04 грудня 2019 р.Справа № 440/1932/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Сіренко О.І.,
Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. ,
за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавської митниці ДФС України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.08.2019 року, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 27.08.19 року по справі № 440/1932/19
за позовом ОСОБА_1
до Полтавської митниці ДФС України
про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови,
Позивач, ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавської митниці ДФС України, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати рішення Полтавської митниці ДФС України про коригування митної вартості товарів від 11.05.2019 року UA806000/2019/000252/2 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA806050/2019/00502 від 11.05.2019 року.
В обґрунтування вимог позивач зазначив, що для митного оформлення товару - автомобіля JEEP, модель GRAND CHEROKEE, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 , були надані усі необхідні документи, що підтверджують заявлену декларантом митну вартість такого товару. Вважає, що ненаведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товару належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми та такими, що у своїй сукупності викликають сумніви у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, методу визначення митної вартості товару. Звертає увагу на те, що в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товару відсутнє обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої митницею, не зазначено, митна вартість якого товару бралася за основу, торгова марка, фактурна вартість, країна експорту та інші комерційні умови поставки, та факти, які вплинули на таке коригування, не зазначено наявну в митного органу інформацію, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом. Отже, з викладених підстав, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
14 серпня 2019 року рішенням Полтавського окружного адміністративного суду адміністративний позов ОСОБА_1 до Полтавської митниці ДФС України задоволено повністю.
Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA806050/2019/00502 від 11 травня 2019 року та рішення Полтавської митниці ДФС України про коригування митної вартості товарів №UA806000/2019/000252/2 від 11 травня 2019 року - визнано протиправними та скасовано.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської митниці ДФС України витрати зі сплати судового збору у розмірі 768 грн. 40 коп.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської митниці ДФС України витрати на правову допомогу у сумі 10 000 грн.
Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Стверджує, митну вартість товару, що імпортується, скориговано із застосуванням резервного методу відповідно до статті 64 МК України та визначена митна вартість товару, яка ґрунтується на інформації з електронного каталогу SchwackeNet з врахуванням комплектації та пробігу задекларованого транспортного засобу. Вважає, що судом не встановлена дійсна вартість товару та не враховано інформацію про оформлення товару за більшою вартістю. Отже, з викладених підстав вважає спірні рішення правомірними та обґрунтованими, такими, що скасуванню не підлягають.
Позивач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, зазначив, що відповідачем при визначенні митної вартості незаконно не враховано технічний стан автомобіля, а саме: пошкодження внаслідок ДТП. Отже, з викладених підстав вважає рішення суду першої інстанції правомірним, а апеляційної скаргу такою, що задоволенню не підлягає.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити у повному обсязі, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що до Полтавської митниці ДФС (митний пост "Кременчук") 02 травня 2019 року позивачем для проведення митного оформлення подано митну декларацію №UA806050/2019/105997 на автомобіль автомобіля JEEP, модель GRAND CHEROKEE, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 , 2016 року випуску, вартістю за ціною договору 11300 Євро.
До оформлення митної декларації, 02.05.2019 позивач звернувся до судового експерта ОСОБА_2 С., який склав висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 166, згідно якого вартість автомобіля JEEP, модель GRAND CHEROKEE, кузов 1 НОМЕР_2 , склала - 12217,41Євро.
На підтвердження заявлених відомостей про вартість товару до митного органу подано: акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу UA205010/2019/417430 від 25.04.2019, свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів (а.с. 17-18), висновок експертного дослідження від 17/5342/2203 від 26.04.2019 (а.с. 25), висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 166 від 02.05.2019 (а.с. 26-28), договір купівлі-продажу транспортного засобу від 23.03.2019 (а.с. 19-20), сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження завершеного колісного транспортного засобу UA.008.63105-19 від 02.05.2019 (а.с. 24), паспортні документи.
В результаті контролю митної вартості товару митним органом встановлено, що документи, які підтверджують заявлену митну вартість, містять розбіжності, а саме:
1) відсутні банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару,
2) відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 166 від 02.05.2019, при розрахунку вартості автомобіля, експерт використовує як середньоарифметичне з 3 пропозицій аналогічних автомобілів 2016 року виготовлення, при цьому експерт використовує вартість нетто автомобіля (без податку на додану вартість), але покупець не надав документи про повернення податку на додану вартість країною експортером. При використанні вартості аналогічних автомобілів брутто, вартість відповідно до висновку даного експерта повинна бути більшою.
Проведено консультацію з декларантом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в декларанта та в органі доходів і зборів.
Наявна у митного органу інформація щодо митної вартості імпортованих товарів призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості. Так, рівень заявленої декларантом митної вартості товару становить 12 217,41 Євро за штуку, а рівень митної вартості товарів зі схожими характеристиками відповідно інформації з АСАУР становить 22600 Євро за штуку.
Під час консультацій декларанта зобов'язано протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: - виписку з бухгалтерської документації; - каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; - висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, - договір із третіми особами, пов'язаний з договором про поставку товарів, митна вартість яких визначається, - рахунки про здійснення платежів третім особам на користь провадця, - копії митної декларації країни відправлення.
Впродовж 10 календарних днів декларант не надав додаткових документів, крім довідкової інформації із Інтернет ресурсу про вартість чотирьох аналогічних транспортних засобів на ринку країни експортера.
25 квітня 2019 року Полтавською митницею ДФС прийнято рішення про коригування митної вартості товарів UA806000/2019/000252/2 (а.с. 14), в якому визначено вартість товару - автомобіля JEEP, модель GRAND CHEROKEE, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 , у сумі 22600 Євро. При цьому, у рішенні вказано, що метод визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, відповідно до частини 2 статті 58 МКУ не може бути прийнятий у зв'язку з тим, що використані декларантом відомості не підтверджені документально (документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості не містять всіх необхідних відомостей та містять розбіжності). Метод визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів не може бути прийнятий у зв'язку з відсутністю даних щодо вартості операцій з ідентичними товарами, скоригованими відповідно до комерційних умов поставки та партії товару (кількості). Метод визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів не може бути прийнятий у зв'язку з відсутністю даних щодо вартості операцій з подібними (аналогічними) товарами, скоригованими відповідно до комерційних умов поставки та партії товару (кількості). Метод визначення митної вартості на основі віднімання вартості не може бути використаний у зв'язку з відсутністю даних, необхідних для проведення розрахунків. Митну вартість товару, що імпортується скориговано із застосуванням резервного методу відповідно до статті 64 МК України. Визначена митна вартість товару ґрунтується на інформації з повідомлення АСАУР щодо вартості подібних транспортних засобів.
Як наслідок, відповідачем прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA806050/2019/00502 (а.с. 15), якою відмовлено у митному оформленні (випуску) товарів за митною декларацією від 02.05.2019 №UA806050.2019.105997 з причин порушення декларантом вимог статей 52, 58, 64 МК України в частині заявлення митної вартості товару.
Не погодившись із указаними рішенням та карткою відмови, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи фактично підтверджують ціну імпортованого товару та правильність визначення за вказаною ціною його митної вартості, а також з відсутності правових підстав для визначення позивачу митної вартості за другорядним методом та, як наслідок, протиправності оскаржуваних рішень митного органу.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 49 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно ст. 50 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню ст. VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 р. (ГААТ).
Згідно з ч. 2 ст. VII ГААТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або аналогічного товару і не повинна базуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.
Частинами 4 та 5 ст. 58 Митного кодексу України також передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Згідно з ч.1 ст. 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст. 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Частиною 1 та ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
В силу ч. 5 ст. 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
З аналізу ч.ч. 1, 2 ст. 53 Митного кодексу України вбачається, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Дана норма кореспондується з положеннями ч.3 ст. 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим п. 3.16 та п. 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 15.02.2011 р. № 3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Зокрема, ч.1, ч.2 та ч.3 ст.58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу
Згідно з п.1 ч.4 ст.54 Митного кодексу України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною 3 ст.53 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Аналіз положень ч. 3 ст. 53, п.1 ч.4 ст. 54, ст. 58 Митного кодексу Українидає підстави для висновку про те, що орган доходів і зборів при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 Митного кодексу України.
Орган доходів і зборів має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, що пов'язують з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість, та витребувати від декларанта додаткові документи лише якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.
Отже, з огляду на законодавчо встановлену компетенцію відповідача, при перевірці митної вартості імпортованих товарів, зазначені розбіжності повинні бути не будь-якими, а лише тими, що стосуються числового значення заявленої митної вартості чи розрахунку митної вартості здійсненої декларантом.
Відповідно до змісту норм ст.53 Митного кодексу України право органу доходів та зборів на витребування додаткових документів виникає лише у разі, коли у документах, поданих для митного оформлення відповідно до ч.2 ст.53 Митного кодексу України, наявні розбіжності, ознаки підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, наявні обґрунтовані підстави вважати, про наявність взаємозв'язку між продавцем і покупцем, який впливає на заявлену декларантом митну вартість.
Згідно з ч.6 ст.54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст.55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Так, з матеріалів справи вбачається, що декларантом для підтвердження обґрунтованості заявленої у декларації митної вартості товару були подані до Полтавської митниці ДФС наступні документи: акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу UA205010/2019/417430 від 25.04.2019, свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів (а.с. 17-18), висновок експертного дослідження від 17/5342/2203 від 26.04.2019 (а.с. 25), висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 166 від 02.05.2019 (а.с. 26-28), договір купівлі-продажу транспортного засобу від 23.03.2019 (а.с. 19-20), сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження завершеного колісного транспортного засобу UA.008.63105-19 від 02.05.2019 (а.с. 24), паспортні документи.
Наведені документи визначають ціну транспортного засобу у розмірі 12 217,41 Євро.
Таким чином, декларантом для підтвердження обґрунтованості заявленої у декларації митної вартості товару були подані всі необхідні документи, що передбачені ч. 2 ст.53 Митного кодексу України.
Таким чином, оскільки подані позивачем до митного оформлення документи повністю відповідали вимогам ч. 2 ст. 58 Митного кодексу України, колегія суддів вважає, що у відповідача не було підстав для виникнення обґрунтованих сумнівів відносно не підтвердження хоча б однієї із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
З приводу ненадання позивачем додаткових документів, а саме: бухгалтерську документацію (яку саме не зазначається), прайс-лист виробника товарів, оплата за перевезення товарів, колегія суддів вказує на те, що можливе ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 11.09.2012 р. № 21-262а12, що в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції
Крім того, позивач, маючи на меті підтвердження заявленої митної вартості автомобіля додатково надав довідкову інформацію із Інтернет ресурсу про вартість чотирьох аналогічних транспортних засобів на ринку країни експортера.
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем не взято до уваги той факт, що оплата за придбаний транспортний засіб за домовленістю сторін була проведена готівкою, оскільки продавець -фізична особа.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази, що позивачем заявлені неповні, необ'єктивні та непідтверджені документально відомості про митну вартість товару, а висновки відповідача про неможливість визначення митної вартості за першим основним методом - за ціною контракту, колегія суддів вважає помилковими.
Крім зазначеного, колегія суддів вказує на те, що метод 6 (резервний) застосовується лише, якщо декларант не може визначити митну вартість, застосовуючи додаткові методи - 1-5, враховуючи вимоги частин 3-8 статті 57 МК України, згідно з якими кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
При цьому, визначена відповідачем митна вартість товару ґрунтується на інформації з повідомлення АСАУР щодо вартості подібних транспортних засобів та здійснена без безпосереднього технічного огляду (експертизи) щодо реального стану імпортованого транспортного засобу, зокрема, відповідачем не взята до уваги наявність у автомобіля аварійних пошкоджень в результаті ДТП.
При цьому, формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження митної вартості та не є перешкодою для застосування методу визначення митної вартості товару, обраного декларантом, і не може бути безумовною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за методом, визначеним в декларації митної вартості, оскільки надані для митного оформлення документи не містять розбіжностей, а їхні дані піддаються обчисленню та підтверджують вартість товару.
Крім того, колегія суддів зауважує, що приймаючи рішення про коригування митної вартості імпортованого позивачем товару за резервним методом, митний орган не вказав, яким чином митна вартість товару була визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, та не навів жодних розрахунків, за якими митним органом було визначено таку вартість товару, що є порушенням статті 55 Митного кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що митний орган, при прийнятті оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів від 11.05.2019 року UA806000/2019/000252/2, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Митним кодексом України, без дотриманням вимог ч.2 ст.2 КАС України.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії та прийняті рішення.
Колегія суддів звертає увагу на те, митний орган, на який в силу приписів частини другої статті 77 КАС України покладений тягар доказування правомірності своїх рішень, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для коригування митної вартості автомобіля позивача.
Доводи апелянта що відомостей з ресурсу SchwackeNet, колегія суддів відхиляє, оскільки матеріали справи не містять доказів щодо правомірності використання даного інформаційного ресурсу, об'єктивності висвітлених ним даних та їх експертного дослідження, а також щодо можливості їх застосування до автомобіля імпортованого саме позивачем, з урахуванням його технічних характеристик. Також, відповідачем до матеріалів справи не надано відомості згаданого ресурсу щодо товарів з ідентичними характеристиками, на підставі яких прийняте спірне рішення.
Вказане свідчить про відсутність підтвердження наявності обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного декларантом позивача розрахунку митної вартості товару за ціною договору, а інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару не встановлено.
Таким чином, в порушення статті 58 Митного кодексу України, відповідачем здійснено визначення митної вартості імпортованого транспортного засобу не за ціною договору, як основним методом, а із застосуванням резервного методу, без достатніх на те підстав.
Зокрема, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження правомірності визначення митним органом вартості ввезеного позивачем автомобіля саме у розмірі 22600 Євро.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що контролюючий орган неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за другорядним методом та прийняв рішення про коригування митної вартості товару, отже, наявні підстави для визнання протиправним та скасування вищезазначеного рішення Полтавської митниці ДФС України.
Крім того, відповідно до частини дванадцятої статті 264 Митного кодексу України у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи органу доходів і зборів.
Таким чином, картка відмови у прийнятті митної декларації є документом, що формалізує негативне для декларанта рішення посадової особи органу доходів і зборів про завершення процедури декларування товарів, заявлених до митного оформлення на підставі конкретної митної декларації.
Стаття 24 Митного кодексу України гарантує кожній особі право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів доходів і зборів, їх посадових осіб, якщо вона вважає, що цими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси.
З огляду на те, що рішення про відмову у прийнятті митної декларації є результатом неправомірної відмови контролюючого органу у визнанні задекларованої позивачем митної вартості товару за основним методом, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що картка відмови у прийнятті митної декларації є протиправною та підлягає скасуванню.
Таким чином, колегія суддів вказує на наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
З приводу задоволення вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської митниці ДФС України витрати зі сплати судового збору у розмірі 768 грн. 40 коп. та витрати на правову допомогу у сумі 10 000 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позивачем при поданні позовної заяви до суду сплачено судовий збір у розмірі 768 грн 40 коп. і позовні вимоги судом задоволені, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сума судових витрат зі сплати судового збору, яка підлягає присудженню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської митниці ДФС України, складає 768 грн 40 коп.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Частиною першою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу, матеріали справи містять наступні документи:
- ордер серії ПТ № 098939 на надання правової допомоги (а.с. 56);
- договір про надання правової допомоги (юридичних послуг) від 24 травня 2019 року, укладений між позивачем та адвокатом Глушко З.В.;
- розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу на загальну суму 10 000 (а.с. 61),
- квитанція № 003/19 від 28.05.2019 про оплату ОСОБА_1 на користь адвоката Глушко З.В. суми правничої допомоги у розмірі 10 000 грн (а.с. 60),
- акт виконаних робіт відповідно до Договору про надання правничої допомоги адвоката від 24.05.2019 (а.с. 62-63).
З огляду на складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, значення справи для сторони, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської митниці ДФС України витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката в сумі 10 000 грн.
За змістом п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Полтавської митниці ДФС України залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.08.2019 року по справі № 440/1932/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)О.І. Сіренко
Судді(підпис) (підпис) З.О. Кононенко В.А. Калиновський
Повний текст постанови складено 10.12.2019 року