Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
10.12.2019 р. справа №520/13142/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., за участі: секретаря - Стрєлка О.В., позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - не прибув, представника третьої особи - не прибув, розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку ст. 287 КАС України справу за позовом
ОСОБА_2
до третя особа -Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни , Акціонерне товариство "Банк Форвард",
проскасування постанови, -
встановив:
Позивач, ОСОБА_2 (далі за текстом - заявник, громадянин, боржник), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва п. Вольф Тетяни Леонідівни від 27.08.2019 р. ВП №59894070 з приводу відкриття виконавчого провадження.
Аргументуючи дану вимогу заявник зазначив, що зареєстрований у м. Харкові, а тому приватний виконавець виконавчого округу м. Київ не мав законних підстав для відкриття виконавчого провадження.
Відповідач, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва п. Павелків ( ОСОБА_3 Леонідівна (далі за текстом - владний суб'єкт, приватний виконавець), з поданим позовом не погодився.
Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що у листі стягувача про примусове виконання виконавчого документу були указані відомості про знаходження майна боржника (грошових коштів) на території м. Києва.
Третя особа, АТ "Банк Форвард", правом на письмове висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог не скористалася,
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
31.07.2019 р. приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області п. ОСОБА_4 відносно заявника за кредитним договором №490920682 (сторонами якого є гр. ОСОБА_2 у якості позичальника та ПАТ «Банк Русский Стандарт» у якості кредитора, правонаступниками якого є АТ "Банк Форвард") було вчинено виконавчий напис на суму боргу - 61083,34 грн.
23.08.2019 р. письмовою заявою про примусове виконання рішення (загаданого вище виконавчого напису) стягувач звернувся до відповідача - приватного виконавця виконавчого округу м. Київ п. Вольф Тетяни Леонідівни.
У тексті заяви стягувач зазначив, що майно боржника у вигляді грошових коштів на рахунку розміщено на території м. Києва.
27.08.2019 р. відповідачем було видано постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №59894070.
Не погодившись із названою постановою про відкриття виконавчого провадження, заявник ініціював даний спір.
З приводу дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом суд відмічає, що згідно з ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» копія постанови про відкриття виконавчого провадження повинна надсилатись на адресу сторін виконавчого провадження рекомендованим поштовим відправленням.
У розумінні пунктів 2, 99, 100, 105 Правил надання послуг поштового зв'язку (затверджено постановою КМУ від 05.03.2009р. №270; далі за текстом - Правила №270) єдиним належним, допустимим і достовірним доказом відносно обставин одержання особою поштового відправлення є правильно оформлене повідомлення про вручення, де одержувачем власноручно зазначено відомості документа про особу, дату одержання кореспонденції та проставлено підпис.
Учасники справи такого документа до суду не подали, що унеможливлює визначення конкретної дати одержання поштової кореспонденції.
Відтак, клопотання позивача про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду підлягає залишенню без задоволення, а спір підлягає вирішенню по суті.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У силу ч. 7 ст. 6 КАС України та Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» даний припис Основного Закону України у повній мірі поширюється на владну управлінську діяльність приватних виконавців у сфері виконавчого провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Отже, за виключно за вибором стягувача заява про примусове виконання рішення може бути подана: 1) до органу Державної виконавчої служби України за місцем проживання боржника, 2) до органу Державної виконавчої служби України за місцем перебування боржника, 3) до органу Державної виконавчої служби України за місцем роботи боржника, 4) до органу Державної виконавчої служби України за місцем знаходження майна боржника.
При цьому, у розумінні ч. 1 ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
У свою чергу за визначенням ч. 1 ст. 179 названого кодексу річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
З огляду на зміст ст.ст.191 та 192 Цивільного кодексу України суд не знаходить підстав для висновку про те, що гроші (кошти) не належать до майна.
Відповідно до п.3.1 ст.3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).
Як зазначено у ч.3 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
За приписами ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Між тим, чинним законом не передбачено ані повноважень державного виконавця (рівно як і приватного виконавця) на перевірку достовірності та правдивості матеріалів звернення стягувача з приводу місця проживання, перебування, роботи, знаходження майна боржника, ані способу та приводу реалізації таких повноважень.
Тому дії виконавця стосовно сприйняття повідомлених стягувачем відомостей та поданих стягувачем документів у якості достовірних та правдивих не суперечать закону.
До того ж суд зважає на те, що обставини місця відкриття виконавчого провадження за загальним правилом об'єктивно не здатні самі по собі спричинити порушення суб'єктивних прав особи боржника або призвести до порушення матеріального інтересу боржника у виконавчому провадженні.
Вирішуючи спір, суд відмічає, що відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Оскільки в матеріалах звернення стягувача знаходились відомості про належність боржнику майна на рахунку, відкритому у юридичній особі, місцезнаходження якої територіально припадає на місто Київ, то діяння приватного виконавця з приводу відкриття виконавчого провадження не можуть бути визнані судом такими, що суперечать закону.
При цьому, суд додатково зважає, що згідно з ч.1 ст.25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Підстави для прийняття рішення про відмову у відкритті виконавчого провадження викладені законодавцем у ч.1 ст.26 цього ж закону.
Правовий висновок Верховного Суду з приводу застосування положень ст.ст.19, 24, 25, 26 Закону України «Про виконавче провадження» в частині юридичних наслідків достовірності відомостей заяви стягувача про прийняття виконавчого документа до примусового виконання викладені у постанові від 23.01.2019р. по справі №820/838/17 (адміністративне провадження №К/9901/20155/18) і полягає у тому, що у виконавця відсутній обов'язок перевірки правдивості викладених стягувачем відомостей, зокрема, про місце знаходження боржника.
З огляду на положення ч.5 ст.242 КАС України окружний адміністративний суд не знаходить підстав для залишення даного висновку Верховного Суду поза увагою при відправленні правосуддя у цій справі.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що факт порушення прав та інтересів заявника не підтверджений матеріалами справи, що є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Клопотання позивача про визнання поважними причин пропуску звернення до суду - залишити без задоволення.
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення виготовлено у повному обсязі і проголошено 10 грудня 2019 року; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.6 ст.287 КАС України (протягом 10 днів з дати проголошення).
Суддя Сліденко А.В.