Справа № 750/8110/19
Провадження № 2/750/1935/19
04 грудня 2019 року м. Чернігів
Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:
судді Карапута Л.В.,
секретаря Пишенко М.М.,
за участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідачів ОСОБА_2 ,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 законного представника ОСОБА_6 про визнання договору дарування квартири та свідоцтва про право на спадщину за законом недійсними,
треті особи - Орган опіки та піклування Деснянської районної у місті Чернігові ради, приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Дремлюга Юрій Олександрович
18.07.2019 позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договір дарування квартири від 04 листопада 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Дремлюгою Ю.О., укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , за яким останній отримав в дар від ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 , визнати недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Анікейчик О.Н., від 07.12.2018 року, реєстровий № 1119, на право власності ОСОБА_4 на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , на право власності ОСОБА_5 на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 та на право власності ОСОБА_6 на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 та стягнути з відповідачів на користь позивача понесені судові витрати.
В обґрунтування позову зазначив, що батько позивача, як людина похилого віку і за станом здоров'я потребував сторонньої допомоги та догляду, погодився на передачу квартири, яка була єдиним житлом та у якій він продовжував проживати після укладенні договору дарування у власність ОСОБА_8 лише за сподівання та умови довічного надання допомоги та догляду, й укладаючи спірний договір дарування помилявся щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між ним та обдарованим та його родиною, а тому є правовою підставою для визнання недійсним спірного договору дарування в порядку ст. 229 ЦК України. Також зазначив, що неправильне сприйняття батьком позивача фактичних обставин правочину вплинуло на його волевиявлення, оскільки погоджувався на передачу нерухомого майна у власність відповідача лише за умови довічного утримання.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, посилаючись на те, що внаслідок похилого віку та поганого стану здоров'я спірний договір дарування квартири був укладений ОСОБА_7 внаслідок неправильного сприйняття ним фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення та призвело до укладення ним договору дарування замість договору довічного утримання, так як він потребував сторонньої допомоги та догляду та погодився на передачу квартири, яка була його єдиним житлом, та у якій він продовжував проживати після укладення договору її дарування, у власність ОСОБА_8 лише за сподівання та умови довічного надання допомоги та догляду.
Представник відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_5 законного представника ОСОБА_6 просив відмовити в задоволенні позову, оскільки матеріалами справи не доводиться існування помилки щодо природи правочину та її істотне значення на момент укладення договору дарування.
Відповідач ОСОБА_4 подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позову.
Відповідач ОСОБА_5 подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позову.
Представник третьої особи Органу опіки та піклування Деснянської районної у місті Чернігові ради подав заяву про розгляд справи без участі представника та просив прийняти рішення у відповідності до діючого законодавства на підставі матеріалів справи.
Третя особа - приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Дремлюга Юрій Олександрович в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи сповіщався належним чином.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 є сином ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 21).
В липні 1999 року ОСОБА_7 разом зі своєю матір'ю приватизували по Ѕ частці квартиру АДРЕСА_1 та отримали свідоцтво про право власності на житло видане виконавчим комітетом Деснянської районної ради 16.07.1999 року (а.с. 161).
Після смерті матері ОСОБА_7 отримав свідоцтво про право на спадщину на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 від 04.08.2008 року (а.с. 162).
04.11.2016 року ОСОБА_7 уклав договір дарування квартири, відповідно до якого передав безоплатно у власність ОСОБА_8 , а обдарований прийняв як дарунок належну Дарувальнику на праві власності квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 211, 212) Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Дремлюгою Ю.О.
ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 91).
Після смерті ОСОБА_8 заведена спадкова справа, відповідно до якої спадкоємцями є мати ОСОБА_4 , дружина ОСОБА_5 та малолітня донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 07.12.2018 року на ім'я ОСОБА_5 на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 (а.с. 220)
Приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 07.12.2018 року на ім'я ОСОБА_6 на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 (а.с. 222)
Приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 10.01.2019 року на ім'я ОСОБА_4 на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 (а.с. 222)
ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 229).
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 суду повідомила, що з 1989 року знає ОСОБА_10 , так як вони працювали разом , а спілкується з нею і по цей час. Також вона була знайома і з ОСОБА_7 та до 2003 року практично кожен день спілкувалася з ними. Крім того, повідомила, що ОСОБА_10 та ОСОБА_7 проживали разом в квартирі по АДРЕСА_2 . АДРЕСА_3 стані алкогольного сп'яніння вона ОСОБА_7 ніколи не бачила, про його хвороби їй нічого не відомо. Лише знаю, що після інсульту стан здоров'я ОСОБА_7 значно погіршився і ОСОБА_10 була завжди поряд з ним. Крім того, бачила, як ОСОБА_11 допомагав ОСОБА_10 та ОСОБА_7 на дачі.
Свідок ОСОБА_12 суду повідомила, що познайомилася з ОСОБА_7 та ОСОБА_10 1998 році в лікарні, коли мати ОСОБА_7 лежала в лікарні в реанімації. Після знайомства почали підтримувати стосунки, зустрічалися на дачі та у квартирах як у ОСОБА_7 , так і у ОСОБА_10 . Крім того, пояснила, що у стані алкогольного сп'яніння ОСОБА_7 ніколи не бачила. Коли ОСОБА_7 захворів з ним постійно проживала ОСОБА_10 та доглядала за ним. ОСОБА_13 також допомагав ОСОБА_7 , зокрема і на дачі також. Після смерті матері ОСОБА_7 здав і почав ходити з палицею, боявся похитнутися і впасти. Його фізичний стан здоров'я погіршився, проте психічно він був нормальний. Останні місяці перед смертю ОСОБА_7 був лежачим, мав високий тиск. Яка допомога була необхідна ОСОБА_7 , йому всі допомагали: і ОСОБА_10 , і її сестра і ОСОБА_8 . Всі мали надії, що покійний ОСОБА_8 буде допомагати і далі, оскільки він був хорошою людиною. Проживали ОСОБА_10 та ОСОБА_7 то в нього , то в неї.
Свідок ОСОБА_14 суду повідомила, що з 1998 року знайома з ОСОБА_10 та ОСОБА_7 , оскільки це її сусіди по дачі. Коли ОСОБА_7 , його мати та ОСОБА_10 проживали разом у квартирі, вона також допомагала робити їм там ремонт, а тому у квартирі також була. ОСОБА_10 та ОСОБА_7 проживали то у ОСОБА_10 , то у ОСОБА_7 , оскільки у ОСОБА_10 був кіт, а ОСОБА_7 не любив тварин. Після смерті матері ОСОБА_7 почував себе нормально, стан здоров'я його погіршився після 2016 року, він став погано ходити. Останній раз бачила ОСОБА_7 весною 2017 року на дачі з ОСОБА_15 . ОСОБА_7 пересувався самостійно.
Свідок ОСОБА_16 суду повідомив, що у 1986 році поселився в квартирі по АДРЕСА_4 . З ОСОБА_7 та ОСОБА_10 познайомився у 1990 році, вони були його сусідами. З 1990 року ОСОБА_10 та ОСОБА_7 проживали постійно в квартирі по АДРЕСА_4 до часу смерті ОСОБА_17 , потім переїхали. У стані алкогольного сп'яніння ОСОБА_7 він ніколи не бачив. Останні роки ОСОБА_7 хворів, йому було складно пересуватися, а ОСОБА_10 за ним доглядала.
Свідок ОСОБА_10 суду повідомила, що у 1989 році познайомилася з ОСОБА_7 У 1990 році почали зустрічатися та жити як сім'я. Спочатку проживали у ОСОБА_7 , проте, так як в цій квартирі проживали іще і мати ОСОБА_7 , його брат і з жінкою, то згодом переїхали жити до неї. З 1990 року почали проживати у квартирі ОСОБА_10 по АДРЕСА_4 . Коли мати ОСОБА_7 залишилася проживати сама, вона запропонувала переїхати жити до неї, проте вони з ОСОБА_7 проживали і у неї і у нього. Інколи ОСОБА_7 вживав алкогольні напої. З 2004 року син ОСОБА_7 почав приїжджати провідувати батька десь один раз на рік. З 2008 року ОСОБА_7 постійно уже не працював і вони переважно проживали на дачі та там працювали. Після смерті матері у ОСОБА_7 впав в депресію і закрився в собі, проте до лікарні не потрапляв. З 2016 року ОСОБА_7 уже не допомагав на дачі, так як у нього почали затікати ноги і ми звернулися до лікарні. Після цього ОСОБА_7 почав ходити з палицею. Весною 2017 року ОСОБА_17 за проханням ОСОБА_7 відвіз його на дачу. У квітні-травні 2017 року у ОСОБА_7 піднявся тиск і йому призначили таблетки. У 2018 році ОСОБА_7 поклали до неврологічного відділення, оскільки у нього крутилася голова. У 2017 році ОСОБА_7 ще сам ходив на вулицю, у 2018 році з милицею ходив по квартирі. ОСОБА_7 одного разу сказав їй: « ОСОБА_18 прийде ОСОБА_19 , ми старі, хай ОСОБА_19 хоч похоронить нас». ОСОБА_7 все розумів і хотів подарувати квартиру ОСОБА_19 , оскільки той був для нього як син. Рішення ОСОБА_7 подарувати квартиру ОСОБА_19 було добровільним. ОСОБА_19 завжди допомагав їм на дачі, відвідував, возив в лікарню та допомагав робити ремонт. Після того, як ОСОБА_7 подарував квартиру ОСОБА_19 , вони планували переїхати з неї до однокімнатної квартири ОСОБА_19 , проте залишилися проживати у подарованій квартирі, оскільки треба було робити ремонт.
Згідно з ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Виходячи зі змісту ст.717 ЦК України, договір дарування належить до безоплатних правочинів та за їх умовами обдаровані не мають перед дарувальниками будь-яких зобов'язань матеріального характеру.
Згідно ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Виходячи зі змісту ст.ст.203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Так, відповідно до п.6 договору, дарувальник стверджує, що внаслідок даування квартири не буде порушено прав та законних інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей.
Також сторонам за цим договором нотаріусом роз'яснено зміст ст. 403 ЦК України, про поняття сервітуту, що він означає обсяг прав щодо користування особою чужим майном, сервітут не позбавляє права власника майна, щодо якого він встановлений, право володіння, користування та розпорядження цим майном, та зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений, та зміст ст. 405 ЦК України про те, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право користуватися цим житлом відповідно до закону.
Згідно п. 7 договору, сторони розуміють, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдарованого вчинення на її користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру.
Відповідно до п. 8 договору право власності на відчужувану квартиру у обдарованого виникає з моменту його прийняття та державної реєстрації права вланості. Сторони домовились, що під передачею відчужуваної квартири за цим договором слід вважати символічну передачу речі. Прийняття обдаровуваним від дарувальника примірника договору після його нотаріального посвідчення про те, що передача речі відбулася. Договір вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Піддписання цього договору обдаровуваним свідчить про те, що він дарунок приймає.
Як слідує з п.9 договору, сторони за договором стверджували, що укладенням договору сторони усвідомлювали значення своїх дій, не помилялись щодо обставин правочину, ні одна зі сторін навмисно не ввела другу сторону в оману щодо обставин правочину, правочин є виявленням їх справжньої волі, не вчинений під впливом тяжких обставин.
Матеріалами справи та судовим розглядом встановлено, що пред'являючи даний позов, позивач просив визнати недійсним оспорюваний правочин одночасно з підстав, передбачених ст.ст.229,230,233, 235 ЦК України, тобто з різних самостійних підстав - помилки, обману, впливу тяжкої обставини. Визначаючись з характером правовідносин, що склалися між сторонами, при вирішенні спору суд зобов'язаний встановити, які норми підлягають застосуванню.
Стаття 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно зі ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст.ст.229-233 ЦК України, правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зумисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Аналогічні роз'яснення викладені в п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його волі (ч.3 ст.203 ЦК України), є однією з вимог, необхідних для чинності правочину. Таким чином відсутність вільного вираження внутрішньої волі особи є підставою для визнання недійсним правочину. Волевиявлення особи включає в себе вільне (без будь якого тиску) вираження її волі щодо укладення конкретного правочину (прояв ініціативи); висловлення змісту (умов) зазначеного правочину; вираження бажання щодо особливостей складання правочину; бажання настання наслідків, що обумовлені правочином; можливість ознайомитися зі змістом складено правочину; підписання правочину. Всі ці складові становлять повноцінний вияв волевиявлення особи.
Відповідно до ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.
Відповідно до положень ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
За змістом ст.230 ЦК України, правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб. Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман як підставу для визнання правочину недійсним слід відрізняти від помилки, що має істотне значення.
Відмінності між цими правовими конструкціями полягають у наступному.
Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. ОСОБА_20 може відбуватися як у вигляді активної поведінки або повідомлення про будь-які обставини, яких насправді немає (повідомлення недостовірних відомостей про предмет договору, надання підробних документів про право власності на продавану річ, про право на вчинення такого правочину), так і у вигляді свідомого замовчування обставин, які можуть перешкодити укладенню правочину. Суб'єктом введення в оману може бути як сторона правочину, так і третя особа, яка діяла з відома або на прохання сторони правочину.
Помилка є результатом невірного уявлення про обставини правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін, тоді як при помилці обидві сторони можуть невірно сприймати обставини правочину. На цьому також акцентується увага в п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за №9 від 06.11.2009 року та в постанові Верховного Суду від 01.08.2018 року у справі №445/1011/17.
Таким чином, встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст.230 ЦК України. Невірне уявлення стосовно правочину, що вчиняється, яке сформувалося у сторони під впливом обману, стосується більш широкого кола обставин, ніж у випадку застосування ст.229 ЦК України.
Крім цього, сторона, яка посилається на ст.229 ЦК України як на підставу для визнання договору дарування недійсним, повинна довести, що фактично укладено інший правочин і досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, і що вона помилково вважала один правочин за інший, тобто допустила істотну помилку - помилку в природі правочину. Тобто, саме сторона договору повинна довести, що вона помилялася щодо правової природи правочину, що мала намір укласти інший договір.
Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, її стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному тощо.
Натомість позивачем та представником позивача не доведено жодними доказами, а також з пояснень представника позивача не вбачається, що померлий ОСОБА_7 мав на меті укласти саме договір довічного утримання, а не договір дарування.
Вказані обставини безсумнівно виключають укладення позивачем договору під впливом помилки.
До того ж судом встановлено, що хоча ОСОБА_7 і був пенсіонером на час укладення договору дарування, однак за станом свого здоров'я, в період укладення договору дарування, ОСОБА_7 не потребував догляду та сторонньої допомоги, незважаючи на його вік.
Відповідно до ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Згідно висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у п.45 рішення у справі "Бочаров проти України" від 17.03.2011 року та у рішенні по справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року « … суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів…».
Позивачем та представником позивача суду не надано жодних доказів в розумінні ст.ст.76-80 ЦПК України на підтвердження заявлених ними позовних вимог. Навпаки, в судовому засіданні встановлено, що вказана угода укладена згідно діючого законодавства та визнавати її недійсною у суду немає жодних законних підстав, адже укладаючи спірний договір дарування, сторони досягли згоди про всі його істотні умови, дарувальник свідчив, що вчинення цього правочину не суперечить правам та інтересам інших осіб, сторонам було роз'яснено зміст ст.203 ЦК України та цей договір відповідав дійсним намірам та волі сторін, був спрямований на виникнення правовідносин та настання наслідків укладення саме договору дарування в його ідеальному значенні.
Вказані обставини безсумнівно виключають укладення позивачем договору під впливом помилки, наслідком чого є відмова у задоволенні позову в цій частині.
Також не підлягає задоволенню вимога позивача про визнання недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Анікейчик О.Н., від 07.12.2018 року, реєстровий № 1119, на право власності ОСОБА_4 на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , на право власності ОСОБА_5 на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 та на право власності ОСОБА_6 на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 .
Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 141, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд
в задоволенні позову ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_6 ), ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), ОСОБА_5 законного представника ОСОБА_6 (місце проживання: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) про визнання договору дарування квартири та свідоцтва про право на спадщину за законом недійсними, треті особи - Орган опіки та піклування Деснянської районної у місті Чернігові ради (місце знаходження: прос. Перемоги, 141, м. Чернігів), приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Дремлюга Юрій Олександрович (місце знаходження: вул. Серьожнікова, 7, м. Чернігів), відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 10.12.2019.
Суддя Л.В. Карапута