22-ц/804/3221/19
242/2408/18
05 грудня 2019 року м. Маріуполь
Єдиний унікальний номер 242/2408/18
Номер провадження 22-ц/804/3221/19
Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Кочегарової Л.М., Попової С.А., Ткаченко Т.Б.,
секретар судового засідання Герасимова Г.Є.,
сторони :
позивач - АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК»
відповідач - ОСОБА_1
розглянув у судовому засіданні апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 05 вересня 2019 року, у складі судді Капітонова В.І., дата складення повного судового рішення 10 вересня 2019 року,
У травні 2018 року АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» ( далі АТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов вмотивовано тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 06 листопада 2009 року відповідач отримав кредит у розмірі 4600 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У порушення умов договору відповідач зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку з чим, станом на 03 квітня 2018 року, виникла заборгованість в сумі 104 343,56 грн, з яких заборгованість за кредитом - 3 691,57 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом - 90 835,03 грн.; заборгованість за пенею та комісією - 4 372,03 грн; штраф (фіксована частина) - 500,00 грн; штраф (процентна ставка) - 4 944,93 грн. Просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 06 листопада 2009 року в сумі 104 343,56 грн, а також судові витрати в розмірі 1762 грн.
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 05 вересня 2019 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відмовлено. Стягнуто з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані із розглядом справи у розмірі 7500 грн.
Не погодившись з зазначеним рішенням АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало апеляційну скаргу, в якій просить, скасувати рішення суду та задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 Назаренко М.В. просить апеляційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відхилити, а судове рішення залишити без змін, посилаючись на те, що зміст рішення відповідає нормам матеріального права. Одночасно поставлено питання про відшкодування відповідачу судових витрат у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Шишелової Н.В., яка підтримала скаргу, заперечення проти скарги Назаренко М.В. , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню повністю з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК», з таких підстав.
Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору № б/н від 06 листопада 2009 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 4600 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, станом на 03 квітня 2018 року, утворилася заборгованість в сумі 104 343,56 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 3691,57 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом - 90835,03 грн; заборгованість за пенею та комісією - 4372,03 грн; штраф (фіксована частина) - 500,00 грн; штраф (процентна ставка) - 4944,93 грн.
Відмовляючи АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог про укладення між сторонами кредитного договору зі строком дії до липня 2016 року та звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором з пропуском строку позовної давності, оскільки останній платіж за кредитом здійснено 24 квітня 2014 року, а до суду банк звернувся 17 травня 2018 року.
З підставами відмови у позові до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом, процентами, пенею та комісією, а також штрафів - фіксована частина та процентна складова, погодитися не можна, оскільки суд першої інстанції ухвалюючи рішення дійшов до взаємовиключних висновків, зазначивши, що з одного боку представлені позивачем докази щодо укладення кредитного договору є недостатніми, а з другого боку, що позивач має право на позов до ОСОБА_1 , але пропустив строки позовної давності.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказане судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).
У відповідності з вимогами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів;3) показаннями свідків.
Відповідно ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
За вимогами ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається зі справи, на підтвердження вимог до ОСОБА_1 позивачем суду першої інстанції були надані заява ОСОБА_1 про надання кредиту від 06 листопада 2009 року, довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» від 30 жовтня 2009 року, розрахунок заборгованості за договором без номеру від 06 листопада 2009 року, довідка про рух коштів по кредитним карткам, довідка про строк дії кредитних карток (т.1 а.с.41-49).
При цьому із заяви ОСОБА_1 про надання кредиту вбачається, що боржник підписала заяву із зазначенням : «Я ознайомився (-лась) і згоден (-на) з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані мені для ознайомлення в письмовому вигляді. Своїм підписом я підтверджую факт отримання мною інформації про умови кредитування в ПриватБанку, а також йог омісцезнаходження. Я згоден (-на) з тим, що місце розгляду спорів за послугою КРЕДИТКА «Універсальна» - в Бабушкінському районному суду м.Дніпропетровська, або суді за місцем реєстрації філії ПриватБанку, з діяльності якого виникає спір, чи в постійно діючий третейський суд при Асоціації «Дніпропетровський банківський союз» або постійно діючий третейський суд при Асоціації «Юридичні компанії України» на умовах передбачених в п.8.5.Умов. При порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 120 днів, в зв'язку з чим банк змушений буде звернутися до суду, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. + 5% від суми позову. Я згоден (-на) з тим, що цю заяву разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між мною і банком договір про надання банківських послуг.Я підтверджую, що вся надана мною інформація вірна. Зобов'язуюсь про всі зміни повідомляти в банк не пізніше 15 днів з моменту їх виникнення. Я не заперечую проти інформації мене про стан моєї платіжної карти по e-mail або за допомогою SMS.Банк має право в будь-який момент збільшити, зменшити або анулювати кредитний ліміт. Банк інформує клієнта про розмір спочатку встановленого кредитного ліміту в Пам'ятці клієнта» (т.1 а.с.10).
Згідно відзиву представника відповідача ОСОБА_1 на позовну заяву банку, боржник не заперечував того, що укладення кредитного договору між сторонами мало місце, ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами та проводила погашення за умовами кредитування, але оскільки строк дії картки закінчився 06 листопада 2012 року, останній платіж було внесено 24 квітня 2014 року, а до суду банк звернувся 17 травня 2018 року, представник відповідача вважав, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» пропущено строки позовної давності для захисту свого порушеного права і з цих підстав у позові слід відмовити (т.1 а.с.80-88).
У зв'язку з цим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не довело, що з ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, що споживачу видавалася кредитна картка, що відповідач отримала кредитні кошти, оскільки висновки суду в цій частині спростовуються доказами поданими позивачем, а саме заявою ОСОБА_1 , розрахунком заборгованості, з якого вбачається, що позичальник частково погашала кредит.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів приходить до висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Отже, позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом в розмірі 3691,57 грн підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення заборгованості по процентам.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Встановлено, що банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами.
За вимогами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як свідчить зміст заяви ОСОБА_1 на отримання кредиту, у заяві позичальника від 06 листопада 2009 року процентна ставка дійсно не зазначена, але на підтвердження своїх вимог в цій частині позивач надав довідку про умови кредитування, яка не спростована відповідачем, та з якої вбачається, що ОСОБА_1 погодилася з умовами про оплату процентів за користування кредитними коштами в розмірі 3,0% на місяць (36,00% річних) (т.1 а.с.11).
Як свідчать матеріали справи, розрахунок заборгованості за кредитом проведено банком з урахуванням підвищеної процентної ставки з 01 квітня 2015 року.
Між тим, для застосування підвищеної процентної стави банк повинен письмово повідомити боржника та отримати його згоду на таі умови договору .
Відповідно до п.3 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 1155 (далі Правила), рекомендоване поштове відправлення - це поштове відправлення (лист, поштова картка, бандероль, секограма, дрібний пакет, мішок «M»), що приймається для пересилання без зазначення суми оголошеної цінності вкладення з видачею відправникові розрахункового документа про прийняття і доставляється (вручається) адресатові (одержувачу) під розписку.
Згідно з п.114 Правил адресовані фізичним особам рекомендовані поштові відправлення, рекомендовані повідомлення про вручення реєстрованих поштових відправлень (поштових переказів), повідомлення про надходження переказів, що пересилаються телеграфом або електронною поштою, а також усі повторні повідомлення про надходження поштових відправлень (поштових переказів) вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його
відсутності - повнолітнім членам сім'ї за умови пред'явлення ними документа, що посвідчує особу.
У разі підвищення банком процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.
З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.
Встановлено, що Умови та правила надання банківських послуг відповідач не підписував, а отже не давав згоди на підвищення процентної ставки у разі порушення зобов'язань. Крім того, позивач не надав належних, достатніх та достовірних доказів того, що про підвищення процентної ставки боржник був повідомлений, що між сторонами було досягнуто узгодження щодо підвищення процентних ставок, а тому у банка виникли підстави для стягнення заборгованості по процентам в розмірі 90 835,03 грн.
