Іменем України
09 грудня 2019 року
м. Київ
справа №803/1376/15-a
адміністративне провадження №К/9901/13575/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу прокуратури Львівської області на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2016р. (судді - Большакова О.О., Глушко І.В., Макарик В.Я.) у справі за позовом прокурора м. Луцька до Луцької міської ради, третя особа - Палац учнівської молоді, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У червні 2015 року прокурор м. Луцька звернувся до суду з позовом, в якому просив:
-визнати протиправною бездіяльність Луцької міської ради з приводу незабезпечення пандусом корпусів №, №2 палацу учнівської молоді;
-зобов'язати вжити заходів щодо забезпечення пандусами корпусу №1 та №2 Палацу учнівської молоді.
В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що прокуратурою м. Луцька вивчено стан дотримання прав дітей-інвалідів на безперешкодні умови доступу до об'єктів громадської інфраструктури, зокрема освітнього призначення та встановлено, що всупереч вимогам ст. 4 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та ст. 5 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», які встановлюють архітектурні вимоги до об'єктів інфраструктури для потреб інвалідів, відповідачем не забезпечено приміщення Палацу учнівської молоді пандусами.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 10.07.2015р. у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2016р. постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10.07.2015р. скасовано, позов прокурора залишено без розгляду.
З рішенням суду апеляційної інстанції не погодилась Львівська обласна прокуратура, звернулась з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права просила його скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
В обгрунтування касаційної скарги посилається на те, що вказаний позов пред'явлено прокурором в порядку ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», у зв'язку з чим висновки суду апеляційної інстанції щодо пропуску прокурором передбачених ст. 23 цього Закону строків звернення до суду є помилковими.
Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Залишаючи позовну заяву прокурора без розгляду, апеляційний суд виходив з того, що прокурором пропущено як спеціальний, встановлений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», так і загальний, встановлений статтею 99 КАС України, строк звернення до суду з даним позовом.
Враховуючи відсутність поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для залишення позову прокурора м. Луцька без розгляду.
З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується та вважає їх передчасними з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. №1789-XII (в редакції на час звернення прокурора до суду з даним позовом) у разі відхилення подання в цілому чи частково або неповідомлення прокурора про результати розгляду подання, а також якщо подання не вносилося, прокурор може звернутися до суду щодо:
1)визнання незаконним нормативно-правового акта відповідного органу повністю чи в окремій його частині; 2)визнання протиправним рішення чи окремих його положень і щодо скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень; 3)визнання протиправними дій чи бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії або утриматися від вчинення певних дій.
Для звернення прокурора з позовом до суду встановлюється 15-денний строк, що обчислюється з дня одержання повідомлення про відхилення подання або в разі неповідомлення прокурора про результати розгляду подання з дня закінчення визначеного прокурором строку для його розгляду.
Тобто, звернення прокурора до суду у разі відхилення його подання є самостійною підставою для звернення з позовом до суду із спеціальним строком такого звернення.
Водночас, відповідно до частини 2 статті 60 КАС України (в редакції до 15.12.2017р.) крім представництва інтерсів держави, прокурор також наділений повноваженнями представляти інтереси громадян.
Із змісту позовної заяви вбачається, що звернення до суду з позовом прокурор пов'язував не з відхиленням його подання, а з порушенням прав неповнолітніх громадян, що є самостійною підставою для звернення прокурора з позовом до суду і обмежується загальним строком звернення до суду в шість місяців.
Крім того, позовну заяву прокурором подано до суду у червні 2016 року і станом на цей час Закон №1789-XII втратив чинність у зв'язку з прийняттям Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VII, яким не передбачено право прокурора вносити подання та звертатись до суду в разі його відхилення.
Таким чином, для вирішення питання дотримання прокурором строку звернення до суду визначальним є встановлення як підстав звернення прокурора до суду з даним позовом, так і на захист чиїх саме прав подано позовну заяву.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції, в порушення вимог статті 159 КАС України (в редакції до 15.12.2017р.) щодо законності і обґрунтованості судового рішення обмежився лише дослідженням обставин внесення прокурором подання щодо усунення виявлених в ході перевірки порушень, що мало місце в 2013 році, не надав належної оцінки обставинам справи, не встановив на захист чиїх саме прав зумовлено звернення прокурора до суду з даним позовом, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку щодо залишення позовної заяви без розгляду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції було допущено порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи до апеляційного суду для продовження розгляду.
Керуючись статтями 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановив:
Касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури - задовольнити.
Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2016р. - скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук