Справа № 240/8229/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лавренчук Ольга Володимирівна
Суддя-доповідач - Іваненко Т.В.
05 грудня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Іваненко Т.В.
суддів: Сторчака В. Ю. Граб Л.С. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Іваненко Т.В.,
представників сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житомирської митниці ДФС на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року (місце ухвалення рішення - м. Житомир, повний текст складно 08.08.2019) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення,
В травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Житомирської митниці ДФС, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA101000/2019/200090/2 від 12.03.2019 року.
Обґрунтовуючи позов вказав, що ним придбано у нерезидента транспортний засіб RENAULT TRAFIC, 2016 року випуску, за ціною 8000,00 Євро. З метою митного оформлення вказаного товару декларантом в інтересах позивача подано до Житомирської митниці ДФС митну декларацію від 05.03.2019 №UA101070/2019/015611 та документи, передбачені Митним кодексом України із заявленою митною вартістю за резервним методом. Вважав, що відповідачем було безпідставно прийнято рішення про коригування митної вартості товарів UA101000/2019/200090/2 від 12.03.2019, оскільки декларантом надано всі необхідні документи, що дають можливість відповідачу визначити митну вартість товару за резервним методом.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року позовну заяву задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів №UA101000/2019/200090/2 від 12.03.2019.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 7460 гривень 40 копійок.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
В апеляційні скарзі відповідач зазначає, що митниця має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості. Подані разом з митною декларацією до митного оформлення документи проаналізовані на предмет наявності у них розбіжностей, всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар. Ні основні, ні додаткові документи надані позивачем не містили об'єктивних відомостей про митну вартість задекларованого товару, тобто їх не можна вважати належними.
Крім того, апелянт вважає, що понесені позивачем судові витрати є необґрунтованими, оплата послуг адвокату є завищеними.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
В судовому засіданні представник позивача заперечив щодо задоволення апеляційної скарги. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу від 05.03.2019 придбав у юридичної особи нерезидента "UAB KORIFEJUS" транспортний засіб "RENAULT TRAFIC", за ціною 8000 Євро (а.с. 15, 16).
З метою митного оформлення ввезеного на територію України автомобіля, а саме: "легковий автомобіль: марки "RENAULT", модель " TRAFIC", номер двигуна - немає даних, номер кузова НОМЕР_1 , кількість місць - 8, тип двигуна - дизельний, робочий об'єм циліндрів двигуна - 1598 куб. см., що був у користуванні, тип кузова - універсал, календарний рік виготовлення - 2016, дата першої реєстрації 16.11.2016, - позивачем подано до Житомирської митниці ДФС митну декларацію 05.03.2019 №UA101070/2019/015611, в якій зазначено митну вартість за резервним методом. (а.с. 51)
Відповідач у відзиві вказує, що до митної декларації №UA101070/2019/015611 від 05.03.2019 додано:
- Рахунок-фактура (інвойс) від 05.03.2019;
- Акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу №UA205010/2019/115808 від 07.03.2019;
- Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 16.11.2016;
- Документ, що підтверджує вартість перевезення від 07.03.2019;
- Внутрішній договір (контракт) доручення від 04.03.2019 № НН0427829;
- Договір про надання послуг митного брокера від 06.03.2019;
- Паспортний документ фізичної особи, що дає право на перетин державного кордону України від 06.09.2017 № LV5962468 від 18.09.2019.
Під час розгляду справи встановлено, що на виконання вимог ч.3 ст. 53 Митного кодексу України декларанту надіслано повідомлення про надання додаткових документів, що підтверджують заявлену митну вартість товару, а саме:
1) договір (угоду, контракт) із третій особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товару, митна вартість якого визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією.
В свою чергу, декларантом 12.03.2019 року надіслано до Житомирської митниці ДФС повідомлення про надання додаткових документів: копії сервісної книги даного автомобіля, витяг із SCHWACKE від 11.03.2019. Інші документи відсутні (а.с. 58).
За результатами розгляду документів, митним органом було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA101000/2019/200090/2 від 12.03.2019. В зв'язку з неподанням декларантом на письмову вимогу органу доходів та зборів відповідно до ч.3, 4 ст. 53 Митного кодексу України інших додаткових документів, що підтверджують заявлену митну вартість товару, а саме висновку про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією, митна вартість визначена за резервним методом, із врахуванням обмежень, передбачених ч. З ст. 64 Митного кодексу України, яка ґрунтується на раніше визнаних (визначених) органами доходів та зборів митних вартостях МД від 06.03.2019 №UA403010/2019/005188 з дотриманням принципів і критеріїв, визначених Угодою про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року і становить 16200,ООЄ/шт. (а.с. 30-31).
Позивач, вважаючи прийнятті рішення відповідача протиправними, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правильне застосування норм матеріального та процесуального права та повне з'ясування обставин справи судом першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 50 МК України визначено, що відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Згідно з ч. 1 ст. 51, ч. 1, 2 ст. 52 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант який заявляє митну вартість товару зобов'язаний подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, що встановлені частиною 2 зазначеної статті є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, такі як: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Пунктом 2 ч. 5 вказаної статті МК України органу доходів і зборів, з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, надано право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Згідно ч. 4 ст. 53 МК України, у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; розрахунок ціни (калькуляцію).
Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина шоста статті 54 Митного кодексу України).
Таким чином, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Однак, дискреційні повноваження митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (ч. 7 ст. 54 МК України).
Зокрема, ст. 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 ч. 1 ст. 57 цього Кодексу.
За приписами ч. 1 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Тож, згідно норм МК України, митним органом при прийнятті рішення про коригування митної вартості товарів повинна бути зазначена послідовність застосування методів визначення митної вартості та причини, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.
Також згідно з ч. 6 ст. 53 Митного кодексу України, декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Отже, органи доходів і зборів мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Крім того, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Встановивши вiдсутнiсть достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхiднi для підтвердження того чи іншого показника.
В той же час, відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Як встановлено судом, у графі 43 "Код методу визначення вартості" митної декларації №UA101070/2019/015611 декларантом вказано цифру "6", що відповідає резервному методу. Водночас, разом з митною декларацією надано перелік документів для визначення митної вартості транспортного засобу із застосуванням основного методу - за ціною договору.
У Рішенні про коригування митної вартості товару згідно митної декларації №UA101070/2019/016692 вказано: "Митна вартість визначена за резервним методом, із врахуванням обмежень, передбачених ч. З ст. 64 Митного кодексу України, яка ґрунтується на раніше визнаних (визначених) органами доходів та зборів митних вартостях МД від 06.03.2019 №UA403010/2019/005188 з дотриманням принципів і критеріїв, визначених Угодою про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року і становить 16200,ООЄ/шт".
Відповідно до п.2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598, в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Відповідач не надав до суду належних доказів того, що вартість транспортного засобу за митною декларацією від 06.03.2019 №UA403010/2019/005188, яку взято за основу для коригування вартості згідно зі спірним рішенням, визначено з урахуванням індивідуальних ознак. Відповідач не здійснив повне порівняння характеристик товарів, що вплинуло на обґрунтованість взяття ним до уваги даних авто з іншими технічними характеристиками та, відповідно, його вартості.
Здійснюючи оцінку аргументів сторін та досліджених письмових доказів щодо правомірності рішення про коригування митної вартості транспортного засобу, суд керується такими міркуваннями: системний аналіз наведених вище норм МК України дозволяє зробити такі висновки: основним методом визначення митної вартості товарів є метод «за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)»; закон визначає вичерпний перелік документів, що подаються декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення, а також забороняє вимагати будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в статті 53 МК України; митний орган має повноваження витребувати додаткові документи лише за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; закон визначає чіткий перелік обставин, які можуть зумовити виникнення обґрунтованого сумніву щодо визначеної декларантом митної вартості товару.
При цьому єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов:1) подання суб'єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у статті 53 Митного кодексу України;
2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному.
Судом встановлено, що заявник визначив митну вартість автомобіля за ціною договору, яка зазначена у рахунку-фактурі та становить 8000 євро. На підтвердження заявленої митної вартості товару декларант надав митному органу документи, визначені частиною другою статті 53 МК України, а саме рахунок-фактуру від 05.03.2019, розрахунок за придбаний автомобіль позивачем проведено повністю у готівковій формі (а.с. 17, 18), квитанцією від 05.03.2019 (а.с. 12) та платіжним дорученням в іноземній валюті від 05.03.2019 (а.с. 14).
Зазначені рахунок-фактура та квитанція є належним доказом на підтвердження оплати за придбаний автомобіль. Митний орган не вказав на будь-які розбіжності чи ознаки підробки документів, або відсутність відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів тощо.
Посилання відповідача на розбіжності показників одометру в транспортному засобі, що підлягав розмитненню, суд апеляційної інстанції не бере до уваги, оскільки як встановлено судом першої інстанції та не заперечується позивачем у договорі купівлі-продажу транспортного засобу допущено описку щодо пробігу, вірним є пробіг, вказаний у Акті про проведення митного огляду транспортного засобу від 07.03.2018 №UA205010/2019/115808 у графі "Показник спідометра" вказано - 437190 км.
Аналізуючи вищевказані положення МК України та встановлені обставини справи, подані позивачем до митного оформлення документи повністю відповідали вимогам ч. 2 ст. 58 Митного кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рахунок-фактура та квитанція є належним доказом на підтвердження оплати за придбаний автомобіль. Митний орган не вказав на будь-які розбіжності чи ознаки підробки документів, або відсутність відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів тощо.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивача, оскільки позовні вимоги позивача є обґрунтованими, а відповідач не довів суду правомірність прийнятого рішення про коригування митної вартості товарів №UA101000/2019/200090/2 від 12.03.2019.
З приводу оскарження рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу, надану в рамках розгляду справи судом, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За приписами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч.7 ст.139 КАС України).
Частинами 3, 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч.6 ст.135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.135 КАС України).
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов'язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
На підтвердження фактично понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, позивачем було надано акт №14 від 31 липня 2019 року прийому-передачі послуг на загальну суму 5000,00 грн та квитанцію №0.0.1425124018.1 від 01.08.2019 про оплату ОСОБА_1 згідно акта прийому-передачі послуг №14 від 31.07.2019 у сумі 5000,00 грн.
Враховуючи співмірність понесених витрат з урахуванням складності справи, виконаних адвокатом робіт (надані послуги), час, витрачений на це, обсяг наданих Адвокатом послуг, беручи до уваги, що понесення вказаних витрат підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з Житомирської митниці ДФС за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судових витрат у сумі 7460,40 грн (на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн та 2460,40 грн судовий збір).
Згідно з ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Житомирської митниці ДФС залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 09 грудня 2019 року.
Головуючий Іваненко Т.В.
Судді Сторчак В. Ю. Граб Л.С.