При цьому, наведені висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 25 вересня 2019 року справа № 275/610/16-ц провадження № 61-18822 св 18. Відповідна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі за № 6-1374цс17.
Передбачена у заяві про видачу кредиту можливість направлення ОСОБА_1 sms-повідомлення про підвищення процентної ставки не можна вважати належним доказом узгодження позиції сторін щодо розміру процентів за користування кредитними коштами у разі порушення умов договору боржником, оскільки зі справи вбачається, що факт отримання відповідачем такого повідомлення не доведений.
Отже, рішення суду першої інстанції про відмову у стягненні з ОСОБА_1 заборгованості по процентам, з підстав, передбачених ст.376 ЦПК України, не може залишатися без змін.
Тому, позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по процентам, виходячи з первісної процентної ставки 3,0% на місяць (36% річних), згоду на яку відповідач надав шляхом підписання довідки про умови кредитування та не заперечував проти свого обов'язку в цій частині, виклавши відзив на позов.
Щодо строку дії кредитної картки.
Разом з тим, відповідно до ч.1 ст. 1048 та ч.1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Вказана правова позиція викладена у пунктах 91-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц по якій зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Отже, переглядаючи рішення суду з урахуванням доводів скарги та наданих матеріалів колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки заборгованість по процентам може бути стягнута тільки в межах строку дії кредитної картки, який за даними банку, встановлений до липня 2016 року (т.1 а.с.145,219).
Доводи представників відповідача про те, що отримана ОСОБА_1 кредитна картка мала строк дії до 06 листопада 2012 року є неспроможними, оскільки ніякими об'єктивними доказами цей факт не доведений.
Більш того, отримання відповідачем кредитної картки № НОМЕР_1 та в подальшому кредитної картки № НОМЕР_2 зі строком дії до липня 2016 року, підтверджується не тільки довідками АТ КБ «ПРИВАТБАНК», а і рухом коштів по картці № НОМЕР_2 , яка, згідно розрахунку заборгованості, використовувалася до квітня 2014 року (т.1 а.с.10,41,145)
В ході перегляду судового рішення в апеляційному порядку, представник позивача надала додаткові письмові пояснення у справі та не заперечувала проти визначення заборгованості по процентам за умов застосування 36% процентної ставки на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки - до 31 липня 2016 року.
Таким чином, з урахуванням норм права та встановлених обставин, заборгованість ОСОБА_1 по процентам за кредитним договором без номера від 06 листопада 2009 року визначається апеляційним судом в розмірі 4727,50 грн та розраховується наступним чином:
-заборгованість за кредитом 3691,57 грн
-станом на 31 березня 2015 року заборгованість по процентам 2926,01 грн
-дні прострочення 488 (з 01 квітня 2015 року до 31 липня 2016 року)
-відсоткова ставка в день - 0,1%(36:360)
-заборгованість по відсоткам - 1801,49 (3691,57х0,1х488).
З розрахунку заборгованості вбачається, що за період 01 квітня 2015 року до 31 липня 2016 року ОСОБА_1 будь-яких оплат не проводила, отже стягненню підлягає заборгованість по процентам в сумі 4727,50 грн (1801,49+2926,01).
Зі справи також вбачається, що позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 включають вимоги щодо стягнення заборгованості за пенею та комісією, а також штрафів.
Встановлено, що загальні висновки суду першої інстанції про відмову у позові ґрунтуються на позиції щодо недоведеності укладення кредитного договору та пропуску строку позовної давності.
При цьому, апеляційний суд враховує, що вимоги банку щодо стягнення пені та комісії не розділені позивачем, і за відсутності цих узгоджених умов кредиту у заяві позичальника, вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» взагалі не заслуговують на увагу.
Однак, зважаючи на те, що в апеляційній скарзі АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить про скасування судового рішення в повному обсязі та ухвалення нового рішення, апеляційний суд, з урахуванням наведених раніше обґрунтувань, також не погоджується з підставами відмови банку у позові в цій частині з огляду на таке.
Щодо строків позовної давності.
Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Апеляційним судом встановлено, що 06 листопада 2009 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір за яким позичальник отримала кредит у розмірі 4600 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Боржник отримала дві кредитні картки, строк дії останньої - № НОМЕР_2 до липня 2016 року.
У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору, за договором від 06 листопада 2009 року виникла заборгованість станом на 03 квітня 2018 року в сумі 104 343,56 грн., яку ОСОБА_1 в день закінчення строку дії договору не погасила і кредит банку в розмірі 4600 грн не повернула.
Оскільки кредитна картка ОСОБА_1 була дійсною до 31 липня 2016 року, а позивач звернулося до суду з вимогами про стягнення заборгованості 17 травня 2018 року, колегія суддів вважає, що позивач не пропустив строки позовної давності, зважаючи на те, що ОСОБА_1 активно користувалася кредитним коштами на власний розсуд.
Щодо комісії.
Як зазначалося раніше, вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 в розмірі 4372,03 грн. заявлені, як заборгованість за пенею та комісією.
Не вбачаючи підстав для стягнення з відповідача вказаного розміру заборгованості, колегія суддів вважає вимоги про стягнення комісії такими, що не ґрунтуються на обставинах справи та нормах матеріального права.
Так, згідно з положеннями пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до положень абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Зазначене також узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16.
Також Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 вказав, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права
встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Таким чином, за відсутності письмової домовленості між сторонами щодо оплати комісії, заявлена заборгованість в розмірі 4372,03 грн, як комісія, задоволенню не підлягає через безпідставність вимог та не відповідність таких вимог закону.
Щодо пені та штрафів.
Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов"язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов"язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов"язання за кожен день прострочення виконання.
Зі справи вбачається, що вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо стягнення з ОСОБА_1 пені ґрунтуються на змісті заяви відповідача про видачу кредиту, в якій зазначено, що при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 120 днів, в зв'язку з чим банк змушений буде звернутися до суду, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. + 5% від суми позову.
Однак, наявність такої домовленості між сторонами кредитного договору, не є підставою для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 4372,03 грн, 500 грн та 4944,93 грн., враховуючи наступне.
Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».
Згідно зі ст. ст. 10, 11 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» антитерористична операція проводиться лише за наявності реальної загрози життю і безпеці громадян, інтересам суспільства або держави у разі, якщо усунення цієї загрози іншими способами є неможливим.
Рішення щодо проведення антитерористичної операції приймається залежно від ступеня суспільної небезпеки терористичного акту керівником Антитерористичного центру при Службі безпеки України за письмовим дозволом Голови Служби безпеки України або керівником координаційної групи відповідного регіонального органу Служби безпеки України за письмовим дозволом керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим з Головою Служби безпеки України. Про рішення щодо проведення антитерористичної операції негайно інформується Президент України.
15 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», в преамбулі якого зазначено, що цей Закон визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.
Відповідно до положень ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.
Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.
На виконання ч. 6 ст. 14-1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» Національний банк України з метою забезпечення реалізації ст. 2 цього Закону листом від 5 листопада 2014 року № 18-112/64483 «Про скасування пені та штрафів за договором кредиту під час АТО» повідомив всі банки про необхідність неухильно дотримуватися вимог Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та про відповідальність керівників банків за їх невиконання.
Також на виконання ч. 5 ст. 14-1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2015 року № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, де зазначено і м. Селидове Донецької області.
Отже, з урахуванням наведених норм права, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення штрафів - фіксована частина 500 грн та процентна складова 4944,93 грн, є необґрунтованими, а тому, дійшовши висновку про скасування судовго рішення від 05 вересня 2019 року, відмовляє банку у позові про стягнення пені та штрафів за безпідстністю вимог.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Переглядаючи судове рішення в частині задоволення судом першої інстанції вимог ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається зі справи, інтереси відповідача в суді першої інстанції, на підставі договору від 16 листопада 2018 року, представляли адвокати Адвокатського об*єднання «Кравець і партнери» Бабенко Ю.С. та Назаренко М . В., які діючи в інтересах ОСОБА_1 просили стягнути з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8000 грн., які складаються з підготовки клопотання про проведення судового засіданні в режимі відео конференції, підготовка відзиву, підготовка заяви про застосування строків позовної давності, підготовка клопотання про витребування доказів, участь адвоката у судовому засіданні (2 планових засідання) (т.1 а.с.87,115).
Заперечуючи проти цих вимог, представник АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Шишелова Н.В. в судовому засіданні апеляційного суду посилалася на те, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування ОСОБА_1 цих витрат є не спів мірним з заявленими та задоволеними вимогами; характер деяких документів, які були підготовлені в інтересах ОСОБА_1 , не вимагали додаткових зусиль та часу представників.
У зв'язку із скасуванням рішення суду першої інстанції, колегія, відповідно до вимог ст.382 ЦПК України, вирішує питання про відшкодування ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, крім іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
У відповідності з ч. 5 ст.135 ЦПК України, сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування.
Згідно ст.137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Стаття 141 ЦПК України, яка передбачає розподіл судових витрат між сторонами визначає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з роз'ясненнями, викладеним у п.48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року N 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, наведені норми права вказують на те, що для відшкодування вказаних витрат необхідно не тільки встановлення факту надання стороні у справі професійної правничої особи, але й доведеність таких витрат.
Як вбачається зі справи, на підтвердження судових витрат, понесених у зв'язку з наданням професійної правничої допомоги ОСОБА_1 , суду першої інстанції представлені договір від 16 листопада 2018 року про надання правової допомоги ОСОБА_1 ; рахунки на оплату від 19 листопада 2018 року на суму 4500 грн, від 21 листопада 2018 року на 500 грн, від 28 листопада 2018 року на 2500 грн, від 06 лютого 2019 року на 2500 грн, від 22 квітня 2019 року на 2500 грн.; акти виконаних робіт від 22 листопада 2018 року, від 22 листопада 2018 року, від 01 квітня 2019 року, від 01 квітня 2019 року, від 06 травня 2019 року; квитанції на оплату від 19 листопада 2018 року на 4500 грн, від 21 листопада 2018 року на 500 грн, від 18 січня 2019 року на 2500 грн, від 25 лютого 2019 року на 2500 грн, від 05 травня 2019 року на 2500 грн (т.1 а.с.92-94,173-181).
Дослідивши представлені документи, колегія суддів вважає неможливим відшкодувати ОСОБА_1 будь-які витрати, оскільки факт цих витрат відповідачем, як стороною у справі, не доведений.
Згідно представлених квитанцій, оплата послуг Адвокатського об'єднання «Кравець і партнери» проводилася фізичною особою ОСОБА_4 , який не є стороною у справі, що переглядається. Доказів того, що відповідач ОСОБА_1 уповноважувала вказану фізичну особу проводити оплату за надання професійної правничої допомоги і доручала виконувати цю роботу в її інтересах та за її рахунок, матеріали справи не містять (т.1 а.с.93,96).
За таких обставин, стороною у справі - відповідачем ОСОБА_1 , не доведений факт особистих витрат за надання професійної правничої допомоги сумі 8000 грн, а тому, внесені іншою особою кошти у справі не підлягають відшкодуванню на користь ОСОБА_1 за рахунок АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
В суді апеляційної інстанції Назаренко М.В. , крім іншого, пояснила, що питання про понесені витрати відповідача на професійну правничу допомогу у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції будут вирішені протягом п'яти днів в порядку визначеному законом.
Керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.376 ЦПК України,
Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.
Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 05 вересня 2019 року скасувати повністю.
Позов АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , телефон НОМЕР_4 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором без номеру від 06 листопада 2009 року в сумі 8419
(вісім тисяч чотириста дев'ятнадцять) грн 07 коп., яка складається з заборгованості за кредитом 3691,57 грн та заборгованості по процентам в розмірі 4727,50 грн.
У задоволенні позовних вимог АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за пенею та комісією і штрафів відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» у відшкодування судового збору 142,19 грн у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» у відшкодування судового збору 213,29 грн у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Дата складення повного судового рішення 10 грудня 2019 року.
Судді: Л.М. Кочегарова
С.А. Попова
Т.Б. Ткаченко