ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
09 грудня 2019 року № 640/23273/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., за участю секретаря судового засідання Рябого І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до про Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України визнання протиправною та скасування постанови, визнання протиправною бездіяльності т зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башілова В.О. від 04.10.2019 у виконавчому провадженні ВП № 58280152 про арешт коштів на банківських рахунках ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башілова В.О. по не закриттю (не закінченню) виконавчого провадження ВП № 58280152 та зобов'язати його винести постанову про закриття (закінчення) виконавчого провадження ВП № 58280152.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 03.12.2018 державним виконавцем прийнято постанову про повернення виконавчого документа ОСОБА_2 , яка стала стягувачем у даному виконавчому провадженні № 53831546, на підставі її заяви. Пояснив, що у межах вказаного виконавчого провадження 27.11.2018 державним виконавцем було прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10501462,32 грн. 05.02.2019 державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 58280152 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 27.11.2018 у ВП № 53831546. У подальшому ОСОБА_2 пред'явлено виконавчий документ до виконання приватному виконавцю ОСОБА_3 . Згідно постанови приватного виконавця Кісельової В.В. від 04.09.2019 ВП № 59955483 сума основної винагороди становить 10501462,32 грн, тобто, ця сума дорівнює сумі виконавчого збору. На переконання позивача, із сутності змісту частини восьмої статті 27, пункту 3 частини першої статті 45 Закону України "Про виконавче провадження" вбачається, що при відкритті виконавчого провадження у порядку приватного виконання виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий до моменту такого відкриття. Таким чином, позивач вважає, що виконавче провадження ВП № 58280152 підлягало і підлягає закриттю. Наголошує на тому, що спірна постанова старшого державного виконавця про арешт коштів винесена всупереч засадам виконавчого провадження, оскільки виконавче провадження ВП № 58280152 підлягає закриттю.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 640/23273/19 та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з проведенням судового засідання та викликом сторін у судове засідання 09.12.2019.
Представник позивача у судове засідання 09.12.2019 не прибув, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.
Представник відповідача у судове засідання 09.12.2019 не прибув, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.
Враховуючи неприбуття у судове засідання учасників справи, фіксування судового засідання, на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, не здійснюється.
Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Так, у провадженні Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження ВП № 58280152 з примусового виконання постанови Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 27.11.2018 № 53831546 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 10501462,32 грн.
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04.10.2019 ВП № 58280152 накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 , що містяться на рахунках у банках.
На переконання позивача, виконавче провадження ВП № 58280152 підлягає закриттю, що стало наслідком звернення до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
За визначенням статті 1 Закону України від 02.06.2016 N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 5 частини першої статті 3 Закону N 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону N 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
За змістом частин першої, другої статті 27 Закону N 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що виконавчий збір є обов'язковим до сплати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 27 Закону N 1404-VIII виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону.
З постанови відповідача від 05.02.2019 ВП № 58280152 про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору, у межах якої оскаржується постанова про арешт коштів, вбачається, що остання відповідає вимогам пункту 4 частини п'ятої статті 27 Закону N 1404-VIII.
При цьому, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на частину восьму статті 27, пункт 3 частини першої статті 45 Закону N 1404-VIII, положення яких, на думку останнього, є безумовною підставою для закінчення виконавчого провадження ВП № 58280152.
Відповідно до частини восьмої статті 27 Закону N 1404-VIII під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
Наведеною нормою прямо передбачено, що виконавчий збір не стягується виключно під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю.
У даному випадку, ВП № 53831546, у межах якого прийнято постанову про стягнення виконавчого збору, не було передано приватному виконавцю, а постановою від 03.12.2018 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону N 1404-VIII.
Згідно з частиною третьою статті 40 Закону N 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Посилання позивача на пункт 3 частини першої статті 45 Закону N 1404-VIII суд також вважає необгрунтованим, оскільки стаття 45 наведеного Закону визначає черговість розподілу стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника), яка у даному випадку взагалі не здійснювалась.
За наведених обставин, суд вважає помилковим висновок позивача про те, що ВП № 58280152 підлягає закриттю, тому відмовляє у задоволенні позову у цій частині.
Відповідно до частин першої-третьої статті 56 Закону N 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Як вбачається з постанови відповідача від 04.10.2019 ВП № 58280152, арешт накладено у межах суми стягнення - 10501462,32 грн.
Враховуючи, що арешт коштів боржника за своєю природою є забезпеченням реального виконання виконавчого документа, а також зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів погашення боржником суми виконавчого збору, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для скасування постанови від 04.10.2019.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи наведене та встановлені обставини, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 229, 241-246, 250, 255, 271, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII.
Суддя В.П. Катющенко