Справа № 560/2968/19
іменем України
05 грудня 2019 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П.
за участю:секретаря судового засідання Святецька М.В. позивача: ОСОБА_1 представника відповідача Гринишина І.П. свідків: ОСОБА_3, ОСОБА_15, ОСОБА_12, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19
розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області про визнання протиправними дій, наказу та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області в якому, з урахуванням уточнень до позовних вимог, просить визнати протиправними дії відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції; визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області від 13.08.2019 № 239о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції; поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді начальника першого міжрайонного сектору управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області з 31 серпня 2019 року. Також позивач просить стягнути з відповідача на його користь витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 2997 грн 30 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 07 серпня 2018 року по 30 серпня 2019 року він працював у Головному управлінні Національної поліції в Хмельницькій області на посаді начальника першого міжрайонного сектору управління протидії наркозлочинності. 30 серпня 2019 року позивач був звільнений з поліції на підставі наказу начальника ГУНП від 13.08.2019 року № 239о/с (за власним бажанням). Вказує, що під моральним тиском та погрозами з боку начальника УКЗ ГУНП в Хмельницькій області ОСОБА_2 ОСОБА_1 був написаний і наданий підлеглому ОСОБА_2 ст. інспектору з ОД УКЗ ГУНП В.Ляховському рапорт на звільнення за власним бажанням. Однак позивач зазначив, що 19.08.2019 року ним був поданий в канцелярію УКЗ ГУНП рапорт про відкликання його рапорту на звільнення.
Позивач вказує, що 20 серпня 2019 року ОСОБА_1 на мобільний телефон позвонив заступник начальника УКЗ ОСОБА_10 і повідомив, що він не буде реєструвати мій рапорт про відкликання рапорту на звільнення і взагалі навіть боїться доповідати про це керівництву. Згодом, цього ж дня, йому на мобільний телефон зателефонувала працівник канцелярії УКЗ ОСОБА_3, яка отримала від нього цей рапорт, та повідомила, що ОСОБА_10 категорично заборонив їй реєструвати рапорт позивача і попросила його в неї забрати.
Також через постійний тиск з боку керівництва ГУНП та УКЗ на позивача та його безпосереднього начальника ним були написані та направлені до ГУНП рапорт про надання позивачу невикористаної частини відпустки з 24 по 30 серпня 2019 року, а також рапорт про надання відповідного часу для відпочинку в порядку компенсації за виконання службових обов'язків у вихідні та святкові дні з 02 по 24 вересня 2019 року, що також може свідчити виключно про бажання позивача продовжувати службу в поліції.
Крім того, наказом Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області від 13.08.2019 № 239о/с позивача було звільнено зі служби в поліції, на підставі рапорта ОСОБА_1 від 30.05.2019.
Не погоджуючись з відповідним наказом, позивач звернувся до суду з позовом.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
Від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив, в якому останній зазначає, що 10.06.2019 начальником першого міжрайонного сектору управління протидії наркозлочинності ГУНП в Хмельницькій області ОСОБА_1 подано через канцелярію Управління кадрового забезпечення до начальника ГУНП в Хмельницькій області рапорт, датований 30.05.2019 про звільнення його зі служби в поліції за власним бажанням з 30.08.2019. Вказаний рапорт в канцелярії УКЗ ГУНП в Хмельницькій області був зареєстрований за порядковим номером 1297 рп.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.
Зі змісту даного рапорту суд встановив, що 07.06.2019 року ОСОБА_1 погодив своє звільнення з безпосереднім начальником, а саме : начальником УПН ГУНП в Хмельницькій області підполковником поліції Подлюком А.К., який в свою чергу, з'ясувавши причини звільнення підлеглого, зробив на вказаному рапорті відмітку про те, що він не заперечує про звільнення ОСОБА_1 .
Вказаний рапорт ОСОБА_1 . 10.06.2019 працівниками Управління кадрового забезпечення подано на розгляд начальникові ГУНП в Хмельницькій області полковнику поліції Віконському В.В., який в свою чергу вивчивши причини звільнення, заслухавши думку начальника УКЗ ГУНП Лисого І.В., погодив даний рапорт шляхом накладення резолюції про підготовку Управлінням кадрового забезпечення ГУНП в Хмельницькій області відповідного наказу.
