25 листопада 2019 року справа № 2340/5081/18
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Кульчицького С.О.,
за участю: секретаря судового засідання - Мауріної Я.Ю.,
позивача ОСОБА_1 - особисто,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження, в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку (далі - відповідач), в якому з урахуванням уточненого позову від 25.01.2019 позивач просить:
- визнати протиправними дії Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 18.04.2018;
- зобов'язати Черкаський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 18.04.2018;
- визнати протиправними дії Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки;
- зобов'язати Черкаський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- визнати протиправними дії Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік;
- зобов'язати Черкаський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що відповідачем у порушення норм Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про відпустки», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, Постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 № 704 при звільненні позивача не виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 18.04.2018, та матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік.
Ухвалою суду від 21.01.2018 відкрито спрощене провадження у справі за даним позовом, без повідомлення учасників справи.
Ухвалою від 04.02.2019 постановлено розгляд адміністративної справи № 2340/5081/18 за позовом ОСОБА_1 до Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 09.04.2019 зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18.
Ухвалою від 01.11.2019 поновлено провадження у справі № 2340/5081/18.
У судовому засіданні позивач у позовні вимоги підтримав повністю, позов просив задовольнити з підстав викладених у позовній заяві, уточненому позові, відповіді на відзив від 11.02.2019.
Представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи у судове засідання не прибув, про причини такої неявки суд не повідомив, що відповідно до вимог ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає судовому розгляду справи за відсутності представника відповідача.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.
З матеріалів справи судом встановлено та визнається сторонами, що підполковника ОСОБА_1 , начальника відділення Військової служби правопорядку, звільненого з військової служби у відставку наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 02.02.2018 № 49 за п. “б” (за станом здоров'я) з правом носіння військової форми одягу, відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, з урахуванням вимог пп.”ї” п. 1 ч. 8 вказаної статті, наказом начальника Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку (по стройовій частині) від 18.04.2018 № 87 виключений зі списків особового складу відділу та знятий з усіх видів забезпечення.
З огляду на те, що позивачу при звільненні не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 18.04.2018, грошову компенсацу за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, позивач звернувся з відповідача з відповідним зверненням щодо нарахування та виплати таких коштів.
Листом зонального відділу Військової служби правопорядку від 23.11.2019 № 67/фес/1826 з посиланням на норми Укази Президента України від 17.03.2014 “Про часткову мобілізацію”, ст. 10-1 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” повідомлено позивача, що додаткова відпустка учасникам бойових дій тривалістю 14 календарних днів під час особливого періоду не надається. Щодо виплати індексації грошового забезпечення у листі від 23.11.2019 № 67/фес/1826 зазначено, що у 2016 - 2017 роках індексація не нараховувалась та не виплачувалась через відсутність фінансування та кошторисних призначень для індексації. Також у листі вказано, що виплата індексації за минулі періоди чинним законодавством не передбачена. Щодо матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань у листі від 23.11.2019 № 67/фес/1826 зазначено, що відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 №260 вказана виплата не є обов'язковою, надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини. У листі від 23.11.2019 № 67/фес/1826 зазначено, що заява (рапорт) позивача щодо виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань була відхилена (нереалізована) через відсутність цільового фінансового ресурсу на вказану мету, наказ на виплату позивачеві матеріальної допомоги не видавався.
З оглянутого в судовому засіданні Журналу реєстрації вхідних документів Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку за 2018 рік по номенклатурі 2018 р. № 66 та тому 1 справи № 80 Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку “Рапорти військовослужбовців” судом встановлено, що у 2018 році позивач із рапортом про надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань не звертався.
У судовому засіданні 25.11.2019 позивач вказав, що дійсно з таким рапортом у 2018 році не звертався.
Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 18.04.2018, грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно зі статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Так, Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Частинами першою та п'ятою статті 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Приписами частини другої статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Згідно з частиною шостою статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Посилання відповідача на відсутність у бюджеті коштів для виплати індексації судом не береться до уваги, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Отже, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
Разом з тим суд зазначає, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з березня 2018 року було підвищено розміри посадових окладів всіх категорій військовослужбовців, а отже вказаний місяць є місяцем підвищення доходу для проведення подальшої індексації.
Суд враховує, що обов'язок розрахунку конкретних помісячних розмірів індексації доходів позивача покладається саме на його роботодавця, а тому в суду відсутні можливості для встановлення факту перевищення або неперевищення розміру підвищення грошового доходу над сумою індексації та, як наслідок, позитивного значення розміру індексації з 01.01.2016 по 18.04.2018, враховуючи вимоги пункту 5 Порядку № 1078.
Зважаючи на вказане вище, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 18.04.2018, та зобов'язання провести нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період необхідно задовольнити.
Щодо вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, суд зазначає про таке.
Відповідно до статті 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96 учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Статтею 5 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551) передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (стаття 12 Закону №3551).
Підставою для надання учасникам бойових дій передбачених законодавством пільг і компенсацій є відповідне посвідчення, що підтверджує їх статус, виданого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413 «Про затвердження Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення».
Згідно із статтею 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Статтею 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543) визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Відповідно до частини 8 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому, суд зазначає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зважаючи на викладений аналіз, судом критично оцінюються і не можуть бути прийняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.
Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Суд враховує ту обставину, що позивач отримав статус учасника бойових дій у 2015 році, що підтверджується відповідним посвідченням, тому дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2018 роки та зобов'язання нарахувати та виплатити таку компенсацію.
При ухваленні рішення у цій частині даної справи, яка є типовою, судом, відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, враховані правові висновки Верховного Суду, викладені в рішенні від 16.05.2019, за результатами розгляду зразкової справи № Пз/9901/4/19 за позовом ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Щодо вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік та зобов“язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку допомогу, суд зазначає про таке.
Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абз. 1 п. 4 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) визначено порядок, умови та розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Пунктом 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби визначені в Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженій наказом Міністра оборони України 11 червня 2008 року № 260 та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 року за № 638/15329 (далі - Інструкція № 260, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України (підпункт 3 п. 5 постанови N 1294, підпункти 33.1, 33.3 п. 33 розд. XXXIII Інструкції № 260).
Отже, зазначена допомога є одноразовими додатковими видами грошового забезпечення, яке відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відноситься до складу грошового забезпечення військовослужбовців.
15.02.2018 Міністром оборони України виданий наказ №65 "Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2018 рік" відповідно до якого наказано (пункт 9 наказу) матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) виплачувати військовослужбовцям у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення ( без урахування винагород і морського грошового забезпечення). Накази про виплату матеріальної допомоги видавати виключно в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на відповідний місяць з урахуванням порядку, передбаченого пунктом 7 цього наказу після розгляду заяв військовослужбовців. У заявах про виплату матеріальної допомоги зазначаються конкретні причини (важкий стан здоров'я військовослужбовця або членів його сім'ї, смерть рідних по крові або шлюбу, пожежа або стихійне лихо та інші поважні причини), які стали підставою для порушення клопотання, та розмір потреби.
Тобто, в 2018 році матеріальна допомога для вирішення соціальних питань виплачувалась за умови необхідного фінансування та наявності поважних причин, зазначених у заяві військовослужбовця.
Крім того, відповідно до п. 9 роз. 24 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам від 07.06.2018№ 260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Однак, позивачем не надано суду доказів на підтвердження подання відповідачу рапорту про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2018 році із зазначенням поважної причини та розміру допомоги.
А відтак, суд висновує про відсутність правових підстав для задоволення позову у цій частині.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 частково.
Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України. Судовий збір належить відшкодувати за рахунок коштів, передбачених бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись статтями 2, 6, 9, 14, 72, 76 - 79, 90, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку (18000, м. Черкаси, вул. Надпільна, 222, корп. 2, ідентифікаційний код 24289962) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 18.04.2018.
Зобов'язати Черкаський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 18.04.2018.
Визнати протиправними дії Черкаського зонального відділу Військової служби правопорядку щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати Черкаський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судовий збір відшкодувати за рахунок коштів, передбачених бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 10.12.2019.
Суддя С.О. Кульчицький