Справа № 132/1006/19
Провадження № 22-ц/801/2292/2019
Категорія: 26
Головуючий у суді 1-ї інстанції Павленко І. В.
Доповідач:Ковальчук О. В.
10 грудня 2019 рокуСправа № 132/1006/19м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
судді-доповідача Ковальчука О. В.,
суддів: Шемети Т. М., Якименко М. М.,
за участі секретаря Кирилюк Л. М.
розглянувши цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» про визнання недійсним договору позики в частині нарахування відсотків,
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» на рішення Калинівського районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 10 вересня 2019 року у м. Калинівка суддею цього суду Павленко І. В., дата складання його повного тексту не відома,
В березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Веллфін» (далі - ТОВ «Веллфін») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, мотивуючи його тим, що 27 лютого 2016 року між сторонами укладено договір позики №16462 в електронній формі, відповідно до п. 1. 1 якого позикодавець надав позичальникові грошові кошти в сумі 3000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути позику та сплатити проценти за користування кредитом. Пунктами 1.3, 1.4 цього договору встановлено, що позика надається строком на 30 днів, а датою перерахування суми позики на банківський рахунок вказаний позичальником, за домовленістю сторін, вважається дата укладення договору. Позивачем умови договору виконано шляхом перерахування на картковий рахунок відповідача коштів в розмірі 3000 грн., що підтверджується повідомленням від 25 лютого 2019 року ТОВ «Платежі Онлайн».
Згідно з п. 1.5 договору позики нарахування процентів за користування позикою проводиться у відповідності до наступних умов: 1,8 процента від суми позики, але не менше ніж 40,00 грн за перший день користування позикою; 1,8 процента від суми позики щоденно, за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, зазначеного в п. 1.2 цього договору; 3,8 процента від суми позики, що не була повернута своєчасно, за кожен день користування позикою понад строк зазначений в п. 1.2 цього договору, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником умов договору.
Пославшись на викладене, ТОВ «Веллфін» просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 123 090,00 грн заборгованості за договором позики та 1921,00 грн витрат по сплаті судового збору.
23 травня 2019 року ОСОБА_1 подав зустрічну позовну заяву до ТОВ «Веллфін» про захист прав споживачів та визнання недійсним договору позики в частині нарахування відсотків, мотивуючи її тим, що згідно з графіком розрахунку, доданого до договору позики, поверненню підлягає 3000,00 грн позики та 1620,00 грн процентів, що разом становить 4620,00 грн, отже сукупна вартість кредиту складає 154,00% від суми кредиту, реальна річна ставка за кредитом становить 657% річних.
Пунктом 1.5. передбачено, що при порушенні позичальником зобов'язань за договором, в тому числі у разі прострочення строку повернення кредиту та сплати процентів, позичальник на вимогу позикодавця сплачує відсотки в розмірі 3,8% від простроченої суми кредиту за кожний день прострочення, тобто 1378%.
Пославшись на викладене, на положення Закону України «Про захист прав споживачів» та на те, що умови договору, укладеного з ТОВ «Веллфін» є несправедливими, зокрема про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір позики № 16462 від 27 лютого 2016 року в частині нарахування відсотків, визначених у п. 1.5 цього договору.
Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 10 вересня 2019 року позов ТОВ «Веллфін» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Веллфін» заборгованість за договором позики № 16432 від 27 лютого 2016 року в розмірі 4620, 00 грн, в іншій частині вимог відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено, визнано недійсним договір позики № 16432 від 27 лютого 2016 року в частині нарахування відсотків, що визначено у п. 1.5 договору. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погодившись із ухваленим рішенням, ТОВ «Веллфін», посилавшись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального та матеріального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким апеляційну скаргу задовольнити.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_1 зазначив, що оскаржуване позивачем за первісним позовом рішення вважає законним, а тому просить апеляційний суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
10 грудня 2019 року на електрону адресу Вінницького апеляційного суду надійшло клопотання ТОВ «Веллфін» про відкладення розгляду справи та проведення усіх судових засідань в режимі відеоконференції. Вказане клопотання не скріплено електронним цифровим підписом учасника справи (його представника), а отже не відповідає встановленим частиною восьмою статті 43 ЦПК України вимогам, а тому апеляційним судом не приймається.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується із висновком Верховного Суд у постанові від 18 квітня 2019 року у справі 161/5159/18 .
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що представник ТОВ «Веллфін», в порушення вимог ч. ч. 1, 2 ст. 212 ЦПК України, подав вказане клопотання у день судового засідання та не надав доказів щодо його направлення всім іншим учасникам справи.
Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на таке.
Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України).
Згідно з ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що 27 лютого 2016 року між ТОВ «Веллфін» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 16462 від 27 лютого 2016 року в електронній формі (а. с. 23-27), та у цей же день укладено додаткову угоду № 1 (а. с. 103-112).
Згідно з п. 1.1 договору позики, з урахуванням положень додаткової угоди, (далі - договір) позикодавець надав позичальникові грошові кошти в сумі 3000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути позику та сплатити проценти за користування кредитом, зазначені у п. 1.5 цього договору.
Пунктами 1.3, 1.4 цього договору встановлено, що позика надається строком на 30 днів та має бути повернута згідно Графіку розрахунків до 28 березня 2016 року. Цей договір є укладеним з моменту перерахування суми позики на банківський рахунок, вказаний позичальником та діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за Договором.
Відповідно до п. 1.5 договору строк та проценти за користування позикою за договором позики обчислюються за фактичну кількість календарних днів користування позикою на наступних умовах:
1. 5. 1 - протягом строку позики, встановленого п. 1.3 договору, розмір основних процентів складає: 1,8 процента від суми позики, але не менше ніж 40,00 грн за перший день користування позикою; 1,8 процента від суми позики щоденно, за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, зазначеного в п. 1.3 цього договору. При цьому, нарахування проводиться в момент внесення позичальником коштів на погашення позики та належних на дату погашення платежів.
1. 5. 2 - у разі, якщо позичальник не повернув суму позики у строк встановлений п. 1. 3 договору, нарахування процентів, встановлених п. 1.5.1, проводиться за фактичну кількість календарних днів користування позикою та до дня повного погашення заборгованості за позикою. Крім того, додатково до основних процентів, на вимогу позикодавця, позичальник зобов'язаний сплатити 2 проценти від суми позики за кожен день прострочення. При цьому, нарахування проводиться в момент внесення позичальником коштів на погашення позики та належних на дату погашення платежів.
Згідно з п. 1. 6 договору у разі повернення суми позики та сплати процентів за користування позикою протягом 3 днів після закінчення строку, визначеного п. 1.2 цього договору, нарахування процентів у відповідності до п. 1.5.2 не проводиться, в іншому випадку, проценти нараховуються відповідно до умов п. 1.5.2 цього договору.
У п. п. 1.7, 1.8 договору встановлено, що позика надається на споживчі цілі. Деталізована інформація щодо визначення сукупної вартості позики при нарахуванні основних процентів у відповідності до п. 1.5.1 договору зазначена у Графіку розрахунків, який є невід'ємною частиною цього договору.
Невід'ємною частиною цього договору є Правила надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «Веллфін», які регламентують порядок надання грошових коштів у позику фізичним особам (п. 7.1 договору позики).
Позичальник підтверджує, що до укладення цього договору позичальник отримав від позикодавця інформацію, що визначена в ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та в ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Позичальник повідомлений про свої права згідно ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Інформація надана позикодавцем з дотриманням вимог законодавства про захист прав споживачів та забезпечує вірне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав'язування її придбання (п. 7.5 договору).
Згідно з п. 3.1 Правил надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «Веллфін» (далі - Правила), затверджених 27 жовтня 2015 року, товариство надає фінансові послуги лише після здійснення ідентифікації особи Заявника та вжиття заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом (а. с. 10-16).
У п. п. 4.1, 4.2 Правил встановлено, що заявник, який має намір отримати позику, проходить реєстрацію в Особистому кабінеті на Сайті Товариства. Заявник для оформлення позики здійснює оформлення Заявки на Сайті Товариства шляхом заповнення всіх полів Заявки, що відмічені як обов'язкові для заповнення.
Відповідно до п. 4.8 Правил підтвердженням згоди Заявника на отримання позики є направлена на розгляд Товариством Заявка про надання позики з одночасною перевіркою банківської платіжної картки.
Згідно з п. 4.9 Правил дійсність банківської платіжної картки перевіряється за допомогою резервування довільної, заздалегідь невідомої Заявнику суми від 1 до 99 копійок та з послідуючим зазначенням Заявником у відповідному полі Особистого кабінету точної суми, що була зарезервована. Точну, зарезервовану суму Заявник може дізнатися шляхом звернення у банк, який емітував платіжну картку. Заявнику пропонується звернутись у банк, використавши засоби СМС-повідомлень, засоби телефонного зв'язку, тощо.
Відповідність зазначеної суми, підтверджує належність рахунку для перерахування позики Заявнику та згоду Заявника на отримання позики (п. 4.10 Правил).
Пунктом 6.3 Правил встановлено, що у разі прийняття позитивного рішення Товариство інформує Заявника шляхом відправлення СМС-повідомлення на телефонний номер зазначений в Заявці, розміщенням інформації щодо прийнятого рішення в Особистому кабінеті та шляхом надсилання електронного повідомлення на електрону адресу зазначену в Заявці. Електронне повідомлення про прийняття позитивного рішення в наданні позики містить гіперактивне посилання. Здійснюючи перехід по гіперактивному посиланню, Заявник отримує електронну копію договору позики.
У разі отримання Договору позики засобами електронного зв'язку, Заявник укладає Договір позики з товариством в Особистому кабінеті (п. 6.4. Правил).
Згідно з п. 6.8 Правил Заявник погоджується на використання у всіх відносинах, що засновані на першому Договорі позики та на всіх наступних договорах позики, інших договірних угодах, що можуть бути укладені між Заявником та Товариством свого Логіну та Паролю Особистого кабінету в якості аналога власноручного підпису між Товариством та Заявником.
Відповідно до п. 6.10-6.12 Правил Товариство надає позику в порядку одночасного перерахування суми, зазначеної в Договорі позики на рахунок банківської платіжної картки зазначеної в Заявці. Перерахування грошових коштів здійснюється в строк не пізніше 1 (одного) робочого дня з дати підписання Договору позики сторонами. Датою укладання Договору позики між товариством і позичальником є дата перерахування суми позики на банківський рахунок.
З роздруківки заявки з офіційного веб-сайту ТОВ «Веллфін», яка містить всі ідентифікуючі дані щодо позичальника, а також фото останнього видно, що 27 лютого 2016 року ОСОБА_1 у встановленому п. п. 4.1, 4.2. Правил порядку оформив заявку для отримання позики шляхом заповнення всіх полів Заявки, які відмічені як обов'язкові для заповнення (а. с. 17-22).
У Графіку розрахунків до договору позики № 16462 від 27 лютого 2016 року зазначено, що сума по договору становить 3000,00 грн, датою погашення є 28 березня 2016 року, сума до сплати процентів становить 1620,00 грн, а разом до сплати 4620, 00 грн (а. с. 26-27).
Товариством в порядку встановленому п. 1.4. Договору позики через оператора послуг платіжної інфраструктури Platon на картковий рахунок ОСОБА_1 була перерахована сума позики, зазначена в Договорі позики, що підтверджується повідомленням від 25 лютого 2019 року ТОВ «Платежі Онлайн», яке надає ТОВ «ВЕЛЛФІН» технічну можливість для проведення операцій, по якій банк-еквайер здійснює зарахування коштів, згідно Договору доручення № ФБ211/11 від 18 листопада 2015 року (а. с. 30-37).
30 березня 2016 року ТОВ «ВЕЛЛФІН» уклало з ОСОБА_1 додаткову угоду № 2 до договору № 16462 від 27 лютого 2016 року про те, що сторони дійшли згоди внести зміни у п. 1.2 цього договору у розділі «Термін дії договору», виклавши їх у наступній редакції «Строк дії договору 52 дні, але в будь-якому разі цей договір діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором». Також сторони дійшли згоди внести зміни до п. 1.3 договору виклавши його у наступні редакції: «позика надається строком на 52 дні» (а. с. 113).
