ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
10 грудня 2019 року № 640/10346/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправною та скасування вимоги,
установив:
10.06.2019 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату недоїмки (боргу) від 18.05.2019 №Ф-224972-17.
В обґрунтування заявлених вимог зазначив про протиправність оскаржуваного рішення, оскільки у період з 11.09.2012 він провадить адвокатську діяльність виключно у складі та від імені адвокатського об'єднання/бюро та не здійснював незалежну професійну діяльність, як самозайнята особа, окрім того жодного іншого доходу, аніж заробітна плата за цей час не отримував. Позивач в межах адвокатської діяльності є працівником в Адвокатському об'єднанні (далі - АО) «Берілстоун» та не може вважатись особою, яка провадить незалежну професійну діяльність. При цьому, роботодавці позивача вчасно та в повному обсязі сплачували суми єдиного соціального внеску (далі - ЄСВ).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2019 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та у справі відкрито провадження. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.
Відповідач подав відзив на позовну заяву у якому заперечив проти задоволення позову з огляду на необґрунтованість позовних вимог. Зазначив про наявність у позивача обов'язку сплачувати єдиний внесок, зокрема, у періоді, коли він був найманим працівником, оскільки самим позивачем прийнято рішення стати на облік до податкового органу як особи, що здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат). За змістом норм чинного законодавства, особи, які провадять незалежну професійну діяльність та одночасно є найманими працівниками, не звільняються від сплати ЄСВ за себе, якщо вони зареєстровані як особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність.
Для звільнення від обов'язку по сплаті ЄСВ, необхідно знятись з обліку у контролюючих органах як самозайнята особа, оскільки саме факт обліку у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, і є підставою для нарахування ЄСВ. Зняття з обліку адвоката, як платника єдиного внеску, можливе лише за умови подання заяви про зі платника єдиного внеску за формою 7-ЄСВ, яку позивач не подав.
Отже, суд дослідив матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності та встановив наступне.
Згідно Єдиного реєстру адвокатів України Білоцький В.В. 29.10.2009 отримав свідоцтво адвоката №3883, форма адвокатської діяльності - індивідуальна.
За даними АІС «Податковий блок» ОСОБА_1 з 13.09.2011 перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві як самозайнята особа-адвокат.
Позивач зазначає, що індивідуальну адвокатську діяльність здійснював з 13.09.2011 по 11.09.2012 та належним чином сплачував єдиний внесок в цей період. Відповідач не заперечує таких посилань позивача.
З 11.09.2012 та станом на дату подання позовної заяви ОСОБА_1 працював згідно трудового договору на посаді керуючого партнера в АО «БКТ ПАРТНЕРС», АО «Владислава Білоцького» (з 11.08.2014, після зміни назви в 2017 році - АО «Білоцький Пукало Партнери»), АО «Берілстоун» (з 20.10.2017). Матеріали справи не місять доказів провадження позивачем індивідуальної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.
В період з 11.09.2012 по дату подання даного позову, ОСОБА_1 не сплачував ЄСВ як особа, що провадить незалежну професійну діяльність.
06.12.2016 Законом України №1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які набрали чинності з 01.01.2017, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність. Так, з 01.01.2017 підприємці зобов'язані сплачувати ЄСВ незалежно від отримання доходу.
Вважаючи, що позивач зобов'язаний був сплачувати ЄСВ як самозайнята особа з 01.01.2017, незалежно від фактичного здійснення адвокатської діяльності та отримання прибутку від такої діяльності, відповідачем нараховано позивачеві зобов'язання зі сплати мінімальних страхових внесків за відповідні місяці з 01.01.2017 по 19.04.2019 в загальній сумі 21030,90 грн.
Оскільки позивач не сплатив вказану суму заборгованості, 18.05.2019 ГУ ДФС у м. Києві сформовано та надіслано позивачу вимогу №Ф-224972-17 про сплату недоїмки (боргу) з ЄСВ сумі 21030,90 грн.
Позивач не погоджується із нарахуванням йому зобов'язань зі сплати ЄСВ за період з 01.01.2017 по 19.04.2019, вважає вказану вимогу протиправною, а тому звернувся до суду.
Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Підпункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Статтею 13 Закону №5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Адвокатське об'єднання є юридичною особою, створеною шляхом об'єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту (частина перша статті 15 Закону №5076-VI)
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI).
Згідно пункту першого частини першої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками ЄСВ є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Проаналізувавши наведені положення законодавства, Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає ГУ ДФС у м. Києві, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.
Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Відповідно частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Встановлено, що оскаржувану вимогу від 18.05.2019 №Ф-224972-17 відповідач сформував з метою погашення позивачем заборгованості з ЄСВ в сумі 21030,90 грн, яка утворилась внаслідок несплати позивачем ЄСВ у період з 01.01.2017 по 19.04.2019.
Разом з цим, в період з 01.01.2017 по 19.04.2019 позивач працював згідно трудового договору на посаді керуючого партнера в АО «Владислава Білоцького» (з 11.08.2014, після зміни назви в 2017 році - АО «Білоцький Пукало Партнери»), АО «Берілстоун» (з 20.10.2017). Матеріали справи не місять доказів провадження позивачем індивідуальної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності у вказаний період.
Отже, оскаржувана вимога сформована для погашення позивачем заборгованості зі сплати ЄСВ, яка утворилась внаслідок несплати позивачем ЄСВ у період, коли він був працевлаштований у вказаних адвокатських об'єднаннях та не здійснював індивідуальної адвокатської діяльності. Також у цей період позивач не отримував доходів від індивідуальної адвокатської діяльності, що підтверджується відомостями з ДРФОПП про суми виплачених доходів та утриманих податків.
Оскільки метою збору ЄСВ є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06).
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що відповідачем не доведено обґрунтованості нарахування позивачу ЄСВ у вказаний період та правомірності оскаржуваної вимоги, суд вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправною та скасування вимоги про сплату недоїмки (боргу) від 18.05.2019 №Ф-224972-17.
Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявної у справі квитанції від 06.06.2019 №88462 позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 , - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про сплату недоїмки (боргу) від 18.05.2019 №Ф-224972-17.
Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04213, місто Київ, вулиця Шолуденка, 33/19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 39439980).
Суддя О.М. Чудак