Твердження позивача про те, що 30.05.2019 року рапорт на звільнення за власним бажанням ним був написаний під моральним тиском та погрозами з боку начальника УКЗ ГУНП в Хмельницькій області ОСОБА_2 не відповідає дійсності, оскільки рішення про звільнення позивач прийняв самостійно без будь-якого тиску та погроз ще до написання самого рапорту про звільнення з органів поліції.
Відповідач зазначає, що 22.02.2019 Державним бюро розслідувань на своєму офіційному сайті розміщено оголошення про проведення конкурсу для призначення на посади у Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Хмельницькому. Даним оголошенням визначено перелік вакантних посад, де зокрема серед інших посад у Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Хмельницькому визначена і одна посада завідувача сектору організаційно-адміністративного та аналітичного забезпечення та дві посади головних спеціалістів вказаного сектору. Зі змісту даного оголошення також вбачається, що документи від кандидатів, які бажають взяти участь у конкурсі, приймаються з 9 год. 00 хв. 25 лютого 2019 року по 18 год. 00 хв. 20 березня 2019 року включно.
Протоколом № 5 засідання Внутрішньої конкурсної комісії з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань від 25 квітня 2019 року вирішено допустити до участі у кваліфікованому іспиті (тестування на знання законодавства України) кандидатів, документи яких відповідають кваліфікаційним вимогам та Порядку, серед яких зазначений також ОСОБА_1 .
Таким чином, причиною написання позивачем 30.05.2019 рапорту на звільнення з органів поліції за власним бажанням слугував не моральний тиск та погрози з боку начальника УКЗ ГУНП в Хмельницькій області ОСОБА_2 , а його участь в конкурсі для призначення на посади у Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Хмельницькому про, що також було відомо і керівництву Управління кадрового забезпечення та Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області під час погодження ОСОБА_1 вказаного вище рапорту.
З метою виконання рапорту ОСОБА_1 від 30.08.2019 начальником ГУНП в Хмельницькій області 13.08.2019 видано наказ № 239 о/с, відповідно до якого рядового поліції ОСОБА_1 ., начальника першого міжрайонного сектору управління Протидії наркозлочинності ГУНП в Хмельницькій області звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" за власним бажанням з 30.08.2019, як того останній вимагав у своєму рапорті.
Однак відповідач також не заперечує факт надання позивачем 19.08.2019 в кінці робочого дня до канцелярії Управління кадрового забезпечення ГУНП рапорт щодо відкликання попереднього рапорту від 30.05.2019 про звільнення за власним бажанням ОСОБА_1 ..
Діловод канцелярії УКЗ ГУНП ОСОБА_3 не оглянувши зміст вказаного рапорту, довіряючи ОСОБА_1 та будучи впевненою, що вказаний рапорт містить усі необхідні погодження керівництва ГУНП в Хмельницькій області, проставила на примірнику позивача відмітку про отримання даного рапорту. Однак після візуального перегляду рапорту діловод канцелярії УКЗ ГУНП ОСОБА_3 виявила, що вказаний рапорт не містить погоджень керівництва та запропонувала ОСОБА_1 усунути даний недолік, повернувши йому Два примірники рапорту (оригінал та копію). Разом з тим діловод канцелярії УКЗ ГУНП ОСОБА_3 вказаний рапорт у Журналі №71 "Реєстрації рапортів" не реєструвала та як наслідок вказаний рапорт окрім діловода канцелярії ніхто, з працівників, та з керівництва ГУНП не бачив.
Враховуючи наведене вище, відповідач вважає, що позивач скористався своїм правом на звільнення за власним бажанням про що свідчить його рапорт та участь у конкурсі на іншій роботі в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Хмельницькому, а тому оскаржуваний наказ про звільнення ОСОБА_1 , є таким, що винесений на підставі норм чинного законодавства України. Відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Від позивача на адресу суду 21.10.2019 надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначає, що у відзиві на адміністративний позов представник відповідача категорично стверджує, що підставою для подання ним рапорту на звільнення стала його участь у відкритому конкурсі на вакантні посади у Державному бюро розслідувань в період з лютого по липень 2019 року, однак таке мислення представника ГУНП для позивача є незрозумілим, оскільки документи на участь в конкурсі останній подав у березні 2019 року, а рапорт на звільнення тільки на початку червня 2019 року. Більш того, до цього часу позивач не пройшов жодного етапу конкурсу, не міг знати його результатів, а тому категорично не розуміє чому він мав з цих підстав звільнятись із поліції.
Крім того, позивач зазначає, що у своєму відзиві представник ГУНП вказує, що діловод канцелярії УКЗ ОСОБА_3 19.08.2019 року повернула йому його рапорт про відкликання рапорту на звільнення, оскільки він не містив погодження із керівництвом, і з цієї причини не зареєструвала його, але відповідач не пояснює на підставі яких нормативно-правових актів, наказів або інструкцій вона так вчинила. Оскільки жодних нормативно-правових актів з цього приводу не існує, і працівник канцелярії зобов'язана була зареєструвати наданий мною рапорт і передати його для розгляду керівництву ГУНП, однак за вказівкою свого безпосереднього керівництва цього не зробила. Позивач категорично стверджує, що його рапорт вона не повертала.
Окрім цього, цей рапорт позивач не мав погоджувати із своїм керівництвом, про що стверджує представник відповідача, оскільки це не передбачено жодним нормативно-правовим актом або наказом.
Вважає, що працівники ГУНП зобов'язані були зареєструвати та передати на розгляд керівництву ГУНП поданий позивачем рапорт про відкликання попереднього рапорту про звільнення, однак цього не зробили, чим порушили його права та законні інтереси, внаслідок чого він був незаконно звільнений зі служби в поліції.
Просить задовольнити позовні вимог в повному обсязі.
Від представника позивача на адресу суду 28.10.2019 надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що у відповіді на відзив ОСОБА_1 стверджує, що підставою для подання ним рапорту на звільнення стала не його участь у відкритому конкурсі на вакантні посади у Державному бюро розслідувань, а проведення у червні 2019 року працівниками УКЗ ГУНП за вказівкою їх керівника щодо нього службового розслідування з метою незаконного звільнення за його наслідками, про що неодноразово йому наголошував начальник УКЗ ОСОБА_2 із вимогою написання ним рапорту на звільнення за власним бажанням.
Однак, дане твердження ОСОБА_1 не відповідає дійсності оскільки, як зазначає позивач, службове розслідування за результатами якого його начебто мало бути звільнено, працівниками УКЗ ГУНП в Хмельницькій області проводилось в червні 2019 року, проте потрібно звернути увагу суду першої інстанції на те, що рапорт на звільнення за власним бажанням ОСОБА_1 написав ще 30 травня 2019 року, тобто до призначення вказаного позивачем, однак не зрозумілого для ГУНП, службового розслідування.
У відповіді на відзив ОСОБА_1 ставить питання чому представник ГУНП в Хмельницькій області не пояснює на підставі яких нормативно-правових актів, або інструкцій діловод УКЗ ОСОБА_3 19.08.2019 повернула йому рапорт про відкликання рапорту на звільнення. Однак зі змісту даного питання встановлено, що позивач сам визнає той факт, що усі примірники рапорту про відкликання рапорту на звільнення за власним бажанням знаходиться в нього та як наслідок в ГУНП в Хмельницькій області не було підстав не видавати наказ про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням.
Також, твердження позивача, що пояснювальну записку від 20.08.2019 про те, що він 19.08.2019 забрав свій рапорт про відкликання рапорту на звільнення діловод канцелярії УКЗ ОСОБА_3 написала виключно за вказівкою керівництва УКЗ також не відповідають дійсності, оскільки не підтверджуються жодними доказами, а являються лише домислами ОСОБА_1 .
Просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою суду від 14 листопада 2019 року вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін та призначено судове засідання в яке викликано свідків на підставі клопотання позивача.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, а також покази свідків, дослідивши позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив, а також заперечення на відповідь на відзив оцінивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв'язку та сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що ОСОБА_1 з 07 серпня 2018 року по 30 серпня 2019 року працював у Головному управлінні Національної поліції в Хмельницькій області на посаді начальника першого міжрайонного сектору управління протидії наркозлочинності, що підтверджується копією трудової книжки позивача серія НОМЕР_1 .
Позивач 30 травня 2019 року подано до ГУНП в Хмельницькій області рапорт згідно якого ОСОБА_1 просив звільнити його за власним бажанням з 30 серпня 2019 року. Вказаний рапорт було отримано посадовою особою відповідача, що підтверджується відповідною відміткою про отримання.
