Справа № 236/740/15-ц
09 грудня 2019 року Краснолиманський міський суд Донецької області в складі:
головуючого судді - Саржевської І.В.,
за участю: секретаря - Олійник С.М.,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду в місті Лиман цивільну справу за позовом АТ КБ "Приват Банк" до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,
17.03.2015 до суду надійшла позовна заява ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача ОСОБА_1 21152,24 гривень заборгованості за кредитним договором та судових витрат. Позивач свої вимоги обґрунтовує наступними обставинами.
Між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем було укладено кредитний договір б/н від 07.02.2011, згідно з яким ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який станом на 06.07.2012 склав 8000,00 гривень, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
ОСОБА_1 власним підписом підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом із запропонованими банком «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складають між відповідачем та банком кредитний договір.
ПАТ КБ «ПриватБанк» було надано ОСОБА_1 кредит у визначеному розмірі, проте відповідач не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами. У зв'язку із порушенням відповідачем умов договору станом на 31.12.2014 утворилась заборгованість у розмірі 21152,24 гривень., що складається з наступного:
9296,41 грн. - заборгованість за кредитом;
9472,39 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;
900,00 грн. - заборгованість за комісією;
500,00 грн. - штраф (фіксована частина);
983,44 грн. - штраф (процентна складова).
Позивач просить суд стягнути з відповідача вказану заборгованість та судові витрати(а.с.3-5).
Заочним рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 16.04.2015 позовні вимоги ПАТ КБ"Приват Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволені. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ"Приват Банк" заборгованість в розмірі 21152,24 грн. та судові витрати на користь: держави судовий збір у розмірі 243,60 грн. та витрати щодо публікації оголошення в пресі про виклик відповідача в розмірі 315,00 грн.(а.с.59-62).
Відповідно до наказу Міністерства фінансів України № 519 від 21.05.2018 про рішення акціонера публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" змінено тип банку з публічного акціонерного товариства на приватне акціонерне товариство та затверджено нове найменування Банку - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (скорочене найменування Банку - АТ КБ "ПриватБанк").
27.08.2019 до суду надійшла заява адвоката Нещерет Олександра Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з заявою та перегляд заочного рішення та скасування заочного рішення(а.с73-75).
Ухвалою судді від 28.08.2019 заяву прийнято до провадження заяву та призначене судове засідання(а.с.84).
Ухвалою суду від 23.09.2019 заяву адвоката Нещерет Олександра Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення по справі № 236/740/15-ц від 16.04.2015 за позовом ПАТ КБ"Приват Банк" до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено. Заочне рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 16.04.2015 за позовом ПАТ КБ "Приват Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, скасовано. Призначено справу за позовом АТ КБ "Приват Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостідо розгляду за правилами спрощеного позовного провадження на 09.12.2019, викликавши в судове засідання сторони(а.с.90-92).
Позивача було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду цивільної справи (а.с.51), представник позивача в судове засідання не прибув, але надав до суду заяву щодо розгляду справи без його участі ( а.с. 52).
Відповідач ОСОБА_1 , представник відповідача, адвокат Нещерет О.С.(а.с.69-71), в судове засідання не прибули, розгляд справи происли здійснювти за їх відсутності; відповідно до заяви від 09.12.2019 представником відповідача підтримані заперечення на позовну заяву у заяві від 27.08.2019 про перегляд заочного рішення, в якому позовні вимоги відповідачем не визнані у зв'язку з неправомірним нарахуванням позивачем заборгованості по тілу кредиту, а також представник відповідача просив суд застосувати до позовних вимог строк позовної давності, а також відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення комісії та штрафів, на підставі ст.2 ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення АТО» від 02.09.2014 № 1669-VII (а.с. 73-75).
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до п.1.6 Статуту ПАТ КБ «ПриватБанк», банк є правонаступником прав та обов'язків ЗАТ КБ «ПриватБанк», у зв'язку з чим на підставі рішення загальних зборів акціонерів 30.04.2009 змінено найменування позивача з ЗАТ КБ «ПриватБанк» на ПАТ КБ «ПриватБанк»(а.с44).
Відповідно до наказу Міністерства фінансів України № 519 від 21.05.2018 про рішення акціонера публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" змінено тип банку з публічного акціонерного товариства на приватне акціонерне товариство та затверджено нове найменування Банку - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (скорочене найменування Банку - АТ КБ "ПриватБанк".
ПАТ КБ «ПриватБанк» має право на надання банківських послуг, визначених ч.3 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», на підставі ліцензії Національного банку України від 05.10.2011 року № 22 (а. с.43).
Судом встановлено, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем було укладено кредитний договір б/н від 07.02.2011, згідно з яким ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який станом на 06.07.2012 склав 8000,00 гривень, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (а. с.13-39).
Позивач свої зобов'язання за кредитним договором повністю виконав, надавши позичальникові ОСОБА_1 кредит в розмірі, обумовленому сторонами. Відповідач в порушення умов договору свої зобов'язання належним чином не виконала, не забезпечивши своєчасного повернення позивачеві запозичених коштів. Внаслідок цього станом на 31.12.2014 утворилась заборгованість у розмірі 21152,24 грн., яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 9296,41 грн.,яка складається з поточної заборгованості по тілу кредиту у розмірі 4477,77 грн. та простроченої заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4818,64грн.(а.с.12), заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 9472,39 грн., 900,00 грн. - заборгованість з комісії за користуванням кредитом, та сум штрафів 500,00 грн. та 983,44 грн.( а.с.8-12).
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинне виконуватися належним чином у відповідності з умовами договору. При цьому відповідач, як сторона кредитного договору зобов'язаний повернути позивачу одержаний кредит та сплатити відсотки (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо в зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк. У разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки (пені).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 07.02.2011 процентна ставка не зазначена(а.с.14).
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені/комісії, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну заборгованість за користування кредитними коштами, а також комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 07.02.2011, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід'ємні частини спірного договору(а.с.14-39).
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені/комісії, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (07.02.2011) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (17.03.2015), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, комісії та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
Суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 07.02.2011 шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені/комісії, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до заяви від 09.12.2019, відповідач ОСОБА_1 , представник відповідача, адвокат Нещерет О.С.(а.с.69-71), підтримані заперечення на позовну заяву відповідно до заяви від 27.08.2019 про перегляд заочного рішення, в якій, між іншим, представник відповідача просив суд застосувати до позовних вимог строк позовної давності(а.с. 73-75).
Щодо заявлених обставин позовної заяви в цій частині, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Відповідно до пункту 2.1.1.2.11 Умов та Правил карта діє до останнього дня місяця, зазначеного на титульній стороні карти(а.с.33).
Згідно з вищенаведеним пунктом 2.1.1.2.11 Умов та Правил, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня дії картки, а не закінченням строку дії договору.
Такий висновок узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі №6-14цс14, від 23 листопада 2016 року у справі №6-2104 цс16.
Відповідно до ч. 5 та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З аналізу положень статей 256, 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. Аналогічний правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 6-1457цс16, від 22 березня 2017 року у справі № 6-43цс17.
Із вказаним позовом позивач звернувся до суду 17.03.2015(а.с.3).
Строк дії виданої ОСОБА_1 кредитної картки № НОМЕР_1 до 09.2014 року, що підтверджується довідкою наданою представником позивача(а.с..111зворот) Належних та допустимих доказів того, що вказана картка далі перевипускалася учасниками справи суду не надано.
Отже, заявлене представником відповідача клопотання про відмову у задоволенні заявлених вимог через пропуск строку звернення до суду не може бути задоволено.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 позивач - АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-ХІІпро повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Таким чином, суд вважає, що у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за простроченим тілом кредиту; нарахованої комісії та штрафів - слід відмовити.
Також суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 07.02.2011 у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 4477,77 гривень.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст. ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, так як частково обґрунтовані та доведені.
Суд, вивчивши матеріали справи, доходить до висновку, що в справі мається достатньо доказів для ухвалення рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 4477,77 грн., відмовивши позивачу в частині інших позовних вимог, з підстав, зазначених в рішенні.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до постанови пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір, (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом)
Позовні вимоги підлягають задоволенню частково (4477,77грн.), а саме у розмірі 21,17 % (4477,77/(21152,24/100).
ПАТ КБ «ПриватБанк» при поданні позову сплачено в дохід держави судовий збір у розмірі 243,60 грн., що підтверджено наданим позивачем платіжним дорученням № BOK32B0GK4 від 12.02.2015 року (а.с.2). А також до витрат, пов"язаних з розглядом судової справи, належать витрати, пов"язані з публікацією в персі оголошення про виклик відповідача. Оплату публікації оголошення в пресі в розмірі 315,00 грн. було здійснено позивачем ПАТ КБ "ПриватБанк", що підтверджується платіжним дорученням № BOK33B0HQ6 від 23 березня 2015 року (а.с.55).
За цих обставин суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми судового збору, а також суму витрат, пов"язаних з публікацією оголошення в пресі про виклик відповідача у пропорційному розмірі: суму судового збору в розмірі 51,57грн. та витрати щодо публікації оголошення в пресі про виклик відповідача в розмірі ?66,69? грн.
З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст.
ст. 10, 12, 13, 76, 141, 264, 265, 273, 274, 279, 280-289, 354 ЦПК України, ст. ст. 3, 11, 15, 16, 509, 510, 526, 527, 611, 612, 623, 624, 625, 1046-1049,1052, 1054 ЦК України (16.01.2003р.), суд
Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (юридична адреса м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, ідентифікаційний номер за Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - 14360570, МФО № 305299, рахунок № НОМЕР_3 )заборгованість за кредитним договором № б/н від 07.02.2011 в сумі 4477,77(чотири тисячі чотириста сімдесят сім гривень 77 копійок) гривень.
В задоволенні іншої частини позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк” до ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (юридична адреса м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, ідентифікаційний номер за Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - 14360570, МФО № 305299, рахунок № НОМЕР_3 ), витрати по оплаті судового збору в сумі 51,57(п'ятдесят одна гривня 57 копійок)гривень та витрати щодо публікації оголошення в пресі про виклик відповідача в розмірі ?66,69(шістдесят шість гривень 69 копійок)гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.п. 15.5 п.15 ч. 1 розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Повний текст рішення складений 09.12.2019.
Суддя -