Згідно з довідкою ТОВ «Веллфін» від 28 лютого 2019 року щодо заборгованості за договором № 16462 від 27 лютого 2016 року кінцевим терміном повернення позики за умовами договору є 19 квітня 2016 року, а загальна сума заборгованості за цим договором та всіма нарахованими відсотками відповідно до його умов становить 123 090,00 грн, а саме: заборгованість за основною сумою позики - 3000,00 грн, заборгованість за відсотками згідно договору - 120 090, 00 грн (а. с. 28).
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості від 28 лютого 2019 року заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Веллфін» за позикою терміном по 28 березня 2016 року становить 123 090,00 грн за період з 27 лютого 2016 року по 28 лютого 2019 року (а. с. 29).
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею ( стаття 11 ЗУ «Про електронну комерцію).
Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 ст. 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення (ч. ч. 1, 2 ст. 631 ЦК України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 527 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
У відповідності до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
За положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України).
Договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування").
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про споживче кредитування" цей закон не поширюється на договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця.
Згідно зі ст. ст. 11, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов'язок кредитора щодо неухильного дотримання вимоги Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Вимога про нарахування та сплату пені, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та частинах першій, другій ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Такого ж висновку дійшов Конституційний Суд України в рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/13.
У абз. 2, 3 п. п. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг встановлено, що одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 ЦК України. Разом з тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності. Конституційний Суд України вважає, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.
За таких обставин апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що визначений ТОВ «Веллфін» у спірному договорі позики розмір пені є непропорційно високим та призводить до дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу, отже п. 1. 5 договору позики № 16462 від 27 лютого 2016 року є несправедливим і суперечить принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50%) у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов'язань за цим договором.
На підставі викладеного вище апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення вимог за первісним позовом в частині стягнення з ОСОБА_1 основного боргу та процентів за договором позики № 16462 від 27 лютого 2016 року в розмірі 4620, 00 грн та задоволення зустрічного позову у зв'язку з наявністю підстав для визнання п. 1.5 спірного договору позики недійсним відповідно до положень ст. ст. 203, 2015 ЦК України.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що оскільки ТОВ «Веллфін» надає позичальникам не кредити, а короткострокові позики терміном до 30 календарних днів, тому Закон України «Про захист прав споживачів» та Закон України «Про споживче кредитування» на вказані позики не розповсюджується, з огляду на таке.
Так, скаржником зазначено, що ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування", а за приписами ст. 3 та Закону України «Про споживче кредитування» цей закон не поширюється на договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця.
Проте, положеннями ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» врегульовано питання, що стосується прав споживача в разі придбання ним продукції у кредит.
Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» продукція це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.
У п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
За таких обставин, оскільки за умовами спірного договору ТОВ «Веллфін» надав ОСОБА_1 в позику грошові кошти на споживчі цілі, а не продукцію у кредит, посилання скаржника в апеляційній скарзі на положення ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними.
Крім того, апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про споживче кредитування», оскільки відповідно до умов додаткової угоди № 2 до договору № 16462 від 27 лютого 2016 року строк дії цього договору становить 52 дні та позика надається строком на 52 дні, а відповідно до положень ст. 3 зазначеного закону він не поширюється на договори зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця.
Апеляційний суд звертає увагу, що скаржник в апеляційній скарзі посилається на умови спірного договору, які не відповідають умовам договору № 16462 від 27 лютого 2016 року, долученого ним до позовної заяви, тобто ТОВ «Веллфін» посилається на обставини, які суперечать одні одним, хоча такі обставини мають значення для справи і є підставою позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не містять посилань на такі порушення, що призвели до неправильного вирішення страви, тому, з огляду на положення ч. 2 ст. 376 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування рішення.
Всі інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до іншої оцінки доказів, ніж зроблена судом першої інстанції, однак висновків суду не спростовують, а тому відхиляються.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» залишити без задоволення, а рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 10 вересня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.
Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді : Т. М. Шемета
М. М. Якименко
Повний текст постанови виготовлено 10 грудня 2019 року