Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
09 грудня 2019 р. № 520/11815/19
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Зоркіна Ю.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження Аніщенко Володимира ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради (просп. Науки, буд. 17-А, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 03196593) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд: визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради щодо відмови ОСОБА_2 у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни; зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради встановити ОСОБА_2 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до вимог п.9 ч.2 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3552-XII.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він у період з 18.06.1986 по 19.07.1986 був направлений в зону ЧАЕС для виконання робіт з перевезення людей, працював водієм під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, отримав інвалідність ІІ групи довічно, причиною стало захворювання пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. На підставі довідки МСЕК отримав посвідчення учасника наслідків аварії на ЧАЕС категорії 1. Вважає, що оскільки він є особою, залученою до складу формувань Цивільної оборони та став інвалідом війни внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, має право на присвоєння йому статусу інваліда війни відповідно до Закону України «Про статусу ветеранів війни та їх соціального захисту» та видачу відповідного посвідчення.
Ухвалою від 07.11.2019 у справі відкрито спрощене провадження.
Відповідачем надано відзив на адміністративний позов, у якому вказано, що під час вчинення оскаржуваних дій, винесення оскаржуваного рішення відповідач діяв у відповідності до вимог чинного законодавства , у межах наданих повноважень з урахуванням усіх істотних для справи обставин.
Перевіряючи оскаржуване рішення позивача на відповідність положенням ч.2ст.2 КАС України суд зазначає наступне.
Згідно п. 9 ч. 2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків інвалідів війни, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994р. №302, посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Згідно з пунктом 10 цього Положення посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності.
Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
В ході розгляду справи встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи кат. 1 та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катасторфи серії НОМЕР_1 с та вкладки до нього № 657511с.
Відповідно до довідки Міжрайонної радіологічної МСЕК № 2 серії 10 ААБ № 681939 позивачу встановлено з 25.06.2014 інвалідність ІІ групи по захворюванню, пов'язаному з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, довічно. (а.с. 13)
Відповідно до Експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань та інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та їх професійного характеру від 08.02.2013 № 20793272 (а.с.12) встановлено, що захворювання позивача пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Згідно довідки Державного проектно-розвідувального інституту «Харківгіпроводгосп» № 49 від 12.03.1992, наказу по інституту № 1107 від 17.06.196, посвідчення на відрядження (а.с.14,16), позивач був відряджений для участі в ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС з 18.06.1986 по 19.07.1986 працював у 30 км. зоні Чорнобильської АС та виконував роботи з перервезенян людей в населених пунктах Паришев, Кошовка, Ладижичи, Новоселки, Іловниця, Ямпіль, Залісся.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому статусу інваліда війни та видачу відповідного посвідчення на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Листом від 24.10.2019 №А-1-837/0/309-19.02-39 відповідач відмовив позивачу в наданні статусу інваліда війни у зв'язку із відсутністю підтверджуючих документів щодо віднесення його до складу формувань цивільної оборони. (а.с. 19)
Згідно Інформаційної довідки Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації від 20.10.2017 №01.1-14/1654-1(а.с. 15) позивача повідомлено про те, що у відповідності до вимог чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони - Положення про Цивільну оборону СРСР, затв. постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 № 201-78, наказу заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР №90 від 06.06.1975р. (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та №92 від 29.06.1976 року (постанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986р., начальника ЦО УРСР від 28.04.1986р., начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986р. №01, від 30.04.1986р. №02, від 04.05.1986р. №16, від 19.05.1986р. №52 та інш.), Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.
При цьому ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986 - 1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988 - 1990 роках - не менше 30 календарних днів, в тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Враховуючи викладене, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих. Громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків) залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.
Суд зазначає. що долучені до матеріалів справи документи свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Водночас, для набуття статусу інваліда війни, з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначений закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
З огляду на наведене вище суд зазначає, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС немає достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої відповідачу, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.
Ця обставина є істотною, оскільки, в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі п. 9 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на ЧАЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно підпункту 1 частини першої статті 9 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Посилання позивача на інформаційну довідку Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації від 20.10.2017р. №01.1-14/1654-1 є безпідставним, оскільки нею надано інформацію про порядок залучення осіб до виконання робіт в складі підрозділів цивільної оборони, однак факт залучення позивача в таких підрозділах не підтверджено.
Аналогічний висновок міститься у рішеннях Верховного Суду у постановах від 07.06.2018р. у справі №377/797/17, від 21.08.2018р. у справі №279/2285/16-а та від 25.09.2018р. у справі №806/5085/15, від 18.09.2019 р. у справі № 674/450/17
Згідно ст.ст.7,9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За наведених обставин та правових норм, суд вважає, позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 295 КАС України, суд
вирішив
Адміністративний позов залишити без задоволення
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Зоркіна Ю.В.