ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
04 грудня 2019 року № 640/5343/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І., суддів Пащенка К.С., Чудак О.М.
за участю секретаря судових засідань Новик В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу
за позовомДочірнього підприємства «Віаланд»
до Кабінету Міністрів України
провизнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України в частині
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
- Громадська організація «Асоціація суб'єктів проведення перевірок транспортних засобів»;
Треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
- Міністерство інфраструктури України;
- Міністерство внутрішніх справ України;
- Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ;
за участю представників: від позивача - Черненко І.В., Рибченко Н.М., від відповідача - не прибув; від третьої особи 1 - не прибув; від третьої особи 2 - Загородній В.С.; від третьої особи 3 - Щепанський А.М.; від третьої особи 4 - Логойда В.Т.;
встановив:
Дочірнє підприємство «Віаланд» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просило:
-визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року №141 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року №137 і від 31 травня 2012 року №512» в частині викладення пункту 6 «Порядку проведення обов'язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року №137 в редакції:
« 6. Мінінфраструктури протягом 10 днів з дня надходження повідомлення перевіряє зазначену в ньому інформацію про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів шляхом аналізу поданих разом з повідомленням документів та і разі підтвердження такої інформації надсилає повідомлення та копії документів до Головного сервісного центру МВС.
У разі виявлення недостовірної інформації, зазначеної в повідомленні Мінінфраструктури письмово повідомляє юридичній особі або фізичній особі - підприємцю про невідповідність поданих документів вимогам цього Порядку або Вимогам до перевірки конструкцій та технічного стану колісного транспортного засобу, методів такої перевірки, затвердженим наказом Мінінфраструктури від 26 листопада 2012 р. №710 (далі - Вимоги до перевірки), з обов'язковим зазначенням виявлених недоліків.
Після усунення недоліків, що стали причиною неможливості надіслання повідомлення та копій документів до Головного сервісного центру МВС, юридична особа або фізична особа - підприємець має право подати нове повідомлення відповідно до пункту 5 цього Порядку.
Мінінфраструктури приймає рішення про відкликання повідомлення виконавця на підставі:
інформації про скасування або тимчасове зупинення дії Національним органом з акредитації атестата про акредитацію виконавця;
повідомлення виконавця про припинення своєї діяльності;
рішення суду про припинення підприємницької діяльності виконавця;
інформації про відсутність матеріально-технічної бази чи закінчення строку дії атестата акредитації і непоновлення його протягом шести місяців;
інформації від Головного сервісного центру МВС про видачу 10 і більше протоколів, складених з порушенням цього Порядку або Вимог до перевірки».
Позовні вимоги мотивовані тим, що Кабінет Міністрів України внаслідок внесених змін до вищезгаданих постанов Кабінету Міністрів України наділив повноваженнями Міністерство інфраструктури України щодо вчинення певних дій не у відповідності до Конституції України та вимог діючих законів, зокрема, законів України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», «Про дорожній рух», «Про захист економічної конкуренції», в зв'язку з чим Мінінфраструктури на власний розсуд приймає рішення, зокрема, щодо позивача, чим завдає шкоди господарській діяльності останнього.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2019 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено справу до судового розгляду.
Під час підготовчого судового засідання судом залучено третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору, а саме: Громадську організацію «Асоціація суб'єктів проведення перевірок транспортних засобів», Міністерство інфраструктури України, Міністерство внутрішніх справ України, Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ.
Відповідач надав відзив на позов, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що оскаржені позивачем зміни до постанов Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року №137 і від 31 травня 2012 року №512 прийняті у відповідності до Регламенту Кабінету Міністрів України та завдань, покладених на Міністерство інфраструктури України у сфері реалізації державної політики в системі автомобільного, залізничного, морського та річкового транспорту, а також щодо забезпечення формування та реалізації державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, а також державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибної промисловості). Вказав на безпідставність посилань позивача на Закон України «Про захист економічної конкуренції» та на інші обставини, викладені у позовній заяві. Також відповідач наголосив на відсутності у позовній заяві обгрунтувань позивача щодо порушеного права, яке б підлягало захисту і, відповідно, відновленню.
Третя особа - Громадська організація «Асоціація суб'єктів проведення перевірок транспортних засобів» у своїх письмових поясненнях підтримала позовні вимоги Дочірнього підприємства «Віаланд», посилаючись на надання Міністерству інфраструктури України повноважень, які, на думку третьої особи, не передбачені законодавством України.
Третя особа - Міністерство інфраструктури України проти позову заперечило. При цьому, звернуло увагу на помилковість доводів позивача стосовно застосування до визначених оскаржуваним пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України дій Мінінфраструктури - положень Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Міністерство інфраструктури України не здійснює державний нагляд (контроль) у розумінні цього Закону, а лише виконує свої завдання і функції, визначені Положенням про Мінінфраструктури, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2015 року №460 та у відповідності до Порядку проведення обов'язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, технічного опису та зразка протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року №137 та Порядку визначення переліку єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2001 року №143. Крім того, третя особа, як і відповідач по справі, звернула увагу на відсутність реального порушення права позивача прийнятими змінами до вказаних вище постанов Кабінету Міністрів України.
Третя особа - Міністерство внутрішніх справ України також заперечила проти задоволення позовних вимог з підстав, наведених відповідачем та третьою особою - Міністерством інфраструктури України. Окрім іншого, вважала, що позивачем пропущено встановлений Кодексом адміністративного судочинства України шестимісячний строк звернення до суду, а тому вважала, що позов має бути залишений без розгляду.
Третя особа - Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ підтримала позицію Кабінету Міністрів України, Міністерства інфраструктури України та Міністерства внутрішніх справ України, вважала доводи позивача необгрунтованими, а відтак такими, що не заслуговують на задоволення.
Заслухавши доводи та заперечення учасників справи, дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Дочірнього підприємства «Віаланд» з огляду на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом у процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог, - постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року №141 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 р. №137 і від 31 травня 2012 р. №512» внесені зміни в частині викладення пункту 6 «Порядку проведення обов'язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року №137 в такій редакції: « 6. Мінінфраструктури протягом 10 днів з дня надходження повідомлення перевіряє зазначену в ньому інформацію про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів шляхом аналізу поданих разом з повідомленням документів та і разі підтвердження такої інформації надсилає повідомлення та копії документів до Головного сервісного центру МВС.
У разі виявлення недостовірної інформації, зазначеної в повідомленні Мінінфраструктури письмово повідомляє юридичній особі або фізичній особі - підприємцю про невідповідність поданих документів вимогам цього Порядку або Вимогам до перевірки конструкцій та технічного стану колісного транспортного засобу, методів такої перевірки, затвердженим наказом Мінінфраструктури від 26 листопада 2012 р. №710 (далі - Вимоги до перевірки), з обов'язковим зазначенням виявлених недоліків.
Після усунення недоліків, що стали причиною неможливості надіслання повідомлення та копій документів до Головного сервісного центру МВС, юридична особа або фізична особа - підприємець має право подати нове повідомлення відповідно до пункту 5 цього Порядку.
Мінінфраструктури приймає рішення про відкликання повідомлення виконавця на підставі:
інформації про скасування або тимчасове зупинення дії Національним органом з акредитації атестата про акредитацію виконавця;
повідомлення виконавця про припинення своєї діяльності;
рішення суду про припинення підприємницької діяльності виконавця;
інформації про відсутність матеріально-технічної бази чи закінчення строку дії атестата акредитації і непоновлення його протягом шести місяців;
інформації від Головного сервісного центру МВС про видачу 10 і більше протоколів, складених з порушенням цього Порядку або Вимог до перевірки».
Основним видом господарської діяльності позивача є технічні випробування та дослідження КВЕД 71.20, серед яких проведення обов'язкового технічного контролю колісних транспортних засобів в Україні.
18 листопада 2018 року Національним агентством з акредитації України зареєстровано у Реєстрі за №2Т986 Атестат про акредитацію, згідно якого засвідчено компетентність випробувальної лабораторії Дочірнього підприємства «Віаланд» відповідно до вимог ДСТУ ISO/IEC 17025:2006 (ISO/IEC 17025:2005) в сфері випробувань колісних транспортних засобів категорій М,N,O, такі, що були у користуванні. Згідно сфери акредитації, яка є невід'ємною частиною Атестата про акредитацію №2Т986 від 18 листопада 2018 року, позивач є компетентним для перевірки технічного стану КТЗ, що були у користуванні, за вимогами безпеки та екології та придатності до експлуатації (проведення обов'язкового технічного контролю) за вимогами нормативних документів ДСТУ 3649:2010 крім п. 6.4.8.1, 6.8.9, 7.4.2.2, 7.4.3.2, 7.4.4.1, 7.8.5; постанови Кабінету Міністрів України №137 від 30 січня 2012 року, наказу Міністерства інфраструктури України №710 від 26 листопада 2012 року, постанови Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року п. 31.4.
Для здійснення позивачем діяльності щодо проведення обов'язкового технічного контролю Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ на підставі отриманого від Міністерства інфраструктури України повідомлення та копій документів мав внести відомості про позивача до Реєстру суб'єктів проведення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів.
Задля вказаної мети 06 грудня 2018 року, у відповідності до вимог пункту 5 Порядку проведення обов'язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року №137, позивач направив на адресу Мінінфраструктури Повідомлення про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів з додатками та лист за вих.№6/12 від 06 грудня 2018 року.
У відповідь Міністерство інфраструктури України надіслало позивачу повідомлення №14787/39/10-18 від 22 грудня 2018 року, в якому зазначило, що: «Відповідно до пункту 6 Порядку проведення обов'язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2012 №137 (далі - Порядок), проведено перевірку інформації у поданих документах разом з повідомленням про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам у законодавчо регульованій сфері щодо проведення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів».
Фактично, з огляду на вказаний лист (повідомлення) Міністерства інфраструктури України №14787/39/10-18 від 22 грудня 2018 року, останнє за наслідками опрацювання поданих позивачем документів, дійшло висновку про не підтвердження певної інформації цими документами.
Не погоджуючись із таким повідомленням Міністерства інфраструктури України, позивач оскаржив вказане повідомлення до Київського окружного адміністративного суду, рішенням якого у справі №320/7033/18 позов Дочірнього підприємства «Віаланд» було задоволено.
В подальшому, зважаючи на наведене, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з заявленими у даній справі позовними вимогами, обгрунтування яких навів у позовній заяві.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частинами першою, другою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тож для того, щоб особі було надано судовий захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, суд має встановити наявність порушеного права саме таким рішенням суб'єкта владних повноважень.
Позивач оскаржує нормативно-правий акт Кабінету Міністрів України щодо внесення змін до пункту 6 Порядку проведення обов'язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року №137.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначає Закон України «Про Кабінет Міністрів України».
Частинами першою, другою статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначено, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
Відповідно до частини першої статті 49 цього Закону Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
До компетенції Кабінету Міністрів України у сфері дорожнього руху відповідно до статті 4 Закону України «Про дорожній рух» належить зокрема: - підготовка проектів законів, нормативних актів з питань дорожнього руху та його безпеки, а також відповідальності за їх порушення на території України; - розробка і затвердження державних програм розвитку дорожнього руху та його безпеки на автомобільних дорогах, вулицях і залізничних переїздах, вимог екологічної безпеки, а також програм координації використання всіх видів транспорту загального користування (автомобільний, залізничний, повітряний, водний); - координація діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань та місцевого самоврядування у сфері дорожнього руху, а також вимог екологічної безпеки; - контроль за виконанням законодавства про дорожній рух; - встановлення єдиних вимог щодо конструкції та технічного стану транспортних засобів, що експлуатуються в Україні; - визначення порядку видачі сертифікатів на здійснення діяльності, пов'язаної з виготовленням, ремонтом і експлуатацією транспортних засобів, перевезеннями вантажів і пасажирів, підготовкою водіїв, будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг, вулиць і залізничних переїздів, іншими видами діяльності, що впливають на безпеку руху; - визначення порядку здійснення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів, проведення їх обов'язкового технічного контролю та визначення обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, визначення переліку обладнання, необхідного для одержання суб'єктами господарювання права на здійснення обов'язкового технічного контролю транспортних засобів, призначених для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування та зареєстрованих територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України (далі - суб'єкти проведення обов'язкового технічного контролю), а також переліку документів, що подаються для одержання такого права та інші повноваження, визначені цим Законом.
Згідно з нормами статті 52 Закону України «Про дорожній рух» контроль у сфері безпеки дорожнього руху здійснюється Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, Національною поліцією, іншими спеціально уповноваженими на те державними органами (державний контроль), а також міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (відомчий контроль).
Міністерство інфраструктури України (Мінінфраструктури) згідно Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2015 року № 460, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Мінінфраструктури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах автомобільного, залізничного, морського та річкового транспорту, надання послуг поштового зв'язку, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері авіаційного транспорту та використання повітряного простору України, дорожнього господарства, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, а також державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Відповідно до пункту 3 Положення основними завданнями Мінінфраструктури є, зокрема:
1) забезпечення формування та реалізація державної політики у сферах автомобільного, залізничного, морського та річкового транспорту, надання послуг поштового зв'язку;
2) забезпечення формування та реалізації державної політики:
у сфері дорожнього господарства;
з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті;
з питань державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Згідно з вимогами підпункту13 пункту 4 Положення Мінінфраструктури затверджує порядок, зокрема:
здійснення контролю за дотриманням вимог безпеки перевезення пасажирів і вантажів на автомобільному транспорті;
перевірки технічного стану транспортних засобів автомобільними перевізниками;
узгодження нормативної документації на конструкцію транспортних засобів;
установлення відповідності виконавця послуг з технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів та їх складових частин вимогам законодавства;
підтвердження професійної компетенції керівників та менеджерів, діяльність яких пов'язана з наданням послуг автомобільного транспорту;
проведення відповідно до вимог міжнародних договорів України перевірки конструкції та технічного стану колісних транспортних засобів, які використовуються під час здійснення міжнародних перевезень;
затвердження конструкції транспортних засобів, їх складових частин та обладнання;
Згідно підпункту 14 пункту 4 Положення Мінінфраструктури перевіряє, переглядає та скасовує, у тому числі:
стандарти в галузі транспорту, забезпечення населення об'єктами інфраструктури транспорту;
стандарти у сфері автомобільного транспорту;
ведення реєстру сертифікатів типу транспортних засобів та обладнання і виданих виробниками сертифікатів відповідності транспортних засобів або обладнання.
З наведеного слідує, що Кабінет Міністрів України оскаржуваною нормою наділив Міністерство інфраструктури України певними повноваженнями у відповідності з наведеними вище положеннями чинного законодавства.
Твердження позивача, що відповідачем порушено норми Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та Закону України «Про захист економічної конкуренції» не заслуговують на увагу, оскільки стосуються інших правовідносин, і до повноважень Мінінфраструктури, визначених оскаржуваним пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України не застосовуються.
При цьому слід звернути увагу на те, що, як вірно зауважив представник відповідача, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай безпосередніх індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Порушення прав та інтересів слід відрізняти від порушень закону. Підставою звернення до суду є протиправні рішення (дії чи бездіяльність), які порушують права (свободи чи інтереси) конкретної особи. Саме лише порушення закону, яке не призводить до порушення прав особи, не дає підстав для задоволення позову такої особи. Позови «в інтересах законності» не мають на меті захист порушених суб'єктивних прав, а тому в таких справах не може бути реалізовано завдання адміністративного судочинства.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.
Отримане позивачем від Міністерства інфраструктури України повідомлення №14787/39/10-18 від 22 грудня 2018 року, яким Мінінфраструктури дійшло висновку про не підтвердження наведеної в листі позивача від вих.№6/12 від 06 грудня 2018 року інформації щодо матеріально-технічної бази останнього, і яке позивач оскаржив до Київського окружного адміністративного суду як акт індивідуальної дії, - не є тотожним рішенню суб'єкта владних повноважень - нормативно-правовому акту, на підставі якого Мінінфраструктури дійшло такого висновку.
Норматимвно-правовимй амкт - офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими на це суб'єктами нормотворчості у визначеній формі та за встановленою процедурою, спрямований на встановлення, зміну або скасування норми права.
Іншими словами, нормативно-правовий акт - це документ, прийнятий у визначеному порядку компетентним органом публічної влади, у якому містяться норми права.
У правовій системі України нормативно-правовий акт є основним джерелом права.
Дія закону (нормативно-правового акта) чи окремої його норми права - це обов'язковість їх виконання (всіма) громадянами, посадовими особами, державними органами та іншими суб'єктами права стосовно певної сфери (виду) суспільних відносин, за певних обставин (ситуацій), протягом певного часу, на певній території (у певному просторі) та щодо конкретного кола суб'єктів права, тобто осіб, організацій (в широкому значенні цього слова), які наділені певними характеристиками.
В той же час, рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до статті 55 Конституції України та статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вважаючи своє право порушеним повідомленням Мінінфраструктури №14787/39/10-18 від 22 грудня 2018 року, позивач захистив та відновив його (право) в судовому порядку.
Тобто, гарантоване статтею 55 Конституції України право позивача у конкретних відносинах захищене.
ЄСПЛ у своїй практиці неодноразового наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обгрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України».
З огляду на все вище викладене, суд погоджується з відповідачем та третіми особами Міністерством інфраструктури України, Міністерством внутрішніх справ України, Головним сервісним центром Міністерства внутрішніх справ, що позивачем не доведено порушення його суб'єктивного права оскаржуваною нормою станом на час звернення до суду.
Щодо зауважень представника Міністерства внутрішніх справ України, що позивачем порушено строк звернення до суду із заявленим позовом і, відповідно, позов має бути залишеним без розгляду, то суд звертає увагу на частину третю статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
Відповідно до частин першої - третьої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідач довів перед судом належними та допустимими доказами правомірність свого рішення, в той час як позивач не навів доказів порушення свого суб'єктивного права оскаржуваним нормативно-правовим актом.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Дочірнього підприємства «Віаланд», судові витрати відсутні.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
Позовні вимоги Дочірнього підприємства «Віаланд» про визнання протиправною та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року №141 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року №137 і від 31 травня 2012 року №512» в частині викладення пункту 6 «Порядку проведення обов'язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року №137 - залишити без задоволення.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Шейко Т.І.
Судді Пащенко К.С.
Чудак О.М.
Повний текст рішення складено 09 грудня 2019 року.