Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
09.12.2019 р. справа №520/12873/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Сліденка А.В.,
за участі:
секретаря - Стрєлка О.В.,
позивача - не прибув, подав заяву про слухання у відсутність,
представника відповідача - не прибув, подав заяву про слухання у відсутність,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку ст. 287 КАС України справу за позовом
ОСОБА_1
до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області
провизнання протиправною бездіяльності та скасування постанови, -
встановив:
Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, стягувач, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Харківської області Баранової Я.О. щодо не застосування у виконавчому провадженні №58899245 всіх виконавчих дій передбачених Законом України "Про виконавче провадження" та ч. 2 ст. 7 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 2) визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Харківської області Баранової Я.О. від 23.09.2019 р. у виконавчому провадженні №58899245 про закінчення виконавчого провадження.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що виконавчий лист суду по адміністративній справі не виконаний у тому числі і з вини державного виконавця, який допустив протиправну бездіяльність.
Відповідач, Управління державної виконавчої служби ГТУ юстиції у Харківській області (далі за текстом - владний суб'єкт, адміністративний орган, Управління) з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення зазначив, що усі можливі і належні дії державним виконавцем були вчинені, рішення про закриття виконавчого провадження є правомірним та обґрунтованим.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.11.2018р. по справі №2040/5918/18 було визнано протиправними дії Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.09.2017 року; зобов'язано Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.09.2017 року; зобов'язано Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова виплати ОСОБА_1 пенсію з 01.09.2017 року.
28.02.2019 р. за цим рішенням було видано виконавчий лист.
Постановою старшого державного виконавця Управління від 16.04.2019 р. за означеним листом було відкрито виконавче провадження ВП №58899245.
05.06.2019р. старшим державним виконавцем Управління на боржника - Індустріальне ОУПФУ м. Харкова було накладено 5.100,00 грн. штрафу за невиконання рішення суду без поважних причин, про що винесено постанову.
23.09.2019 р. старшим державним виконавцем Управління було видано постанову про стягнення з боржника - Індустріальне ОУПФУ м. Харкова було накладено 10.200,00грн. штрафу за невиконання рішення суду без поважних причин, про що винесено постанову.
У цей же день (тобто 23.09.2019р.) старшим державним виконавцем Управління була прийнята постанова про стягнення з боржника - Індустріального ОУПФУ м. Харкова 16.692,00 грн. виконавчого збору, а також постанова про стягнення 168,00 грн. витрат виконавчого провадження.
23.09.2019 р. старшим державним виконавцем Управління відносно боржника - Індустріального ОУПФУ м. Харкова було складено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення.
Окрім того, 23.09.2019 р. старшим державним виконавцем Управління без проведення перевірки стану виконання рішення суду після повторного накладення штрафу було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження.
Не погодившись із правомірністю діянь державного виконавця з приводу повноти виконання виконавчого документа (виконавчого листа суду), а також із правомірністю постанови про закінчення виконавчого провадження, заявник ініціював даний спір.
Оскільки матеріали справи не містять доказів звернення заявника до суду поза межами установленого процесуальним законом строку, то суд вважає, що цей строк слід визнати дотриманим.
Тому, вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зміст та обсяг повноважень державного виконавця з приводу виконання рішень судів, а також спосіб та порядок реалізації цих повноважень визначені, насамперед, приписами Закону України «Про виконавче провадження», у розумінні ч.1 ст.1 якого виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.
Так, згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 названого закону виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
У розумінні ч. 1 ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Частиною 5 ст. 15 цього ж закону визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Судом з'ясовано, що 06.09.2019 р. відповідач по справі припинив існування у якості юридичної особи публічного права, а юридичним і фактичним правонаступником відповідача є ГУ ПФУ в Харківській області.
Проте, ані у межах судової справи, ані у межах виконавчого провадження заміна боржника правонаступником проведена не була.
При винесенні державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження від 23.09.2019 р. дана обставина не врахована.
Вирішуючи спір, суд зважає, що згідно з п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому ч. 3 ст. 63 цього Закону.
Відповідно ж до ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Суд також бере до уваги, що згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 р. по справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Зміст категорії «ефективність» розкрито, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 р. по справі "Дорани проти Ірландії", де указано, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Також зміст цієї ж категорії розкрито і у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", у якому зазначено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Відповідно до правової позиції, викладеної у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.07.2008р. по справі "Каіч та інші проти Хорватії" для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту має бути ефективним та повинен забезпечити реальне відновлення порушеного суб'єктивного права чи захист ущемленого інтересу.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 20.10.2011р. по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine; заява № 29979/04) принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
Розглядаючи справу, суд зважає і на специфіку реалізації владних управлінських функцій органами системи Пенсійного фонду України, котра полягає у тому, що рішення про призначення пенсії (індивідуальний акт, де викладається правова підстава для отримання громадянином коштів від ПФУ та одночасно із цим обчислюється грошовий показник розміру пенсії) видається територіальним органом Пенсійного фонду України районного або обласного рівня, а асигнування видатків (тобто виділення фінансових ресурсів для проведення платежів) проводиться самим Пенсійним фондом України у якості розпорядника бюджетних коштів вищого рівня.
З огляду на викладене, територіальний орган ПФУ районного чи регіонального рівня не набуває речового права (права власності) на кошти, одержані від Пенсійного фонду України за цільовим призначенням для виплати пенсій.
А відтак, задоволення вимоги про стягнення неіснуючих у власності владного суб'єкта коштів є неможливим до реального виконання заходом примусу.
Натомість, для реального та найшвидшого відновлення суб'єктивного права особи владний суб'єкт, райУПФУ або регіональний орган ПФУ повинен прийняти власне рішення про призначення пенсії у належному розмірі (тобто провести нарахування пенсії) та негайно після настання цієї події ініціювати процедуру отримання додаткових асигнувань для виконання прийнятого рішення в частині проведення платежів.
Як з'ясовано судом, у межах справи №2040/5987/18 заявник, користуючись свободою вибору відповідно до ч. 3 ст. 9 КАС України заявив до райУПФУ вимогу немайнового характеру, а саме: вимогу про визнання бездіяльності протиправною та вимогу про вчинення дії.
Тому, судом була розглянута і вирішена по суті вимога саме немайнового (нематеріального) характеру.
Між тим, положення Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» регламентують випадки примусового виконання судових рішень про стягнення коштів, тобто випадки виконання рішень суду у майнових спорах.
З огляду на указане, суд не знаходить підстав для поширення на спірні правовідносини норм Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», і, як наслідок, визнання протиправною бездіяльності державного виконавця з приводу недотримання вимог цього закону.
Критерії законності рішення (діяння, тобто волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч. 2 ст. 2 КАС України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч. 2 ст. 77 КАС України.
При цьому, у силу правового висновку п. 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18) судження владного суб'єкта з приводу цих критеріїв (зокрема і за позицією - обґрунтованість) мають бути викладені у тексті виданого адміністративним органом індивідуального акту, адже адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення.
Текст оскарженої постанови про закінчення виконавчого провадження не містить жодних суджень владного суб'єкта з приводу стану виконання рішення суду, а також вжитих боржником заходів. Будь-яких доказів неможливості виконання рішення суду у даному конкретному випадку без особистої участі боржника державним виконавцем не добуто, не оцінено, у тексті оскарженої постанови суджень з даного приводу не наведено.
Постанова про закінчення виконавчого провадження винесена без попереднього вирішення питання про заміну боржника правонаступником.
До того ж постанова про закінчення виконавчого провадження винесена без проведення перевірки стану виконання рішення суду після повторного накладення штрафу на боржника.
Тому, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб'єктом не подано доказів відповідності закону оскарженого рішення (діяння), а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Підтверджений у ході розгляду справи факт порушення прав та інтересів заявника у галузі примусового виконання рішення суду за виконавчим провадженням є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову в частині скасування постанови про закінчення виконавчого провадження.
Частинами 1 і 2 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення (ч. 1 ст. 41); у разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов'язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред'явити його до виконання (ч. 2 ст. 41).
Тому оскаржену постанову про закінчення виконавчого провадження належить скасувати з одночасним обтяженням владного суб'єкта обов'язком поновити виконавче провадження з примусового виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.11.2018 р. по справі №2040/5987/18.
Решта вимог позову підлягає відхиленню у зв'язку з недоведеністю, адже процедура прийняття державним виконавцем виконавчого документу до виконання після скасування рішення про закінчення виконавчого провадження регламентована ч. 2 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» і розпочинається після фізичного одержання державним виконавцем оригіналу виконавчого документа, у тому числі і унаслідок вжиття стягувачем дій з приводу повторного пред'явлення виконавчого документу до виконання.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Клопотання позивача про поновлення строку на звернення до суду - залишити без задоволення.
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 23.09.2019 р. ВП №58899245 про закінчення виконавчого провадження.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Вийти за межі позову.
Зобов'язати Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Харківської області поновити виконавче провадження з примусового виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.11.2018 р. по справі №2040/5987/18.
Роз'яснити, що судове рішення виготовлено у повному обсязі та проголошено 9 грудня 2019 року; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.6 ст.287 КАС України (протягом 10 днів з дати проголошення судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко