Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
10 грудня 2019 р. справа № 520/11835/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Юрія Володимировича (майдан Конституції, буд. 21/2, оф. 3 "А", м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 2652016970), 3-тя особа Приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитро Анатолійович (вул. вул. Молочна, буд. 18, к. 25, м. Харків, 61001) про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування постанов, -
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Юрія Володимирович, 3-тя особа Приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитро Анатолійович, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Юрія Володимировича щодо прийняття постанов по виконавчому провадженню ВП № 56878473 від 18.10.2019 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження та про стягнення з боржника основної винагороди;
- визнати протиправними та скасувати постанови Приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Юрія Володимировича по виконавчому провадженню ВП № 56878473 від 18.10.2019 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження та про стягнення з боржника основної винагороди.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що постанова приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Юрія Володимировича у виконавчому провадженні №56878473 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у сумі 35986,89 грн. є незаконною, оскільки зазначена сума витрат виконавчого провадження повністю покривається авансовим внеском, сплаченим стягувачем, і, відповідно, згідно з п.2 ч.1 ст.45 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягає стягненню з боржника.
Позивач зазначає, що приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Близнюковим Юрієм Володимировичем у виконавчому провадженні №56878473 повернуто виконавчий документ стягувану на підставі п.1 ч.І ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», ним не стягувалась з боржника будь-яка сума боргу, а тому відсутні будь-які правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 основної винагороди приватного виконавця.
На думку позивача, дії приватного виконавця щодо прийняття постанов від 18.10.2019 у виконавчому провадженні №56878473 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження та про стягнення з боржника основної винагороди є протиправними, а самі зазначені постанови - незаконними, необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню.
Відповідачем надано відзив на позов, в якому він просить відмовити у задоволенні позову.
У судове засідання учасники справи не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог процесуального законодавства.
Представником позивача через канцелярію суду подано заяву про розгляд справи без його участі.
За умови неявки сторін суд вирішує справи за наявними доказами у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.
Судом встановлено, що заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова у цивільній справі 2-3728/09 від 18 серпня 2009 року з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 2447428,10 грн., а також судові витрати у сумі 1950,00 грн.
За вказаним судовим рішенням 14 грудня 2009 року Київським районним судом м. Харкова видано виконавчий лист № 2-3728/09/07.
Відповідно до договору про відступлення права вимоги від 07.06.2010 року укладеного між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна", останньому відступлено право вимоги за кредитними договорами, у тому числі, відповідно до витягу з Додатку до договору про відступлення права вимоги від 07.06.2010 року, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" відступлено право вимоги за кредитним договором №ML700/898/2007 від 27.09.2007 року, укладеним між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 .
Виконавчий лист № 2-3728/09/07 перебував на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Юрія Володимировича (ВП №56878473).
18 жовтня 2019 року відповідачем прийнято постанову у ВП №56878473 про повернення виконавчого документа стягувачу.
18 жовтня 2019 року приватним виконавцем прийнято постанову у ВП №56878473 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, за змістом якої постановив стягнути з боржника, ОСОБА_1 , витрати на проведення виконавчих дій у сумі 35986,89 грн.
Також 18 жовтня 2019 року відповідачем прийнято постанову у ВП №56878473 про стягнення з боржника основної винагороди. За змістом вказаної постанови приватний виконавець постановив стягнути з боржника, ОСОБА_1 , на користь приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Юрія Володимировича, суму нестягненої основної винагороди у розмірі 244937, 81 грн.
22 жовтня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитром Анатолійовичем прийнято постанову у виконавчому провадженні №60378734 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження №56878473, виданий 18.10.2019 року приватним виконавцем Близнюковим Юрієм Володимировичем про стягнення з ОСОБА_1 витрат на проведення виконавчих дій у сумі 35986,89 грн.
Крім того, 22 жовтня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитром Анатолійовичем прийнято постанову у виконавчому провадженні №60379146 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення з боржника основної винагороди №56878473, виданий приватним виконавцем Близнюковим Юрієм Володимировичем про стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Юрія Володимировича суми нестягненої основної винагороди у розмірі 244937,81 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ, в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин (далі - Закон № 1404-VІІІ).
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірпості заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Як зазначено в п.5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Пунктом 7 ч.1 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» (Вимоги до виконавчого документа) встановлено, що у виконавчому документі зазначаються строк пред'явлення рішення до виконання.
Так, постанова приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Юрія Володимировича у виконавчому провадженні №56878473 про стягнення з боржника основної винагороди є виконавчим документом і, відповідно, має відповідати вимогам, які визначені законом для виконавчого документу.
Судом встановлено, що у постанові приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Юрія Володимировича про стягнення з боржника основної винагороди від 18.10.2019 у ВП №56878473 не зазначено строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про невідповідність такої постанови вимогам до виконавчого документа.
Посилання відповідача на те, що ним адресу приватного виконавця Бабенко Д.А. направлена заява про повернення виконавчого документа стягувачу для виправлення помилки щодо зазначення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання не підтверджені документально та не спростовують вищевикладених висновків суду.
Згідно з положеннями ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Відповідно до положень п.5 ч.5 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується у разі виконання рішення приватним виконавцем.
Згідно з положеннями п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа;
Як вбачається з положень ч.3 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з положеннями ст.45 Закону України «Про виконавче провадження» розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: у першу чергу повертається авансовий внесок стягувана на організацію та проведення виконавчих дій; у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувана; у третю чергу задовольняються вимоги стягувана та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.
Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.
Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця.
За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону України “Про виконавче провадження” примусовому виконанню відповідно до цього Закону підлягають постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Аналізуючи вищенаведені норми, суд приходить до висновку, що поняття основної винагороди приватного виконавця є аналогічним поняттю виконавчого збору у разі виконання рішення приватним виконавцем.
Відповідно до статті 27 Закону України “Про виконавче провадження” виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Згідно статті 27 Закону України “Про виконавче провадження”, розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, виконавчий збір стягується на підставі постанови, яка виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника сум або закінчення виконавчого провадження згідно статті 39 Закону в розмірі 10 % від суми, що фактично стягнута, повернута стягувачу.
Отже, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, та виконавчий збір, у даному випадку - основна винагорода приватного виконавця, обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум.
Приписами Закону України “Про виконавче провадження” (статті 40, 42 Закону) передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема частиною 3 статті 40 цього Закону унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно частиною 4 статті 42 Закону України “Про виконавче провадження” на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина 1 статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Аналіз наведених норм Закону України “Про виконавче провадження” дає можливість суду зробити висновок про те, що обов'язковими умовами стягнення основної винагороди приватного виконавця є: 1) фактичне виконання судовогорішення: 2) вжиття приватним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Крім чого, законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується зфактично стягнутої суми: розмір виконавчого збору вираховується також з фактично стягнутої суми.
За своїм призначенням основна винагорода приватного виконавця, з одного боку, є своєрідною винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
Відповідно до пункту 20 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Тобто, відповідно до вказаного пункту у постанові про повернення виконавчого документу стягувачу, виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору, тим самим законодавець підтверджує, що основна винагорода приватного виконавця стягується тільки з суми, яка фактично стягнута на користь стягувача.
Вищенаведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 910/1587/13, у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 року у справі № 761/11524/15-й.
В постанові про повернення виконавчого документу стягувачу від 18.10.2019 року ВП № 56878473 відсутня інформація щодо суми, яка була стягнена із позивача, оскільки приватним виконавцем фактично не було стягнуто з боржника на користь стягувана зазначених у виконавчих документі сум.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що стягнення основної винагороди приватного виконавця, відповідно до частини 3 статті 40 Закону № 1404-VIII, без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою є неправомірним, а тому суд приходить до висновку про протиправність та, як наслідок, про скасування постанови Приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Юрія Володимировича про стягнення основної винагороди приватного виконавця по виконавчому провадженню ВП № 56878473 від 18.10.2019.
Стосовно правомірності прийняття приватним виконавцем постанови приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Юрія Володимировича по виконавчому провадженню ВП № 56878473 від 18.10.2019 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувана; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувана, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувану чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Таким чином Законом визначено випадки винесення постанови про стягнення витрат виконавчого провадження: 1) на стадії розподілу коштів та 2) у випадку завершення виконавчого провадження.
Відповідно до п. 2 розд. VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону.
У разі якщо при закінченні виконавчого провадження або поверненні виконавчого документа витрати виконавчого провадження не були стягнуті, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.
Таким чином, вказані норми законодавства чітко встановлюють, що постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься і у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 частини першої статті 37 Закону, а витрати понесені виконавцем під час здійснення виконавчих дій покладаються на боржника.
Відповідно до постанови від 18.10.2019 року по ВП № 56878473 виконавчий лист № 2-3728/09/07 від 14.12.2009 року повернуто стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
При примусовому виконанні вказаного виконавчого документу відповідачем здійснено витрати на проведення виконавчих дій, у зв'язку з чим прийнято постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від ВП № 56878473 від 18.10.2019.
При цьому законодавець не покладає на державного або приватного виконавця обов'язку документально фіксувати здійснення витрат виконавчого провадження та надавати докази їх здійснення сторонам виконавчого провадження.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.09.2018 у справі №750/7001/17.
Щодо тверджень позивача стосовно того, що витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження, а також, що сума витрат виконавчого провадження повністю покривається авансовим внеском, сплаченим стягувачем, суд зазначає, що відповідно до постанови від 18.10.2019 по ВП № 56878473 про повернення виконавчого документа стягувачу авансовий внесок у розмірі 1243,11 повернуто стягувачу.
Проте сума витрат виконавчого провадження, відповідно до постанови про стягнення витрат виконавчого провадження від 18.10.2019 ВП № 56878473, складає 35986,89 грн, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що авансовий внесок стягувача не покриває всіх витрат виконавчого провадження.
З огляду на те, що позивач добровільно не виконав рішення Київського районного суду міста Харкова по справі № 2-3728/09/07, на виконання якого 14.12.2009 року видано виконавчий лист, а приватним виконавцем вчинялись дії щодо примусового виконання зазначеного виконавчого документу, то витрати приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, правомірно покладені на боржника.
Виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», тому стягнення з боржника витрат виконавчого провадження відповідає вимогам закону.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі №820/5807/16, від 19 квітня 2018 року у справі №825/739/17.
З урахуванням вищезазначеного, суд дійшов висновку, що відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 18.10.2019 року ВП № 56878473 відповідає вимогам чинного законодавства та не підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій приватного виконавця щодо винесення оскаржуваних постанов, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні вказаних позовних вимог, оскільки в даному випадку належним способом захисту прав позивача є скасування таких постанов.
Відповідно до п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04, 10 лютого 2010 року) Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Встановлених у справі обставин достатньо для прийняття рішення у справі, а тому інші аргументи сторін не спростовують вищевказаних висновків суду.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, мас право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Зінченко проти України”, ст. 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, в якій формі вони закріплені в національному правовому порядку.
За приписами частинами 1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 9, 19, 139, 241-247, 250, 255, 287, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Юрія Володимировича (майдан Конституції, буд. 21/2, оф. 3 "А", м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 2652016970), 3-тя особа Приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитро Анатолійович (вул. вул. Молочна, буд. 18, к. 25, м. Харків, 61001) про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування постанов - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Юрія Володимировича по виконавчому провадженню ВП № 56878473 від 18.10.2019 про стягнення з боржника основної винагороди.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок Приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Юрія Володимировича (майдан Конституції, буд. 21/2, оф. 3 "А", м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 2652016970) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 2449 (дві тисячі чотириста сорок дев'ять) грн 38 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення у повному обсязі виготовлено та підписано 10 грудня 2019 року.
Суддя О.Г. Котеньов