Іменем України
04 грудня 2019 року
Київ
справа №825/742/16
адміністративне провадження №К/9901/30035/18
№К/9901/30038/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Уханенка С.А.,
суддів -Радишевської О.Р., Шевцової Н.В.,
за участю:
секретаря судового засідання - Семопядного О.В.,
представника позивача - Тихоновського Д.М.
представника відповідача - Бисикало Т.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Чернігівській області про стягнення середнього заробітку, провадження в якій відкрито
за касаційними скаргами:
Головного управління Державної фіскальної служби в Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року, ухвалену в складі головуючого судді Д'якова В.І. і постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року, ухвалену в складі головуючого судді Степанюка А.Г., суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
Чигиря Олександра Миколайовича на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року, ухвалену в складі головуючого судді Степанюка А.Г., суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
І. Суть спору
1. У квітні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Чернігівській області в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
- стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку (з 22.10.2013 року по 18.03.2016 року), у розмірі 98161,25 грн;
- допустити негайне виконання постанови суду в межах суми виплати за листопад 2013 року у розмірі 3407,25 грн.;
- встановити строк для подачі звіту про виконання судового рішення.
2. На обґрунтування позову зазначає, що на виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.12.2015 по справі №825/3796/15-а, яка набрала законної сили, відповідачем 18.03.2016 було перераховано належні йому кошти при звільненні, а саме індексацію грошового забезпечення з травня 2008 року по грудень 2009 року. Таким чином, позивач, на підставі статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, просить стягнути з відповідача 98161,25 грн. - середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку а саме: з 22.10.2013 по 18.03.2016.
ІІ. Установлені судами обставини справи
3. 21.10.2013 наказом №008-о/д від 30.09.2013 позивач був звільнений зі служби в податковій міліції органів Державної податкової служби, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19.08.1991.
4. Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.12.2015 у справі №825/3796/15-а, яка набрала законної сили, зобов'язано Головне управління ДФС у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з травня 2008 року по грудень 2009 року.
5. Відповідно до платіжного доручення від 16.03.2016 № 198 ОСОБА_1 18 березня 2016 року перераховано індексацію грошового забезпечення в розмірі 2271,56 грн.
6. Суть спору полягає у визначені наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
7. Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.
8. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2017 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 - скасовано судові рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2016 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
9. Суд касаційної інстанції зазначив про передчасність висновків судів першої і апеляційної інстанцій. Вказав, що ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суди помилково не врахували поширення на спірні правовідносини ст. 117 КЗпП України, а відтак фактично не досліджували докази щодо розміру грошового забезпечення позивача при проходженні служби, не встановлювали і не визнавали доведеними обставини у цій частині, не перевіряли доводи про несвоєчасність розрахунку, підстави не проведення розрахунку та період. За таких обставин, Вищий адміністративний суд України зазначив, що при новому розгляду необхідно встановити причини несвоєчасного розрахунку при звільненні, період не проведення розрахунку, розмір грошового забезпечення.
10. Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволений повністю.
Стягнуто з Головного управління ДФС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, з 22.10.2013 по 18.03.2016, в розмірі 98161 (дев'яносто вісім тисяч сто шістдесят одну) грн. 25 коп., без урахування податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Стягнуто з Головного управління ДФС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.
Постанову в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у межах стягнення за один місяць - листопад 2013 року, в розмірі 3407 (три тисячі чотириста сім) грн. 25 коп., допущено до негайного виконання.
Зобов'язано Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області подати звіт про виконання постанови суду протягом одного місяця від дати набрання судовим рішенням законної сили.
11. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі, оскільки постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.12.2015 по справі № 825/3796/15-а було встановлено вину відповідача у непроведені своєчасного розрахунку при звільненні та не виплаті ОСОБА_1 належної йому індексації грошового забезпечення з травня 2008 року по грудень 2009 року
12. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року змінено постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року.
Викладено абзац 2 резолютивної частини постанови таким чином: «Стягнути з Головного управління ДФС у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 39392183) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, з 22.10.2013 по 18.03.2016, в розмірі 16 196 (шістнадцять тисяч сто дев'яносто шість) гривень 61 коп, без урахування податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.».
Викладено абзац 3 резолютивної частини постанови таким чином: «Стягнути з Головного управління ДФС у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 39392183) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) витрати на правову допомогу в сумі 640 (шістсот сорок) гривень 00 коп.».
