Дата документу 04.12.2019 Справа № 316/2002/17
Єдиний унікальний №316/2002/17 Головуючий у 1 інстанції Бульба О.М.
Провадження № 22-ц/807/2470/19 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
04 грудня 2019 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Гончар М.С.,
Бєлки В.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Семенчук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 08 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Енергодарський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,-
У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Енергодарський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
В обґрунтування позову зазначала, що в період часу з грудна 2006 року по жовтень 2017 року перебувала у близьких стосунках з ОСОБА_1
ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач народила доньку ОСОБА_4 , батьком якої є ОСОБА_1 . Однак, відомості про батька в свідоцтві про народження дитини було зазначено за її вказівкою, у відповідності до ст.135 СК України.
Після народження доньки відповідач визнав факт свого батьківства, але до відділу РАЦС відповідної заяви не надав. З моменту народження доньки відповідач продовжував спілкування, відвідував дитину, дарував подарунки та обіцяв надавати матеріальну допомогу на її утримання.
На сьогоднішній день ОСОБА_1 не надає матеріальної допомоги на утримання дитини, менше спілкується з нею та взагалі не приділяє їй уваги.
На даний час у ОСОБА_3 склалося тяжке матеріальне становище, оскільки відповідач, маючи постійний заробіток, у добровільному порядку відмовляється надалі надавати матеріальну допомогу на утримання доньки.
Просила суд визнати ОСОБА_1 батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зобов'язати Енергодарський МВ ДРАЦС ГТУЮ Запорізької області внести відомості про батька до актового запису №548 від 22.11.2011 року про народження ОСОБА_5 , вказавши батьком дитини - ОСОБА_1 , залишивши прізвище, ім'я та по-батькові дитини без змін; стягнути з ОСОБА_1 на її користь: аліменти на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) платника аліментів щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 07.12.2017 року і до досягнення дитиною повноліття; судові витрати в сумі 1409 грн. 60 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 5000 грн., витрати на проведення експертизи в сумі 7614 грн.
Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 08 травня 2019 року позов задоволено.
Визнано ОСОБА_1 батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зобов'язано Енергодарський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції Запорізької області внести відомості про батька до актового запису №548 від 22.11.2011 року про народження ОСОБА_5 , вказавши батьком дитини - ОСОБА_1 , залишивши прізвище, ім'я та по-батькові дитини без змін.
Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) платника аліментів щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 07.12.2017 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 1409 грн. 60 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 5000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на проведення експертизи в сумі 7614 грн. 00 коп.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не відповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду не ґрунтуються на належних , достовірних та допустимих доказах. Висновок експерта вважає таким, що зроблений всупереч Закону України «Про судову експертизу».
ОСОБА_3 надала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підчлгає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності заявлених позивачем вимог.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_5 .
Батьками ОСОБА_5 в свідоцтві про народження зазначені ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .
Запис про батька у Книзі реєстрації народжень проведений за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записано за її вказівкою відповідно до ст.135 Сімейного кодексу України.
Висновком судової біологічної експертизи №8-950 від 26.09.2018 року встановлений факт біологічної спорідненості між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матір'ю якої є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 може бути біологічним батьком дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матір'ю якої є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Ймовірність підтвердження біологічного батьківства 99,9999% (а.с.78-88).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, зробленого на підставі вказаного висновку експертизи та допитаних в судовому засіданні свідків про те, що батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що при проведенні експертизи експертом було використано недопустимі джерела є безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
За приписами ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Відповідно до п.4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливий.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з клопотанням про проведення повторної експертизи. Крім того, результати експертизи ОСОБА_1 не оскаржувалися, рішення про визнання експертизи недійсною відсутнє.
У справі «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1988 А № 140 Європейський суд з прав людини зазначав, що Конвенція не встановлює норми про докази як такі. Відтак, Суд не же, в принципі виключати, що докази, отримані з порушеннями національного законодавства, можуть бути прийняті до розгляду. Національний суд має оцінити представлені йому докази і вагомість будь-яких доказів, які сторона хоче долучити до справи. Однак, Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції.
Як учасник судового процесу, у разі незгоди з висновком експертизи, відповідач та його представник мали право заявити клопотання про проведення повторної експертизи, але такого клопотання не було заявлено.
Скаржником не надано жодного документу, яким встановлено заборона використання перелічених джерел у висновку експерта.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про виклик та допит експерта та про відвід експерта колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
Допит експерта у судовому засіданні має місце, коли у суду та учасників процесу виникнуть запитання до експерта з метою роз'яснення та доповнення його висновку. Такі роз'яснення та доповнення експертом мають бути викладені письмово, підписані експертом та приєднані до справи. Після цього суд та особи, які беруть участь у справі, мають проаналізувати у сукупності висновок та надані роз'яснення і доповнення з метою їх зіставлення з іншими матеріалами справи - чи не суперечать вони між собою. Якщо ж після роз'яснень та доповнень матиме місце неповнота, суд на клопотання осіб, які беруть участь у справі, має призначити додаткову експертизу, проведення якої може доручатися тому самому експертові. Уразі якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумнів у його правильності, суд має призначити повторну експертизу.
З матеріалів справи вбачається, що дослідження висновку експерта як результату спеціально проведеного дослідження фактичних обставин справи із застосуванням спеціальних знань зумовлено необхідністю вивчення його судом як засобу доказування з метою подальшої його оцінки у рішенні.
Відповідачем заявлялося клопотання про виклик та допит експерта з метою встановлення джерел використання при проведенні експертизи, а не з метою роз'яснення та доповнення його висновку, таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні даного клопотання, оскільки відповідач мав можливість самостійно знайомитися з даними джерела.
Крім того. виклик експерта був передчасним, тому що висновок експерта ще не досліджувався судом, а після його вивчення сторона відповідача з клопотанням до суду не зверталась.
В судовому засіданні від 08.05.2019року представником відповідача було заявлено клопотання про відвід експерта Гуляєвої Ольги Вікторівни), ухвалою суду у задоволенні даного клопотання було відмовлено.
Відповідач мав право оскаржити як ухвачу суду від 08.05.2019 року так і відмову у задоволенні клопотання про виклик експерта, але цього не зробив.
Клопотання експерта Гуляєвої О.В. про сплату вартості проведеної експертизи жодним чином не вплинуло на рішення суду, так само і в апеляційній скарзі питання про оскарження витрат за проведену експертизу скаржником не ставиться.
Відповідно до п. 7 ст. 72 ЦПК України, експерт має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача аліментів на користь позивача, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з положень статей 180, 181,182.182 Сімейного кодексу України.
Колегія суддів, приймаючи до уваги обов'язок обох батьків утримувати до повноліття своїх дітей, повноцінно забезпечувати їх інтереси, вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню аліменти на утримання неповнолітньої дитини щомісячно у розмірі 1/4 частини від усіх видів (доходу) заробітку щомісячно і до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з дня набрання рішенням законної сили.
Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері так і батька.
Вказаний розмір аліментів на утримання дитини буде необхідним та достатнім для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Позивач та відповідач є працездатними особами, тому мають рівні можливості щодо належного матеріального забезпечення спільної дитини.
Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно.
Висновки суду є достатньої аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.
Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 08 травня 2019 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 10 грудня 2019 року.
Головуючий
Судді: