10 грудня 2019 року справа № 580/2954/19
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Апарату Верховної Ради України (далі - відповідач), в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за 49 днів невикористаної щорічної відпустки;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за 42 дні невикористаної додаткової відпустки;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що відповідач усупереч положень Кодексу законів про працю України, Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Положення про помічника-консультанта народного депутата, затвердженого постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 № 379/95-ВР при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України не виплатив позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток.
Ухвалою від 09.10.2019 відкрито провадження у справі за даним позовом за правилами загального позовного провадження.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідачем надано 30.10.2019 до суду відзив, в якому вказує про безпідставність позовних вимог, оскільки Апарат Верховної Ради України не є роботодавцем позивача, а лише здійснював документальне та фінансове обслуговування трудових відносин між помічником-консультантом і народним депутатом України ОСОБА_2 Посилаючись на норми Закону України “Про статус народного депутата України”, Закону України “Про джерела фінансування органів державної влади”, Бюджетного кодексу України, відповідач вказує, що відсутні законні підстави для нарахування та виплати позивачеві будь-яких коштів поза межами фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України Мамчура ОСОБА_3 .
Ухвалою від 08.11.2019 постановлено здійснити судовий розгляд адміністративної справи №580/2954/19 у порядку письмового провадження.
18.11.2019 на адресу суду надійшов відзив на позов в частині виплати середнього заробітку, згідно з яким відповідач вказує, що передбачений ст. 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 Кодексу законів про працю України. Визначальним у такій ситуації, на думку відповідача, є те, що невиплата належних працівникові сум мала б відбутися з вини роботодавця. Відповідач вказує, що оскільки усі належні до виплати при звільненні позивача суми були виплачені позивачу в повному обсязі в межах фонду оплати праці помічникам-консультантам народного депутата України Мамчура ОСОБА_4 , відсутні правові підстави для задоволення позову у даній справі.
Також 18.11.2019 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення, згідно з якими відповідач, посилаючись на підстави зазначені у попередньо наданих до суду відзивах, вказує про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, зазначивши, що оскільки позивача звільнено не з військової служби як військовослужбовця на останнього не розповсюджуються положення Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, а тому відсутні правові підстави для виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
У період з 02.12.2019 по 09.12.2019, включно, суддя Черкаського окружного адміністративного суду Кульчицький С.О. перебував у відпустці, з огляду на що розгляд справи здійснюється у перший робочий день після відпустки - 10.12.2019.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.
З матеріалів справи судом встановлено, що розпорядженням першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України від 04.12.2017 № 1877-к на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 та заяви ОСОБА_1 останнього зараховано з 05.12.2017 на посаду помічника-консультанта народного депутата України Мамчура Ю.В. на час його депутатських повноважень (патронатна служба).
Згідно з заявою ОСОБА_1 від 29.11.2017 про зарахування на посаду помічника-консультанта народного депутата України вказана заява адресована народному депутату України ОСОБА_2 . Крім того у вказаній заяві зазначено, що позивач ознайомлений з тим, що відповідно до ст. 34 Закону України “Про статус народного депутата України” та ст. 4.1 Положення про помічника консультанта народного депутата України народний депутат самостійно у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду оплати праці помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду оплати праці, надає матеріальну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку.
Відповідно до розпорядження першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 1305-к від 27.08.2019 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 4.5 Положення про помічника консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 № 379/95-ВР позивача звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 29.08.2019 у зв'язку з закінченням строку трудового договору (п. 2 ст. 36 КЗпП України). Згідно з вказаним розпорядженням зазначено провести виплату компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки відповідно до ст. 19 Закону України “Про відпустки” у межах наявної економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України згідно зі ст. 34 Закону України “Про статус народного депутата України” відповідно до додатку, в якому зазначено, що кількість днів невикористаної щорічної основної відпустки позивача становить 52 дні, інформація про кількість днів невикористаної додаткової відпустки (ст. 19 Закону України “Про відпустки”) позивача відсутня.
Згідно з розрахунковим листом за серпень 2019 року позивачу нараховано та виплачено компенсацію за 3 дні невикористаної відпустки.
Відповідно до листа управління справами Апарату Верховної Ради України № 15/14-1833 від 24.10.2019 станом на день звільнення позивача 29.08.2019 економія фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата ОСОБА_2 становила 10 441 грн 16 коп. Вказаної суми було недостатньо, щоб здійснити виплату компенсації в сумі 44 488 грн 77 коп. за 52 календарні дні щорічної основної відпустки, а також розрахувати у повному обсязі інших двох помічників-консультантів, які працювали у штаті народного депутата України ОСОБА_2 .
Вважаючи, що така бездіяльність відповідача щодо ненарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток є протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про відпустки» установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Статус (права, обов'язки і відповідальність) народного депутата України у Верховній Раді України та за її межами, а також правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень, визначаються Законом України «Про статус народного депутата України» від 17.11.1992 № 2790-XII (далі - Закон № 2790-XII ).
Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону № 2790-XII народний депутат України може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим Законом, іншими законами та прийнятим, відповідно до них, Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, яке затверджується Верховною Радою України.
Частиною 3 ст. 34 Закону № 2790-XII визначено, що помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.
Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.
Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
Частиною третьою статті 1.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95 (далі - Положення) про помічника-консультанта народного депутата України, передбачено, що помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Згідно з положеннями ст.ст. 21-49 Кодексу законів про працю України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір може бути укладеним, на невизначений строк; на визначений строк, який встановлюється за погодженням сторін; на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір може укладатися на будь-який строк, визначений за погодженням сторін.
Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 06.11.1992 роз'яснив, що договір вважається укладеним, якщо видано наказ про призначення та фактично допущено працівника до роботи.
Таким чином, строковий трудовий договір це угода, яка визначає взаємні права та обов'язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.
Відповідно до статті 3.1 Положення, персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4.1 Положення розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України. У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
Частиною 5 статті 4.4 Положення встановлено, що помічник-консультант народного депутата України на початку кожного календарного року попередньо погоджує з народним депутатом України дату своєї основної та додаткової відпусток, про що повідомляє Керівника Апарату Верховної Ради України або керівника виконавчого комітету відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - секретаріату міської ради, до яких він прикріплений за заявою народного депутата України для кадрового та фінансового обслуговування.
Тобто, всі виплати які виникають з трудових правовідносин, в тому числі й матеріальна допомога на оздоровлення та грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, здійснюються Апаратом Верховної Ради України з загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України, розмір якого щорічно встановлюється Верховною Радою України.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивачу не виплачено компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки у зв'язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України.
При вирішенні спору суд погоджується з доводами сторони відповідача, що спірні правовідносини урегульовані нормами Закону України «Про статус народного депутата України» та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95, оскільки наявність загального трудового законодавства не виключає можливості застосування до правовідносин, пов'язаних із проходженням громадянами публічної служби, окремих норм спеціального законодавства.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16.
Крім того, виплата грошової компенсації за невикористані дні відпустки передбачена також статтею 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР, якою визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Таким чином, аналіз норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що загальне трудове законодавство підлягає застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Зважаючи на те, що позивач перебував у трудових відносинах з народним депутатом України ОСОБА_2 суд висновує про відсутність правових підстав для проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за час перебування його на посаді помічника-консультанта народного депутата України, оскільки проходження публічної служби помічниками-консультантами народних депутатів України, їх правовий статус, умови діяльності, особливості регулювання трудових відносин та оплата праці, урегульовані саме нормами спеціального законодавства, до яких належать Закон України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 року № 2790-XII та Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95, а відтак всі виплати для даної категорії працівників здійснюються особисто народним депутатом України в межах місячного фонду заробітної плати його помічників-консультантів.
Крім того, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 2 Закону України «Про джерела фінансування органів державної влади» від 30 червня 1999 року № 783-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування (крім випадків, визначених цим Законом) в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Фінансування утворення, реорганізації та ліквідації органів державної влади здійснюється в межах коштів, передбачених на утримання органів державної влади Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік або (у разі недостатності такого фінансування) після внесення відповідних змін до такого Закону.
Кошти на фінансування органу державної влади передбачаються у Державному бюджеті України окремим рядком.
Оскільки Апарат Верховної Ради України є бюджетною організацією, яка утримується за рахунок Державного бюджету України (додаток № 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік»), то у відповідності до положень статей 48, 51 Бюджетного кодексу України, Апарат Верховної Ради України, як розпорядник бюджетних коштів, не наділений правом брати на себе фінансові зобов'язання щодо помічників-консультантів народних депутатів України понад межі загального фонду оплати праці, встановленого кожному народному депутату України відповідного скликання, для оплати праці його помічників-консультантів.
Таким чином, на підставі викладеного вище суд висновує про безпідставність позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки.
Відтак, враховуючи, що позовна вимога про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за 49 днів невикористаної щорічної основної відпустки є похідною від основної про визнання протиправною бездіяльності щодо нарахавування та невиплати такої, суд приходить висновку відмовити у задоволенні позову і в цій частині.
Щодо вимог позивача визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за 42 дні невикористаної додаткової відпустки, суд зазначає про таке.
Обґрунтовуючи позов в цій частині, позивач вказує, що йому як учаснику бойових дій усупереч вимог абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” не виплачено грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2017, 2018 та 2019 роки, усього 42 календарних дня, право на яку закріплене положенням п. 12 ч. 1 ст. 12 “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та ст. 16-2 Закону України “Про відпустки”.
Згідно зі ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Приписами статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» установлено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Так, згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (абзац перший пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Згідно з абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Вирішуючи позов в цій частині, суд зазначає, що позивача звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата України, тобто з патронатної, а не військової служби, а тому до спірних правовідносин положення Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не розповсюджуються.
За вказаних обставин суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача у цій частині є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає до задоволення.
Таким чином, на підставі викладеного вище, суд зазначає про відсутність правових підстав для задоволення позову і в частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених під час розгляду справи судом фактів та обставин, враховуючи, що докази, наведені позивачем під час розгляду адміністративної справи є недоведеними та безпідставними та не дають адміністративному суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію відповідача, суд дійшов до висновку, що у задоволені позову слід відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розподіл судових витрат здійснюється у порядку визначеному ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України. Судовий збір належить відшкодувати за рахунок коштів, передбачених бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст. 2 ,6, 9, 14, 19, 76, 77, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Апарату Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5, ідентифікаційний код 20064120) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Судовий збір належить відшкодувати за рахунок коштів, передбачених бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.О. Кульчицький