ОСОБА_1 16 серпня 2019 року до ГУНП в в Хмельницькій області було подано інший рапорт яким останній просив не розглядати поданий ним рапорт від 30 травня 2019 року про звільнення за власним бажанням з 30 серпня 2019 року, у зв'язку з необхідністю подальшого продовження ним служби в органах поліції. Даний рапорт було отримано посадовою особою відповідача (діловодом УКЗ ГУНП в Хмельницькій області ОСОБА_3) 19.08.2019, що підтверджується відповідним підписом посадової особи на відповідному рапорті ОСОБА_1
На підставі поданого рапорту від 30.05.2019 Наказом начальника ГУНП в Хмельницькій області від 13.08.2019 №239 о/с відповідно до п.7 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" звільнено рядового поліції ОСОБА_1 (0126794) начальника 1-го міжрайонного сектору управління протидії наркозлочинності ГУНП, з 30 серпня 2019 року.
Крім того, позивачем було подано до відповідача рапорт від 27.08.2019 відповідно до якого ОСОБА_1 просив ГУНП в Хмельницькій області надати відповідний час для відпочинку в порядку компенсації за виконання службових обов'язків на виборчій дільниці протягом 18-22 липня 2019 року безперервно під час виборів Президента України в такі дні - 02-06 та 09-13 вересня 2019 року, а також за виконання службових обов'язків у вихідні (суботу) 27 липня 2019 року (добове чергування у слідчо-оперативній групі ГУНП), 03, 10, 17 серпня 2019 року та 24 серпня 2019 року (участь в резервній групі по охороні громадського порядку та території м.Хмельницького) - час для відпочинку в порядку компенсації протягом 16-20, 23-24, вересня 2019 року.
Однак у відповідь на такий рапорт, позивач отримав відповідь від 19.09.2019 №1248/121/40-2019 згідно якої відповідач повідомив позивача про те, що вказаний вище рапорт зареєстрований в ГУНП в Хмельницькій області 02.09.2019 за №1М-1612, та відмовлено в наданні відповідного часу для відпочинку, оскільки 30.08.2019 під час вручення позивачу трудової книжки та витягу з наказу про звільнення бажання щодо отримання відповідного часу для відпочинку в порядку компенсації останній не висловлював.
Не погоджуючись з винесеним наказом ГУНП в Хмельницькій області, позивач вважає його протиправним та таким, що суперечить нормам чинного законодавства України, а тому звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.
Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізовує програми професійно - технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно зі ст. 24 Європейської соціальної хартії передбачено, що з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення сторони зобов'язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов'язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).
Відповідно до ст.1 Закон № 580-VIII, Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Згідно ст.6, 7 Закону № 580-VIII, поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації.
Частиною 1 статті 17 Закону № 580-VIII, поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону №580-VIII, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.
Згідно частини 2 та 3 даної статті Закону №580-VIII, днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.
Разом з тим, відповідно до ст. 60 Закону №580-VIII, проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №580-VIII передбачено, що, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Крім Закону №580-VIII, права і обов'язки поліцейських визначені у Положенні про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 №114 (далі - Положення № 114), яким визначено порядок та умови звільнення поліцейського за власним бажанням в разі зазначення в рапорті дати з якої він бажає звільнитися.
Приписами Положення № 114, передбачено, що це Положення визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки.
Відповідно до п. 10 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
Згідно з пп. "ж" п. 64 Положення №114 про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ передбачено, що особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою (п. 68 Положення №114).
Тобто, з системного аналізу норм Закону №580-VIII та Положення № 114 судом встановлено, що норми Положення № 114 в частині звільнення за власним бажанням не суперечать вимогам Закону, а лише встановлюють певні гарантії осіб, що проходять службу у разі звільнення за власним бажанням та, відповідно, підлягають для застосування.
Разом з тим, враховуючи зміст п. 68 Положення № 114 дії відповідача щодо винесення спірного наказу є протиправними, оскільки за змістом цього пункту до закінчення трьохмісячного строку попередження згадані особи мають право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк.
Суд звертає увагу на те, що поданий позивачем рапорт про звільнення датований 30.05.2019, в якому останній просив звільнити його з 30.08.2019, при цьому у тримісячний строк подав до відповідача інший рапорт від 16.08.2019, (який отримано відповідачем 19.08.2019) про відкликання первинного рапорту, однак відповідачем всупереч норм Положення №114 було винесено Наказ №239 о/с від 13.08.2019, яким звільнено позивача з поліції саме з 30.08.2019, тобто ОСОБА_1 не порушив норми законодавства та звернувся вчасно з відповідним рапортом від 16.08.2019.
Крім того, згідно ст.38 КЗпП України, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Тобто, згідно норм Положення №114, особи мають право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк, до закінчення трьохмісячного строку попередження.
Суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
З правового аналізу вищезазначених норм права випливає, що необхідною умовою для розірвання трудового договору за ініціативою працівника (за власним бажанням) є повідомлення роботодавця за два тижні, а звільнення роботодавцем працівника до закінчення вказаного терміну є можливим лише у конкретно визначених випадках.
Поряд з цим, законодавець також вказує на можливість продовження працівником трудової діяльності після закінчення строку попередження за умови, коли працівник продовжував виконувати свої трудові обов'язки.
Суд встановив, що позивач стверджує, що він власноруч написав рапорт від 30.05.2019 про звільнення його з органів Національної поліції за власним бажанням з 30.08.2019, та після чого подав до відповідача рапорт від 16.08.2019 про те, щоб не розглядати попередній рапорт про звільнення, що також не заперечується відповідачем, та підтверджено показами свідка ОСОБА_5 ..
Однак відповідач зазначає, що поданий рапорт позивача від 16.08.2019 було подано та одразу ж повернуто останньому працівником УКЗ ГУНП в Хмельницькій області ОСОБА_5 однак жодних належних доказів повернення відповідачем даного рапорту не наведено.
Крім того, в матеріалах справи міститься копія рапорту позивача від 16.08.2019, в якому міститься відмітка про отримання даного рапорту зокрема 19.08.2019, однак жодних інших даних про повернення його ОСОБА_1 немає.
Також, згідно пояснювальної записки від 20.08.2019 складеної ОСОБА_3 діловодом канцелярії УКЗ ГУНП в Хмельницькій області не заперечується той факт, що позивач дійсно надав рапорт про відкликання попереднього, а тому останній виявив бажання продовжувати службу в поліції.
Отже, факт подання позивачем відповідного рапорту свідчить про відсутність його волевиявлення щодо звільнення. В свою чергу відсутність належного волевиявлення дає підстави вважати про відсутність наміру працівника звільнитись саме за власним бажанням.
Аналогічних висновків дійшов Верховний суд у постанові від 24 січня 2019 року по справі №817/981/17.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Твердження відповідача про те, що позивачу було одразу ж повернуто рапорт від 16.08.2019 оскільки на ньому була відсутня віза його безпосереднього начальника, не підтверджується жодними належними та допустимими доказами, а також відповідачем не наведено нормативного обґрунтування підстав повернення працівником ГУНП в Хмельницькій області рапорту без відповідної відмітки про це.
Стосовно пояснення відповідача, що позивач виявив бажання звільнитись з поліції оскільки брав участь у конкурсі для призначення на посади у Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Хмельницькому, суд зазначає, що такі твердження відповідача є безпідставними, оскільки документи на участь в конкурсі позивач подав у березні 2019 року, а рапорт на звільнення лише на початку червня 2019 року. Крім того, суд зазначає, що позивач перебуваючи на посаді в ГУНП в Хмельницькій області, не позбавлений права на участь у конкурсі на будь-які інші посади як у ГУНП в Хмельницькій області так і у інші державні чи не державні структури, оскільки сама по собі участь у конкурсі на заміщення вакантної посади не є здійсненням трудової діяльності.
З приводу актів працівників УКЗ ГУНП в Хмельницькій області від 21 серпня 2019 року та 30 серпня 2019 року, на які посилається представник відповідача, суд зазначає наступне.
Відповідно до Акту №3584/121/12-2019 від 21 серпня 2019 року складений працівниками УКЗ ГУНП в Хмельницькій області (ОСОБА_10, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ) вказано, що 21.08.2019 о 15 год 50 хв в кабінеті №123 УКЗ ГУНП в Хмельницькій області заступником начальника УКЗ ГУНП в Хмельницькій області підполковником поліції ОСОБА_10 в присутності вищезазначених осіб було задано питання ОСОБА_1 , чи бажає він надати свій рапорт щодо нереалізації його рапорту про звільнення від 30.05.2019 зі служби в поліції та повідомити про подальші наміри щодо проходження служби, на що ОСОБА_1 відмовився надавати будь-які пояснення, щодо заданих питань та жодного бажання надати рапорт щодо нереалізації його рапорту про звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 не висловився.
Вказані обставини підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 , який в той момент зайшов у кабінет забрати матеріали та ОСОБА_9 , який вказав, що о 16:00 зайшов до кабінету де був ОСОБА_8 , та ОСОБА_1 і ОСОБА_10 та чув запитання про подання рапорту.
Крім того, відповідно до Акту №3777/121/12-2019 від 30.08.2019 складеного ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , зокрема про те, що 30.08.2019 о 16 год 47 хв. в кабінеті №228 в УКЗ ГУНП в Хмельницькій області заступником начальника УКЗ начальником ВК ГУНП в Хмельницькій області підполковником поліції ОСОБА_10 рядовому поліції ОСОБА_1, начальнику першого міжрайонного сектору управління протидії наркозлочинності ГУНП було задано питання чи бажає він продовжити службу в поліціїта роз'яснено, що якщо він повідомить про бажання подальшого проходження служби в поліції, його буде в установленому порядку залишено на службі в займаній посаді на що останній відмовився надавати відповідь. Після чого о 16:55 год 30.08 2019 інспектором відділу комплектування управління кадрового забезпечення ГУНП в Хмельницькій області старшим лейтенантом поліції Герасимчуком В.В. було вручено трудову книжку, військовий квиток та витяг з наказу ГУНП від 13.08.2019 №239 о/с з якими ОСОБА_1 особисто ознайомився та будь-яких запитань не задавав, заперечень не висловлював.
Вказані твердження підтвердили свідки під час допиту в судовому засіданні, зокрема такі, як: ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , та ОСОБА_13 .
Зазначені обставини також підтвердив і сам заступник начальника УКЗ начальник ВК ГУНП в Хмельницькій області підполковник поліції ОСОБА_10, однак суд звертає увагу відповідача, що покази свідків не спростовують факт отримання працівником канцелярії УКЗ ГУНП в Хмельницькій області ОСОБА_3, рапорту ОСОБА_1 про відкликання раніше поданого рапорту про звільнення, а також не підтверджує факт повернення ОСОБА_1 , даного рапорту від 16.08.2019, оскільки відповідачем та свідками не наведено та не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували даний факт.
На підставі викладеного, відповідачем під час судового розгляду не було доведено правомірності звільнення позивача зі служби, оскільки наявні усі необхідні докази стосовно того, що позивач мав бажання продовжувати службу в поліції, а тому наказ Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області №239 о/с від 13 серпня 2019 року, в частині звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 винесений з порушенням норм чинного законодавства та такий, що підлягає скасуванню.
Стосовно вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції, суд зазначає, що оскільки наказ про звільнення є актом індивідуальної дії, та є результатом відповідних дій, а тому визнавати протиправними дій відповідача стосовно його звільнення є тотожним.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд враховує ч.2. ст.2 КАС України, відповідно до приписів якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 вказаного Кодексу.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищевикладене, аналізуючи норми чинного законодавства України та докази по справі, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв без дотриманням вимог ч.2 ст.2 КАС України, оскільки оскаржуваний наказ винесений з порушення норм чинного законодавства України при цьому позивача було незаконно звільнено з посади, отже первинне становище позивача до його звільнення з посади підлягає відновленню, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 необхідно задовольнити.
Одночасно з цим, згідно ч.7 ст.235 КЗпП, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
На підставі п.3 ч.1 ст.371 КАС України, рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції, на посаді начальника першого міжрайонного сектору управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області, необхідно допустити до негайного виконання.
Щодо клопотання позивача про повернення судових витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1-5 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 7 ст.139 КАС України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До позовної заяви додано копію договору про надання правової (правничої) допомоги від 24.09.2019 та копію акту виконаних робіт до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 24.09.2019, де зазначено, що загальна вартість виконаних робіт (наданих послуг) становить 2997 грн 30 коп.
Також, на підтвердження вчинених дій позивачем подано до матеріалів позовної заяви квитанцію №251953 Серії ААВ, згідно якої встановлення факт оплати коштів позивачем представнику, в сумі 2997 грн 30 коп.
Тому, суд дійшов висновку, що з урахуванням положень статтей 134,139 КАС України, та у зв'язку із задоволенням позову, сума, яка підлягає стягненню на користь позивача, як витрат на правову допомогу адвоката за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області становить 2997 грн 30 коп.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити .
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області №239 о/с від 13 серпня 2019 року, в частині звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 .
Поновити ОСОБА_1 на службі в поліції, на посаді начальника першого міжрайонного сектору управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2997 (дві тисячі дев'ятсот дев'яносто сім) грн 30 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області.
Постанова в частині поновлення на посаді підлягає негайному виконанню.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 10 грудня 2019 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )
Відповідач:Головне управління Національної поліції України в Хмельницькій області (вул. Зарічанська, 7,Хмельницький,Хмельницька область,29017 , ідентифікаційний код - 40108824)
Головуючий суддя О.П. Шевчук