ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
29 листопада 2019 року № 640/10283/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом громадянина Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи - Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся громадянин Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач), за участю третьої особи - Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (далі - третя особа), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 08.02.2019 №28-19 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 ;
зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву громадянина Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог чинного законодавства.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, що потребує додаткового захисту.
Представник позивача зазначив, що позивач має об'єктивні причини побоювання за своє життя та здоров'я через загрозу з боку терористичного угрупування «Аль-Шабаб». Також вказав на те, що влада Федеративної Республіки Сомалі не здатна забезпечити захист позивачу від переслідувань та убезпечити від систематичного порушення прав людини по всій країні, а тому звернувся із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
На думку представника позивача, відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення не враховано всіх обставин, за наявності яких позивач звернувся із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.06.2019 відкрито провадження у справі.
Представником відповідача подано відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав, вказавши про правомірність оскаржуваного рішення, прийнятого у межах та на підставі наявних в повноважень. З урахуванням того, що позивач ні в заяві-анкеті, ні під час проведених співбесід не обґрунтував свої побоювання та не надав переконливих відомостей для отримання захисту на території України, доводи ґрунтуються лише на суб'єктивних твердженнях, непідкріплених будь-якими доказами, що ставить під сумніви правдивість наданої інформації.
Третьою особою подано пояснення з приводу заявлених позовних вимог, в яких зазначив, що при розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вивчено матеріали особової справи шукача притулку та досліджено інформацію про країну походження, у зв'язку з чим, з урахуванням норм Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» вважає, що позивачу правомірно відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Представник третьої особи просив відмовити у задоволенні позову повністю.
Представником позивача подано відповідь на відзив, в якій заперечив проти викладених у відзиві тверджень відповідача та просив задовольнити позов в повному обсязі.
Враховуючи характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, суд дійшов висновку, що справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження згідно приписів статей 12, 257, 262 КАС України без виклику учасників справи на підставі наявних у справі матеріалів.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як свідчать матеріали справи, громадянин Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 народився в Саудівській Аравії, м. Джидда, проживав там із сім'єю до 2013 року. В подальшому, позивач разом із сім'єю переїхав до Сомалі. Позивач за віросповіданням - мусульманин-суніт, національність - сомалієць.
Позивач звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зазначивши що залишив країну свого походження через побоювання стати жертвою переслідувань з боку терористичного угрупування «Аль-Шабаб» та порушення країною прав людини.
Рішенням Державної міграційної служби України від 18.02.2019 №28-19 відповідно до статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» за результатами розгляду особової справи №2018VN0020, відмовлено громадянину Сомалі ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 №3671-VI (далі - Закон №3671-VI).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону №3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону №3671-VI додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.
Пунктом 13 статті 1 Закону №3671-VI визначено, що особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону №3671-VI довідка про звернення за захистом в Україні - це документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов'язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.
Частиною сьомою статті 7 вказаного Закону встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
За змістом статті 8 Закону №3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.
У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.
Частиною одинадцятою статті 9 Закону №3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Виходячи зі змісту статті 10 Закону №3671-VI спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно положень пункту 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.
При цьому заявник, в свою чергу, не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.
З матеріалів справи №2018VN0020 ОСОБА_1 встановлено, що позивач прибув до України у серпні 2018 року, нелегально перебував на території України та до міграційного органу не звертався.
Позивач повідомив, що є громадянином Сомалі, місце народження Саудівська Аравія , м. Джидда, місце проживання Сомалі, м. Баріре , надав оригінал ідентифікаційної картки № НОМЕР_1 , виданої 24.05.2017 в м. Могадішо, термін дії до 23.05.2022.
При цьому ОСОБА_1 повідомив, що мав на руках паспорт громадянина Сомалі на його ім'я, який перевізники забрали під час перетину державного кордону України.
Позивач стверджував, що його рідною мовою є сомалійська, співбесіду проведено в перекладі із сомалійської, яка є однією з офіційних мов Сомалі.
У заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 зазначив, що причиною через яку він не може повернутися в Сомалі є побоювання стати жертвою переслідувань з боку терористичного угрупування Аль-Шабаб . Додатково він повідомив, що представники Аль-Шабаб агітували його стати на бік цього угрупування, а після того, як позивач відмовився, вони його заарештували та утримували протягом 2 місяців, поки він не пообіцяв, на їх вимогу, сплатити кошти, що й стало причиною для прийняття рішення про виїзд позивача із Сомалі.
Під час співбесіди 27.11.2018 позивач повідомив, що у квітні 2017 року представники угруповання «Аль- Шабаб » прийшли в мечеть, агітували стати на їх бік, записали всю молодь, що перебувала в мечеті. У лютому 2018 року до заявника прийшов чоловік і «сказав їхати в підготовчий табір» і після відмови заявника через тиждень його затримали і забрали до табору «Аль-Шабаб». Водночас, позивач зазначив, що під час перебування в таборі бойовиків все було добре, до нього відносились нормально, фізичного насильства не застосовували і відпустили після того, як позивач пообіцяв сплатити певну суму коштів, про що зазначено вище.
В ході вивчення ситуації у відкритих джерелах по країні походження позивача Управлінням Державної міграційної служби України у Вінницькій області в тому числі, щодо контролювання ситуації представниками Аль-Шабаб у регіоні проживання заявника, встановлено, що угрупування « Аль - Шабаб » суттєво втратило підтримку населення, контроль над багатьма містами та поселеннями в центральній та південній частині Сомалі. За інформацією, що міститься в офіційних та загальнодоступних джерелах регіон проживання позивача станом на липень 2017 року знаходилось під контролем федерального уряду та міжнародних сил безпеки.
Разом з тим, зі змісту протоколів співбесіди вбачається, що у позивача відсутні документальні підтвердження того, що до останнього застосовувалось будь-яке насилля чи переслідування у власній країні. Крім того, його проживання в м. Баріре є сумнівним і недоведеним.
На основі всебічного вивчення наданих позивачем матеріалів та свідчень, а також матеріалів по країні походження (Сомалі), зокрема матеріалів, що надані Регіональним Представництвом УВКБ ООН у справах біженців в Україні, відповідачем зроблено висновок про те, що позивач не надав достовірних чи правдоподібних фактів щодо особистого переслідування в країні походження і постійного проживання Сомалі. Позивач не навів жодних інших фактів переслідування, окрім загального твердження про ситуацію в країні походження, що має зовнішні неузгодження з ІКП. Зазначені позивачем проблеми не доводять існування загрози його переслідувань в країні його походження та громадянської належності. На думку відповідача та третьої особи, зазначене дає підстави вважати, що позивач намагається спотворити власну історію під загальновідому та загальнопоширену інформацію по країні його походження та громадянської належності.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач не брав участь у політичній та релігійній діяльності, не був членом жодних організацій чи політичних партій, не брав участі в демонстраціях, мітингах проти уряду Сомалі. Таким чином, немає підстав вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Більш того, позивач підтвердив під час співбесіди 27.11.2018, що фізичне насильство до нього застосовано не було.
Також матеріали справи свідчать, що стосовно позивача відсутня також інформація стосовно кримінального переслідування по відношенню до нього.
Проаналізувавши подані матеріали особової справи та матеріали справи, вбачається, що будь-які побоювання позивача засновані лише на його припущеннях, під час співбесіди позивач не надав належної аргументації висловленим фактам стосовно небезпеки, яка очікує його у випадку повернення до країни громадянської належності, численні розбіжності в твердженнях позивача очевидно вказують на їх необґрунтованість.
Окрім того, слід зазначити, що зі слів ОСОБА_1 , виїхавши із Сомалі 25.06.2018, прибув літаком в Джібуті, де перебував протягом 2 днів, в подальшому через Бахрейн прибув до Російської Федерації, де перебував протягом 25 днів після чого прибув до України у вересні 2018 року.
Слід звернути увагу на те, що зі слів ОСОБА_1 , він легально, вільно та безперешкодно вибув з країни громадянської належності 25.06.2018. Факт легального виїзду особи із Сомалі до Росії з використанням паспортного документу для виїзду за кордон та оформлення візи, вказує на відсутність елементу його переслідування з боку представників державної влади Сомалі.
Таким чином, до приїзду в Україну позивач перебував на території третіх безпечних країн і мав нагоду звернутися з приводу отримання відповідного статусу до органів державної влади цих країн.
Частина двадцять друга статті 1 Закону №3671-VI дає визначення терміну «третя безпечна країна» - це країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.
Отже, позивач перебував у третій безпечній країні та мав можливість звернутися за захистом, однак не скористався своїм правом, що ставить під сумнів його можливе переслідування чи погрози на його адресу в країні постійного проживання.
Аналізуючи вищевказані обставини, суд приходить до висновку, що позивач звернувся із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виключно з метою уникнення примусового повернення та легалізації на території України.
Між тим, прибувши на територію України нелегально, тривалий час не звертався із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чим порушив вимоги статті 5 Закону №3671-VI, при цьому не повідомивши причини, що перешкоджали вчасному зверненню.
З матеріалів справи та пояснень позивача вбачається, що в обґрунтування позовних вимог громадянином Сомалі ОСОБА_1 надано відомості, які не підтверджують факту переслідування позивача або його побоювань стати жертвою переслідувань чи розумної можливості того, що позивачу буде заподіяно шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення до країни громадянської належності та, відповідно, не доводять наявності підстав, передбачених законодавством, для надання позивачу статусу біженця або визнання його особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивачем не було надано суду документів, які підтвердили б наявність переслідувань або утисків відносно нього, зокрема з боку угрупування Аль-Шабаб , що відповідали б вимогам пунктів 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI.
В межах розгляду даної справи судом враховано ситуацію в Сомалі та прийнято до уваги наявність загальновідомих фактів і подій, які, з одного боку, могли б слугувати підставою для обґрунтованих побоювань позивача від переслідувань, однак, аналізуючи особову справу громадянина Сомалі ОСОБА_1 , суд не вбачає у останнього об'єктивної сторони критерію побоювань стати жертвою переслідувань, який є визначальним, оскільки позивачем не надано жодного достатнього та належного доказу того, що ці побоювання є реальними. Одночасно, побоювання, які виникли у позивача, мають суто суб'єктивний характер і не підтверджені жодними доказами, заявник також не має доказів наявності погроз у його бік, як і не має інших документальних підтверджень щодо його слів.
Враховуючи вищезазначені норми законодавства, оцінивши наявні докази у справі та встановлені обставини, відповідачем при прийнятті рішення проведено аналіз інформації про країну походження, про особу заявника, за наслідками перевірки якої не встановлено наявність фактичних доказів того, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань в країні походження є реальними, а тому, на думку суду, обґрунтовано прийнято рішення про відмову громадянину Сомалі ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що спірне рішення відповідача є обґрунтованим та правомірним, а позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
У задоволенні адміністративного позову громадянина Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Суддя В.П. Шулежко