Викладено абзац 4 резолютивної частини постанови таким чином: «Постанову в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у межах стягнення за один місяць - листопад 2013 року, в розмірі 414 (чотириста чотирнадцять) гривень 95 коп., допустити до негайного виконання.».
Доповнено постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року новим абзацом такого змісту: «У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.».
В іншій частині постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Чернігівській області про стягнення середнього заробітку, - залишено без змін.
13. Змінюючи постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року в частині, суд апеляційної інстанції виходив з принципу співмірності і пропорційності та зменшив розмір відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи зі співвідношення загального розміру грошового забезпечення та суми індексації, яка була виплачена.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції, вимоги касаційної скарги та аргументи сторін
14. Не погоджуючись з постановами судів першої і апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати оскаржені рішення судів та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
15. На обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач зазначає, що зобов'язані постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.12.2015 у справі №825/3796/15-а до нарахування і виплати кошти, не нараховувалися та не належали до виплати позивачу на день його звільнення 21 жовтня 2013 року. До звернення позивача до суду з позовом про нарахування і виплату цих коштів, був відсутній спір щодо виплат при звільненні. Також зазначає, що спірні відносини врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового законодавства, тому норми статті 117 КЗпП України на них не поширюються.
16. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправомірність постанови суду апеляційної інстанції просить скасувати оскаржену постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі постанову суду першої інстанції.
17. На обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає про відсутність повноважень у суду апеляційної інстанції зменшувати розмір передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування
18. У поданих позивачем на касаційну скаргу відповідача запереченнях він просить відмовити в задоволенні вимог касаційної скарги
19. Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи і вимоги касаційної скарги.
20. Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення касаційної скарги позивача і підтримала доводи власної касаційної скарги.
V. Позиція Верховного Суду
21. Так, порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.
22. Разом з тим відповідними спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку при звільненні і відповідальності роботодавців за несвоєчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
23. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
24. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, яка неодноразово підтримана Верховним Судом (постанова від 04.12.2019 справа №825/66/16, постанова від 02.10.19 справа №817/1227/18, постанова від 10.09.2019 справа №814/2791/16, постанова від 19.06.2019 справа № 820/3312/17) за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
25. Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби органів внутрішніх справ.
26. Тому доводи касаційної скарги відповідача про непоширення норм статті 117 КЗпП України на спірні відносини, є безпідставними.
27. Так, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
28. За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
29. Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.
30. Аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
31. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.
Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.
32. Як свідчать матеріали справи здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, останнім не оскаржувалися.
33. З встановлених відповідно до постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.12.2015 у справі №825/3796/15-а обставин убачається, що питання щодо розміру виплаченої йому індексації за 2008-2013 роки, виникло у позивача у липні 2015 року, у зв'язку з чим він звернувся до відповідача з відповідним листом.
Отримання інформації від відповідача щодо виплаченої йому індексації за період з січня 2010 року по жовтень 2013 року та щодо невиплати останньої за 2008-2009 роки стало підставою для звернення позивача з листом до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради, яке в листі від 30.11.2015 зазначило про наявність у нього права на індексацію заробітної плати за період роботи з 01.02.2008 по 21.10.2013, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з Головного управління Державної фіскальної служби в Чернігівській області індексації з травня 2008 року по грудень 2009.
34. Таким чином, викладені обставини свідчать, що спір щодо невиплаченої індексації з травня 2008 року по грудень 2009 виник більш ніж через півтора роки після звільнення позивача.
35. Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.
36. Зазначені обставини справи залишилися поза увагою суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що призвело до прийняття помилкових рішень у справі, які підлягають скасуванню, з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні адміністративного позову.
37. З огляду на висновок Верхового суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій справі, що є підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції, доводи касаційної скарги позивача викладені на обґрунтування підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, Верховним судом не розглядалися.
38. Відповідно до частини 3 статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
39. Частиною 1 статті 351 встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
40. Відповідно до частини 3 статті 351 КАС України, неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
41. Відтак, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанції, з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.
42. Повернення та стягнення судових витрат, понесених суб'єктом владних повноважень у вигляді сплати судового збору, процесуальним законодавством не передбачено (ст. 139 КАС України). Таким чином, судові витрати за подання апеляційної скарги та за подання касаційної скарги не розподіляються.
43. Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Чернігівській області задовольнити частково.
3. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року і постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року скасувати.
4. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
5. Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Повний текст постанови складений 09.12.2019.
Головуючий: С.А. Уханенко
Судді: О.Р. Радишевська
Н.В. Шевцова