ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
09 грудня 2019 року № 640/1932/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Державної служби України з безпеки на транспорті
провизнання протиправною та скасування постанови
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки та Державної служби України з безпеки на транспорті, у якому просила суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу від 08 січня 2019 року №096723.
Позовні вимоги вмотивовано порушенням відповідачами Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, оскільки позивача не повідомлено про час і місце розгляду справи, справу розглянуто та притягнуто до відповідальності неуповноваженим на те органом, у постанові про притягнення до відповідальності не зазначено конкретного часу та місця вчинення правопорушення, суть правопорушення.
Водночас позивач зауважив, що Законом України «Про автомобільний транспорт» не передбачено мати індивідуально-контрольну книжку водія.
Відтак, підстави для притягнення позивача до відповідальності відповідно до абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», якою передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій до автомобільних перевізників, відсутні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідачі не скористались своїм правом на подачу відзиву на позов.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи постановою Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу №096723 від 08 січня 2019 року встановлено порушення ОСОБА_1 вимог чинного законодавства, а саме неоформлено: індивідуально-контрольну книжку водія, відповідальність за яке передбачена абзацом третім частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», та оскаржуваною постановою застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 1700 грн.
Не погоджуючись із такою постановою позивач з підстав, наведених у позові, звернувся до суду.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини між автомобільними перевізниками, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт».
За змістом частини сьомої статті 6 названого Закону центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, поміж іншого, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №103 (далі - Положення №103), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпеки) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Згідно з пунктом 4 Положення №103 основним завданням Укртрансбезпеки, зокрема, є реалізація, державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі - автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.
Абзацом 1 пункту 8 Положення №103 визначено, що Укртрансбезпеки здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Так, пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 26 червня 2015 року №592 «Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті» утворені територіальні органи Укртрансбезпеки як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком №3, в тому числі Київське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки.
Тому твердження позивача, що Київське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки не вправі застосовувати адміністративно-господарські санкції не заслуговують на увагу.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про автомобільний транспорт» основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
В обґрунтування своїх позовних вимог та на заперечення дій Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки при винесенні постанови від 08 січня 2019 року, позивач звертав увагу на незазначення у цій постанові конкретного часу та місця вчинення порушення, суть порушення та яке законодавство України порушено перевізником при виконанні вантажних перевезень без оформлення індивідуально-контрольної книжки водія, з чого суд робить висновок, що позивачем здійснювались вантажні перевезення і без оформлення індивідуально-контрольної книжки водія.
Частиною першою статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено обов'язок автомобільних перевізників, водіїв мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Згідно з частиною другою статті 49 Закону України «Про автомобільний транспорт» водій транспортного засобу зобов'язаний:
- мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень;
- перевіряти надійність пломбування, закріплення, накриття та ув'язування вантажу для його безпечного перевезення;
- забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, та своєчасно його доставити вантажовласнику (уповноваженій ним особі);
- дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.
Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, статті 18 Закону України «Про автомобільний транспорт» та з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів наказом Міністерства транспорту і зв'язку України від 07 червня 2010 року №340 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення №340).
Відповідно до пункту 1.3 Положення №340 його вимоги поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
За змістом пункту 6.1 Положення №340, зокрема, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Згідно з пунктом 1.2 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (далі - Інструкція №385), затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24 червня 2010 року №385, ця Інструкція визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.
Таким чином, положення Інструкції №385 поширюються на суб'єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами не залежно від того здійснюють вони міжнародні чи/або внутрішньодержавні перевезення.
З огляду на висновок суду, що у спірних правовідносинах позивач є автомобільним перевізником та надавав послугу з перевезення вантажу, належний йому транспортний засіб, що здійснював перевезення, повинен бути обладнаний тахометром.
Згідно з пунктом 1.4 Інструкції:
- контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв;
- тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.
Згідно з пунктом 3.3 цієї Інструкції водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:
- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;
- своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;
- використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;
- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;
- у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);
- у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
20 грудня 2010 року набула чинності Поправка № 6 до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів (ЄУТР), підписаної в Женеві 01 липня 1970 року, в частині надання до контролю реєстраційних листків (тахограм) за поточний день та попередні 28 календарних днів, а в разі відсутності тахокарт надання бланку підтвердження діяльності, який заповнюється транспортним підприємством та водієм перед рейсом.
Ці документи фактично підпадають під перелік документів, які відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» повинен мати водій для здійснення внутрішніх перевезень, і пред'являти їх особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху.
При цьому, ні позивач, ані представники як Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, так і Державної служби України з безпеки на транспорті не надали до суду будь-яких доказів на підтвердження наявності чи відсутності у водія автомобіля на момент перевірки згаданих вище тахокарт у необхідній кількості або бланку підтвердження діяльності.
Відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, на яких покладено Кодексом адміністративного судочинства України обов'язок доводити правомірність своїх дій та рішень, не надали жодних документів на спростування доводів позивача, викладених у позовній заяві.
Відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Однак, як вбачається зі змісту оспорюваної постанови від 08 січня 2019 року №096723, підставою для накладення на позивача штрафу згідно з вищевказаною правовою нормою є не відсутність тахокарт або бланку підтвердження діяльності, а саме неоформлення індивідуальної контрольної книжки водія.
Зі змісту постанови вбачається відсутність у водія автомобіля індивідуальної контрольної книжки водія, а зважаючи на обґрунтування позову, позивач такої обставини не заперечує.
Проте, обов'язок вести індивідуальну контрольну книжку водія, згідно з пунктом 6.3 Положення №340, наявний у водія, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом. Втім жодного зауваження з боку відповідачів щодо відсутності тахографа у водія автомобіля - матеріали справи не містять і з оскаржуваної постанови не вбачається.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що накладення на позивача штрафу за порушення, яке полягає у неоформленні індивідуальної контрольної книжки водія, є необґрунтованим, тому оспорювана постанова про накладення такого штрафу є протиправною та підлягає скасуванню судом.
Крім того, слід зазначити, що як вірно зауважив представник позивача відповідно до пункту 26 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567, справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.
Позивач стверджував, що його не повідомлено про дату, час і місце розгляду справи про правопорушення, а відповідачі, в свою чергу, не спростували належними та допустимими доказами доводи позивача.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням всього вищевикладеного суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 19, 77, 139, 242-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу від 08 січня 2019 року №096723.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (01135, м. Київ, пр-т Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 39816845) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1921,00 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко