Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
10 грудня 2019 р. Справа № 520/10533/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шляхової О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військового інституту танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" (вул. Полтавський шлях, буд. 192, м. Харків, 61098, код ЄДРПОУ 07905262) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з даним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не здійсненні нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 19.05.2017 року по 23.09.2019 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.05.2017 по 23.09.2019, а також подати звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу на посаді начальника кафедри хімії та бойових токсичних хімічних речовин факультету військової підготовки Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» та був звільнений у запас 16.05.2017 року та виключений зі списку особового складу з 19.05.2017 року. Відповідач не нараховував та не виплачував йому індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 01.01.2016 по 19.05.2017 року. До дня виключення позивача зі списку особового складу факультету, відповідач не здійснив з позивачем розрахунок за усіма видами забезпечення, зокрема фінансового забезпечення. Відповідач своєчасно не здійснив перерахунок розміру індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 19.05.2017 р. Зазначену бездіяльність відповідача він оскаржив до суду. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2019 по справі №520/1827/19 позовні вимоги, залишені в цій частині без змін при апеляційному перегляді рішення, було задоволено та зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 19.05.2017р. На виконання рішень судів відповідач здійснив виплату індексації грошового забезпечення позивачу лише 23.09.2019 року. При цьому, відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 19.05.2017 року по 23.09.2019 року. У зв'язку з чим позивач вважає, що він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.10.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі в порядку, передбаченому ст.257 КАС України, та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу, та отримана ним.
Відповідач надав відзив на позов, в якому просив у задоволенні позову відмовити, зазначаючи, що на спірні правовідносини, які виникли у порядку виконання судового рішення, не поширюються норми ст.117 КЗпП України. Позивачем 05.11.2019 було подано до суду клопотання про повернення відзиву на позов відповідачу з підстав підписання його ТВО начальника інституту без відповідного документу, підтверджуючого повноваження. Однак підстав, визначених КАС України, для повернення відзиву з цих обставин не встановлено. Суд вправі в даному випадку враховувати відзив на позов або не враховувати його при прийнятті рішення.
Дослідивши доводи заяв по суті справи, докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 з 07.11.2005 р. по 19.05.2017 р. проходив військову службу на офіцерських посадах на факультеті військової підготовки Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут”. В період проходження військової служби позивач перебував на фінансовому забезпеченні у факультеті військової підготовки Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” та отримував грошове забезпечення.
Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 16.05.2017 № 327 позивача звільнено з військової служби у відставку за пунктом “б” (за станом здоров'я)
Наказом начальника факультету військової підготовки Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” (по стройовій частині) № 110 від 19.05.2017 року позивача виключено із списків особового складу факультету та всіх видів забезпечення.
Відповідно до постанови КМУ від 19.07.2017 р. №549 “Про реорганізацію факультету військової підготовки імені Верховної Ради України Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” реорганізовано факультет військової підготовки імені Верховної Ради України Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” шляхом перетворення його у Військовий інститут танкових військ Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут”.
Військовий інститут танкових військ Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” є правонаступником факультету військової підготовки Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут”.
Позивачу індексація грошового забезпечення виплачена не була за період з 01.01.2016 по 19.05.2017.
Вищевказані обставини встановлені рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2019 по справі №520/1827/19 та в силу ч.4 ст.78 КАС України не доказуються при розгляді даної справи.
Позивач оскаржив до суду бездіяльність відповідача щодо невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.05.2017 та компенсації за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.05.2017.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2019 по справі №520/1827/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військового інституту танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено у повному обсязі.
Визнано протиправною бездіяльність Військового інституту танкових військ Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут”, яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.05.2017 та компенсації за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.05.2017.
Зобов'язано Військовий інститут танкових військ Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.05.2017 та компенсацію за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.05.2017.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2019 року по справі № 520/1827/19 апеляційну скаргу Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» задоволено частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2019 року по справі №520/1827/19 скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 компенсації за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 19.05.2017 р. та в частині зобов'язання Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. но 19.05.2017 р. і прийнято в цій частині нове рішення, яким з задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2019 року по справі № 520/1827/19 залишено без змін.
Таким чином, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2019 по справі №520/1827/19 в частині, яка постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2019 року залишилась без змін, набрало законної сили 13.08.2019 року, зокрема в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.05.2017.
На виконання зазначених рішень судів відповідач здійснив розрахунок індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.05.2017, згідно якого сума нарахованої індексації складає 21843,36 грн. Належна сума до виплати за виключенням військового збору (1,5% від нарахованої суми - 327,65 грн.) становить 21515,71 грн.
Платіжним дорученням №1627 від 20.09.2019 року відповідач здійснив перерахування індексації грошового забезпечення на картковий рахунок ОСОБА_1 в розмірі 21515,71 грн.
Платіж проведено банком 23.09.2019 року та отриманий позивачем, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 26.09.2019 року.
Позивач зазначає, що відповідач протиправно при цьому не нарахував та не виплатив йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 19.05.2017 року по 23.09.2019 року (по час повного розрахунку).
Вирішуючи справу по суті, суд зазначає наступне.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми КЗпП України.
При вирішенні заявленої позовної вимоги, суд зауважує, що у даних спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі касаційного адміністративного суду від 07.02.2018 по справі №806/535/16, а також Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі №21-42а12.
Згідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 2-4 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-ХІІ порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, шо мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 передбачено, шо особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно матеріалів справи позивача звільнено з військової служби у відставку наказом Міністра оборони України від 16.05.2017 № 327 та 19.05.2017 виключено із списків особового складу факультету та всіх видів забезпечення.
Виплату індексації грошового забезпечення на виконання вищезазначених рішень судів, які набрали законної сили 13.08.2019, отримано позивачем 23.09.2019 року.
Тобто, рішення суду виконано відповідачем в добровільному порядку в повному обсязі.
Спірним є питання щодо обов'язку відповідача нарахувати та виплатити позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.05.2017 по 23.09.2019 року.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Суд зазначає, що всі суми, належні до сплати працівникові, тобто нараховані працівникові на час звільнення, мають бути виплачені у день його звільнення.
Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу дійшов таких висновків.
За статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За такого правового врегулювання, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних (нарахованих) працівникові сум саме у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що їх положення передбачають право на отримання саме компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Відповідно до п. 2.2 рішення Конституційного Суду від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням спожи-вчих цін на товари та послуги.
Натомість, спірні правовідносини за своєю суттю є спором, що виник внаслідок присудження судом позивачеві спірних сум індексації та подальшого виконання судового рішення, що, на думку суду, виключає можливість застосування положень ст.117 КЗпП України.
Суд зазначає, що на час звільнення позивача спору про розміри належних йому (нарахованих) сум грошового забезпечення не існувало, право на нарахування та виплату індексації позивачу було встановлено судовим рішенням, тобто суми індексації не було нараховано відповідачем на час звільнення ОСОБА_1 .
Положення статті 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною 2 статті 8 КАС України.
Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень норми статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Таким чином, не має обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання середнього заробітку за затримку виплати індексації, що мала місце після того, як її присудження було встановлено судом.
За таких обставин суд вважає, що за наявності спірних правовідносин, які виникли вже після звільнення та проведення остаточного розрахунку та стосувались права на отримання належної звільненому позивачеві індексації, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку у розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 24.01.2018 у справі №807/1502/15 та від 27.06.2018 у справі №810/1543/17.
В постанові від 14.12.2016 року по справі №428/7002/14-ц Верховний Суд України дійшов таких висновків, що невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати.
Крім того, оскільки така складова грошового забезпечення як індексація, позивачу була присуджена рішенням суду, яке виконано відповідачем, а звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відбулося без будь яких зауважень та спорів з боку позивача щодо нарахованих сум грошового забезпечення, тому несвоєчасної виплати саме нарахованих при звільненні сум не відбулось, у зв'язку з чим обов'язку щодо нарахування середнього заробітку у відповідача не виникло, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову та тим, що позивач звільнений від сплати судового збору розподіл судових витрат відповідно до ст.139 КАС України не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6-11, 14, 72, 77, 139, 243-246, 255, 257-262, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військового інституту танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" (вул. Полтавський шлях, буд. 192,м. Харків,61098) визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено 10 грудня 2019 року.
Суддя Шляхова О.М.