реалізації наркотичних речовин, обіг яких заборонено.
Крім того, апеляційний суд враховує, що у ОСОБА_8 відсутні міцні соціальні зв'язки, вона не має сім'ї та утриманців.
На теперішній час органом досудового розслідування не встановлено коло осіб, які також можуть бути причетні до вчинення злочинів за попередньою змовою з ОСОБА_8 , а отже перебуваючи на свободі підозрювана може здійснювати вплив на вказаних осіб, або перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку, що заявлені слідчим ризики та необхідність проведення комплексу слідчих дій виправдовують необхідність продовження строку тримання підозрюваної ОСОБА_8 під вартою.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_7 наголошувала, що до Одеського слідчого ізолятору декілька разів викликалась швидка допомога для надання медичної допомоги її підзахисній ОСОБА_8 . Прокурор не заперечував вказані обставини, разом з тим, вони жодним чином не доводять, що за станом здоров'я ОСОБА_8 не може утримуватись в умовах слідчого ізолятору.
Крім того, апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи сторони захисту про те, що слідчий суддя визначив завідомо непомірний розмір застави до підозрюваної і вважає, що застава у меншому розмірі, у разі її внесення, не зможе запобігти ризикам, які були встановлені в ході апеляційного розгляду і не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_8 , з огляду на те, що вона вже переховувалась від органу досудового розслідування та оголошувалась у розшук.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а ухвала слідчого судді є законною, у зв'язку із чим відсутні підстави для її скасування.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Керуючись статтями 177, 178, 183, 197, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 03 грудня 2019 року про продовження підозрюваній ОСОБА_8 строку тримання під вартою до 15 січня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12019160000000735 від 25 липня 2019 року за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3