Єдиний унікальний номер 236/3386/19 Номер провадження 22-ц/804/3239/19
Номер провадження 22-ц/804/3239/19
10 грудня 2019 року Донецький апеляційний суд в складі колегії:
судді- доповідача: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Халаджи О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Бахмуті апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Краснолиманського міського суду від 02 жовтня 2019 року (ухваленого під головуванням судді Саржевської І.В., повний текст судового рішення складено 04 жовтня 2019 року) у цивільній справі №236/3386/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, -
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого посилалась на те, що перебувала у трудових відносинах з відповідачем. 17.07.2017 року її було звільнено з посади електромеханіка дільниці П групи Луганської лінійної дільниці зв'язку виробничого підрозділу «Луганська дистанція сигналізації та зв'язку» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату. Однак у день звільнення остаточного розрахунку проведено не було. Просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі за період з березня по 17 липня 2017 року у розмірі 28116,26 грн..
Рішенням Краснолиманського міського суду від 02 жовтня 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості по заробітній платі у розмірі 28116,26 грн., без утримання податку та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо судового збору.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Судом не прийнято до уваги, що за першу половину березня 2017 року позивач отримала заробітну плату в сумі 1909,03 грн.,що підтверджено відповідною відомістю.
Надана позивачем довідка про заборгованість по заробітній платі підписана особою,яка втратила повноваження на підписання фінансових документів,не має печатки,що ставить під сумнів їх дійсність.
Можлива сума компенсації за невикористану відпустку не обгрунтовано збільшена на 1030,29 грн,так як період за який обчислюється середня заробітна плата для розрахунку компенсації відпустки з липня 2016 року по червень 2017 року.
Можлива сума вихідної допомоги при звільненні не обґрунтовано завищена на 729,73 грн.
З 16.03.2017 року у відповідача були відсутні організаційні та технічні умови для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та виробничих підрозділів, підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення.
Відсутність первинних документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, не дає підстав для підтвердження інформації щодо фактичного виконання робіт позивачем, що безпосередньо впливає на можливість проведення нарахувань.
Суд першої інстанції не прийняв до уваги, що інформація для нарахування заробітної плати позивачеві відсутня.
Зокрема відповідач вважає, що судом першої інстанції при ухвалення оскаржуваного рішення не було враховано наданий ними Науково-практичний висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року №126/2/21-10.2, який свідчить про відсутність вини відповідача у невиконанні своїх обов'язків, зокрема не виконання ст.47, 83, 115 і 116 КЗпП України за невиплату належних працівникові сум при звільненні.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що дана справа є малозначною, ціна позову складає 28116,26 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Частиною 1 ст. 94 КЗпП України передбачено, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Отже, законом передбачено, що при звільненні працівник одержує від підприємства, установи, організації всі суми, зокрема й заробітну плату, одержати яку він має право з урахуванням встановленого належним чином розміру заробітної плати.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка перебувала з відповідачем в трудових правовідносинах, що підтверджується записами у трудовій книжці.
Згідно з наказом №58-ДН від 16 березня 2017 року начальника Луганської дирекції залізничних перевезень та наказу №20/ШЧ від 18.03.2017 року заступника начальника виробничого підрозділу «Луганська дистанція сигналізації та зв'язку» у зв'язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності встановлено початок простою по причинах, не залежних від робітників 20 березня 2017 року Доручено начальниками структурних підрозділів встановити відповідними наказами початок простою з 20 березня 2017 року для всіх працівників, підпорядкованих їм структурних підрозділів; забезпечити облік використання часу знаходження працівників у простої; оплату за час простою провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою в робочі дні (зміни) згідно графіку роботи.
Згідно наказу № 796-ОС від 17.07.2017 року ОСОБА_1 звільнено з посади електромеханіка дільниці П групи Луганської лінійної дільниці зв'язку виробничого підрозділу «Луганська дистанція сигналізації та зв'язку» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату з 17.07.2017 року, про що у трудовій книжці зроблено запис , з виплатою вихідної допомоги та компенсації за 41 день відпустки.
Як вбачається з наданих позивачем розрахунків заробітної плати (табулеграм) нарахована заробітна плата ОСОБА_1 за березень 2017 року становить 6287,41 грн., сума до виплати-2790,61 грн.; квітень 2017 року - всього нараховано 3832,29 грн., сума до виплати-3047,38 грн.; травень 2017 року всього нараховано 3832,29 грн., сума до виплати 3047,38 грн.; червень 2017 року -3832,29 грн., липень 2017 року - всього нараховано 20471,67 грн., в тому числі вихідна допомога в сумі 7146,72 грн. та компенсація за 41 день відпустки в сумі 10979,80 грн. , сума до виплати становить 16350,19 грн.
За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 перебувала з відповідачем у трудових відносинах, при звільненні не отримала повного розрахунку, який підлягає стягненню з відповідача.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати, суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідач, в порушення вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні з позивачем не провів остаточного розрахунку та не виплатив заборгованість по заробітній платі за період з березня по 17 липня 2017 року та обґрунтовано стягнув на користь позивача суму заборгованості з урахуванням компенсації за 41 день відпустки та вихідної допомоги.
Такі висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Таким чином, суд обґрунтовано визнав належними та допустимими доказами надані позивачем розрахунки заборгованості заробітної плати за березень - липень 2017 року, копії наказів та трудової книжки,копії табелів обліку використання робочого часу, журнали виходу на роботу в період простоїв. Зазначені розрахунки нічим не спростовані.
При цьому посилання відповідача на відсутність первинної документації, як на підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати є необґрунтованими, оскільки обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік, тощо, покладено на працедавця, а не на працівника.
Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, відповідно до якої, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що
обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 30 Закону України «Про оплату праці» саме на роботодавця покладено обов'язок забезпечення достовірного обліку виконуваної роботи працівником та бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Позивачем в підтвердження виходу на робоче місце надані копії табелів обліку використання робочого часу за період з березня по 17 липня 2017 року та копія журналу обліку приходу-уходу працівників,які знаходяться на простої з їх особистими підписами.
В підтвердження не виплаченої заробітної плати за період з березня по липень 2017 року позивачем надані копії розрахунку заробітної плати (табулеграми), в яких зазначені нараховані суми щомісячно.
Суд першої інстанції обґрунтовано визнав належними та допустимими доказами надані позивачем розрахунки заборгованості заробітної плати. Зазначені розрахунки нічим не спростовані.
Оскаржуючи судове рішення, відповідач не надав ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції доказів на спростування наданих позивачем доказів та на відсутність заборгованості перед позивачем.
За змістом ч. 3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Посилання на те, що судом неправильно визначено розмір оплати відпустки та вихідної допомоги, не можуть бути прийнятими до уваги, так як спростовуються встановленими обставинами. Оскільки зазначені суми нараховані відповідачем в розрахунках (табулеграмах) заробітної плати за липень 2017 року та підтверджені окремими розрахунками за підписом головного бухгалтера Латипової М.Е. та заступника начальника Антоненко В.І.., що не викликає сумнівів у неправильності нарахувань. Доказів того,що зазначені особи не працювали у відповідача ним не надано.
Доводи апеляційної скарги про те, що Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати є підставою для звільнення від виплати заборгованості по заробітній платі, не ґрунтуються на законі.
Дійсно, 16 січня 2018 року ПАТ «Українська залізниця» надано Науково-правовий висновок №126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), з якого виходить, що відсутня вина ПАТ «Українська залізниця» в невиплаті належних працівникові сум при звільненні.
В той же час за змістом правових позицій, які викладені в постановах Верховного Суду України від 23 березня 2016 року по справам №6-364цс16; №6-365цс16 висновки Верховного Суду України зводяться до того, що форс-мажорні обставини свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Але жодним нормативним актом про працю не передбачено підстав для звільнення від виплати заборгованості по заробітній платі.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості по заробітній платі (з урахуванням компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги).
Разом з тим, заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції при визначенні розміру заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року не враховано виплату ОСОБА_1 заробітної плати за першу половину березня 2017 року в сумі 1909,03 грн.
Наданою відомістю на виплату грошей №557 за березень 2017 року підтверджується виплата зазначеної суми особисто позивачці, про що свідчить підпис у відомості (а.с.79).
Із позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 просила стягнути заборгованість по заробітній платі за період з 1 березня по 17 липня 2017 року.
Оскільки судом першої інстанції було визначено суму заборгованості за березень-липень 2017 року в 28116,26 грн. і зазначена сума не оспорювалася позивачем, то з урахуванням отриманої позивачем заробітної плати за першу половину березня 2017 року в сумі 1909,03 грн., заборгованість за березень-липень 2017 року складає 26207,25 грн..
За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру стягнутої суми заборгованості з 28116,26 грн. на 26207,25 грн..
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 21736,22 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст.368,369, 376, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.
Рішення Краснолиманського міського суду від 02 жовтня 2019 року в частині розміру стягнутої суми заборгованості по заробітній платі змінити.
Зменшити розмір заборгованості по заробітній платі, стягнутої з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 з 28116,26 грн. до 26207,25 грн..
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: