Іменем України
05 грудня 2019 року
Київ
справа №2а-0870/10945/11
адміністративне провадження №К/9901/4064/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,
суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
при секретарі: Томах О.О.,
за участю представників позивача -Мажара О.О., Пшеченко І.М.,
представника відповідача - Гребенюк І.В.,
розглянувши у судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції
касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.11.2013 (головуючий суддя: Артоуз О.О.)
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2014 (головуючий суддя: Шлай А.В., судді: Іванов С.М., Чабаненко С.В.)
у справі № 2а-0870/10945/11
за позовом Акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат"
до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби
про скасування податкового повідомлення-рішення,
Публічне акціонерне товариство «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» (далі - позивач, ПАТ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів (далі - відповідач, СДПІ) в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.08.2011 № 0001200808 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за І квартал 2011 року на 120873916,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1,00 грн..
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 19.11.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2014, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення від 03.08.2011 № 0001200808.
У касаційній скарзі СДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами: пункту 1.32 ст.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 334/94-ВР), ст.ст. 72, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. За доводами касаційної скарги судами не було дано належної оцінки висновкам контролюючого органу, які стали причиною зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток - відсутність доведення розумної економічної причини реалізації продукції за цінами, нижче собівартості. На спростування висновків судів попередніх інстанцій щодо преюдиційності обставин у справі № 2а-0870/7767/11, СДПІ вказує про те, що норма ст. 72 КАС України не позбавляє суд обов'язку надати власну оцінку правовідносинам.
В судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав, представники позивача проти доводів касаційної скарги заперечували.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичною підставою для зменшення у податковому обліку позивача за І квартал 2011 року від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 120873916,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1,00 грн. згідно з податковим повідомленням-рішенням від 03.08.2011 № 0001200808, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 18.07.2011 № 171/08-08/00194122. Згідно з цим актом підприємство порушило норми пункту 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 334/94-ВР): завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за І квартал 2011 року на 120873916,00 грн. у зв'язку з врахуванням валових витрат на цю суму за ІV квартал 2008 року. від'ємного значення, а також неврахуванням висновків актів попередніх перевірок, зокрема акту від 21.04.2009 № 59/08-08/00194122, якими зменшувались ці суми валових витрат, а також від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, сформовані із їх врахуванням. Висновок про неправомірність формування позивачем валових витрат за ІV квартал 2008 року на 120873916,00 грн. обґрунтований тим, що у цьому податковому періоді позивач здійснював реалізацію продукції, нижче їх собівартості, що не відповідає цілям господарської діяльності. Тому на суму різниці між собівартістю продукції та ціною реалізації СДПІ занизила валові витрати.
Як встановлено у судовому процесі, у 4-у кварталі 2008 року позивач при формуванні показника валових витрат включив до їх складу собівартість виготовленої продукції. При цьому, вказаний показник суми собівартості перевищував суму доходу від реалізації такої продукції. Отже, СДПІ було зроблено висновок про невідповідність цілям господарської діяльності витрат, які перевищують показник загальної суми реалізації продукції та на цю різницю, 120873916,00 грн., зменшив валові витрати у податковому обліку позивача.
За визначення пункту 1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (пункт 5.1 ст.5 цього Закону).
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, виходили з того, що норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не ставлять у залежність право на формування валових витрат від отримання прибутку по окремим господарським операціям, вказуючи, що економічна вигода може полягати у необхідності мінімізації збитків. При цьому, роблячи висновок про неправомірність зменшення у податковому обліку сум валових витрат, суди роблять висновок про те, що відповідачем не було доведено невідповідність рівня цін реалізації продукції позивачем рівню звичайної ціни. При цьому, суд першої інстанції, застосовуючи норму частини 1 ст. 72 КАС України, послався на обставини встановлені постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 02.12.2011 у справі № 2а-0870/7767/11, якою визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 22.04.2011 № 0000290808 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2010 рік на 24174783,00 грн.
Разом із тим, із такими висновками судів попередніх інстанцій не можна погодитися, так як вони зроблені без встановлення всіх обставин у справі та належної оцінки доказів. Так обґрунтовуючи зменшення у податковому обліку позивача за І квартал 2011 року суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, сформованого за рахунок валових витрат за ІV квартал 2008 року, СДПІ посилалась на невідповідність витрат позивача при формуванні собівартості продукції, яка у подальшому реалізовувалась за цінами нижче такої собівартості, цілям господарської діяльності з огляду на збитковість таких операцій.
Разом із тим, наявність або відсутність зв'язку витрат позивача не може вважатися встановленим у справі, оскільки оцінка відповідних доказів судом зроблена без дотримання норм ст.86 КАС України та без встановлення усіх обставин у справі.
Відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податку права на валові витрати та податковий кредит. Це відповідає самому змісту норм пункту 5.2 ст.5 Закону № 334/94-ВР, яка надає платнику податку право зменшити податкові зобов'язання із податку на прибуток на суму витрат. Встановлення законодавцем податкових преференцій має на меті стимулювання ділової активності учасників торгівельного обороту, що, в свою чергу, презумує здійснення господарських операцій, що є об'єктом оподаткування, з метою досягнення економічного ефекту (ділової мети), а не тільки з метою отримання податкової вигоди.
Завідома для платника податків відсутність розумної економічної причини при здійсненні певних витрат в процесі господарської діяльності, як правило, виключає підстави для збільшення у податковому обліку витрат та/або податкового кредиту, оскільки таке у більшості своїй свідчить про відсутність ділової мети у такої господарської операції як притаманної риси господарської діяльності. Разом з тим, збитковість господарської операції, в тому числі і завідома, може бути обумовлена об'єктивними причинами, через які така операція є виправданою і в цілому відповідає загальновизнаним правилам ведення господарської діяльності.
Обґрунтовуючи правомірність свого висновку СДПІ посилалось на відсутність будь-яких доказів на обґрунтування доцільності реалізації позивачем продукції нижче ціни собівартості. Цим доводам податкового органу судами не було дано жодної правової оцінки. Натомість, суди при вирішенні спору помилково посилались на норми, що регулюють звичайну ціну, тоді як норми застосування рівня звичайних цін мають обмежене використання, чітко врегульовується нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та не стосується предмету спору у справі. Оскільки така підстава як невідповідність рівню звичайної ціни не була покладена СДПІ в обґрунтування правомірності свого рішення, СДПІ у судовому процесі посилалась на обставини невідповідності витрат позивача при формуванні собівартості продукції цілям господарської діяльності.
При цьому, судам при новому розгляді спору, зокрема при оцінці обставин, встановлених у справі № 2а-0870/7767/11, слід розрізняти обставини, які мають преюдиційне значення для суду при розгляді спору від правової оцінки судом фактам, яка не має такого значення.
Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України (у редакції, чинній до внесення змін законом України від 03.10.2017) та закріплено також у частині 4 ст. 9 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення цієї постанови).
Частиною 1 ст. 242 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення цієї постанови) встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 цієї статті)
Згідно з частиною 3 обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вищенаведені порушення судами норм процесуального права призвели до передчасних висновків щодо суті спору, отже судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до частини 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, перевірити належним чином доводи сторін щодо наявності розумної економічної причини у позивача при формуванні витрат, зокрема у частині перевищення значення собівартості продукції ціни його реалізації. Для чого, у разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
Керуючись ст. ст. 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби задовольнити частково.
Скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.11.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2014, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя:І.А. Васильєва
Судді: С.С. Пасічник
В.П. Юрченко