Справа № 236/3740/19
03 грудня 2019 року Краснолиманський міський суд Донецької області у складі:
головуючого судді - Саржевської І.В.,
за участю: секретаря - Олійник С.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в місті Лиман цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі, заробітній платі за час вимушеного простою, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, вихідної допомоги при скороченні штату,
18 вересня 2019 року до Краснолиманського міського суду Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій вона просить стягнути з відповідача заробітну плату за березень 2017 року в сумі - 1736,52 грн., заробітну плату за час вимушеного простою в сумі - 7443,31 грн., компенсацію за невикористану відпустку в сумі - 208,12 грн., вихідну допомогу при звільненні в сумі - 7120,14 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що перебувала в трудових відносинах з відповідачем до 17 липня 2017 року, звільнена за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату. При звільненні відповідач не виплатив їй належні виплати (а.с.4-9).
Згідно ухвали судді від 20 вересня 2019 року розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням положень ч. 3 ст. 274 ЦПК України без повідомленням (викликом) сторін та з наданням відповідачу строку для подачі відзиву на позов (а.с.30-31).
23 жовтня 2019 року представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, просив у позові відмовити у повному обсязі (а.с. 33-54). Зазначає, що позивачу було виплачено аванс за березень 2017 року у сумі - 1497,84 грн., про що свідчить відомвсть на виплату грошей (а.с. 42).
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, встановив фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст. 5 ЦПК).
Судом встановлено, що позивач звернувся з позовною заявою до АТ «Українська залізниця»(юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815).
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 року №938, змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменованого його в акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815.
Згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 11 липня 2016 року по 17 липня 2017 року працювала на посаді оператора сортувальної гірки 5 розряду ВП «Станція Ясинувата» СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» (а.с.16-18).
Наказом начальника СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» від 17 березня 2017 року № 236/ДНД було встановлено початок простою з причин, незалежних від працівників, у вказаному виробничому підрозділі залізниці з 20 березня 2017 року (а.с. 27-28).
Згідно з Наказом (розпорядженням) про припинення трудового договору № 5102/ДН-ОС від 10 липня 2017 року ОСОБА_1 з 17 липня 2017 року звільнена з посади оператора сортувальної гірки 5 розряду ВП «Станція Ясинувата» за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату, про що також зроблений відповідний запис в її трудовій книжці. Зазначений наказ видано структурним підрозділом "Донецька дирекція залізничних перевезень" Регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (а.с.19).
В наказі про припинення трудового договору зазначено, що позивач ОСОБА_1 має право на компенсацію за 1 день відпустки та з виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку. Даних про оскарження вказаного наказу чи його скасування суду не надано.
Трудова книжка позивача за вказаний період не містить даних щодо припинення трудового договору. Останній запис в трудовій книжці позивача зроблений відповідачем. Таким чином, суд прийшов до висновку про те, що АТ «Українська залізниця» є належним відповідачем у справі.
Також позивачем надані суду в підтвердження не виплаченої заробітної плати розрахункові листи (табулеграми) за період з березня 2017 року по липень 2017 року, в яких зазначені суми до виплати, в тому числі компенсація за невикористану відпустку та вихідну допомогу при звільненні (а.с. 20-24).
У своєму відзиві представник відповідача зазначає, що ОСОБА_1 була виплачена заборгованість по заробітній платі за період з 01.03.2017 року по 15.03.2017 року у сумі - 1497,84 грн., про що свідчить відомість на виплату грошей № 28 (а.с. 42), проте у позові зазначена позовна вимога відсутня, позивачем зазначена частина невиплаченої заробітної плати за березень 2017 року з урахуванням отриманого нею авансу у зазначеному розмірі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», прийнятою відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», вирішено утворити публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, у тому числі на базі Державного підприємства «Донецька залізниця» згідно додатку №1.
Також КМУ своєю постановою від 2 вересня 2015 року за №735 затвердив Статут ПАТ «Українська залізниця», відповідно до якого товариство є правонаступником усіх прав та обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.
21 жовтня 2015 року в Єдиному державному реєстрі проведено державну реєстрацію ПАТ Українська залізниця. «Державне підприємство Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
Вирішуючи справу по суті суд виходить із того, що Конституцією України, як Основним Законом, закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у статті 43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Статтею 94 Кодексу законів про працю України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України «Про оплату праці», а позивач знаходилася з відповідачем в трудових відносинах до 17 липня 2017 року, при звільненні не отримала всі належні їй платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.
Законом України від 02.09.2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України, не передбачено.
На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Пунктом 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12.06.2009 року передбачено, що виходячи з принципу рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Відповідно до частини 2 ст. 30 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Відповідно до ст. 8 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.
Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.
Відповідно до частин першої та сьомої статті 9 зазначеного Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.
Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша ст. 21 КЗпП України), що обов'язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.
Відповідно до ст.12, частини 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст. 78 ЦПК України).
Розрахунки заробітної плати за березень - липень 2017 року узгоджуються з наказом начальника СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» від 17 березня 2017 року № 236/ДНД про встановлення початку простою з причин, незалежних від працівників, у вказаному виробничому підрозділі залізниці з 20.03.2017 року (а.с.27-28).
Відповідачем суду не надано будь-яких доказів, які б спростовували зазначену заборгованість по оплаті за час простою, так само не оспорюється наявність зазначеного наказу, також не оспорюється факт перебування з позивачем у трудових відносинах та звільнення її саме 17 липня 2017 року.
Згідно правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією працедавця. Отже, відсутність у відповідача первинної документації не є підставою для не нарахування та не виплати позивачу заробітної плати.
Відповідно до ст. 12, частини 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доводи відповідача у відгуку на позовну заяву ґрунтуються лише на тій обставині, що відсутні первинні документи для нарахування заробітної плати - накази про прийняття на роботу, про надання відпустки, табелі обліку використання робочого часу, розрахунково-платіжні відомості.
Проте позивачем суду надано наказ про припинення трудового договору (а.с. 19).
Враховуючи, що в період встановленого СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» простою позивач на виконання наказу виходила на своє робоче місце до дня звільнення, на день її звільнення накази про встановлення простою скасовані не були, у відповідача відсутні підстави не здійснювати позивачу оплату за час простою. Даних, що наведені суми були виплачені позивачу, відповідачем не надано.
Доводи відповідача про те, що з березня 2017 року не надходять документи для перерахування заробітної плати, що на підконтрольній Україні території відсутня первинна документація для нарахування заробітної плати за період з 16 березня 2017 року, є необґрунтованими.
Станом на час розгляду справи відповідач не надав доказів, які б спростовували відомості щодо нарахованої позивачу заробітної плати за другу половину березня 2017 року в сумі - 1736,52 грн., заробітної плати за час вимушеного простою в сумі - 7443,31 грн., компенсації за невикористану відпустку в сумі - 208,12 грн., вихідної допомоги при звільненні в сумі - 7120,14 грн.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи, що відповідач в порушення Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" не надав суду першої інстанції документів ні про нараховану позивачу заробітну плату за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року, ні про наявність заборгованості по заробітній платі, у відзиві на позовну заяву визнає той факт, що розрахунок з позивачем при її звільненні не проведено, що такий буде проведено при наявній можливості забезпечення безпечного та безперешкодного доступу уповноважених осіб до документів, які залишилися у виробничих підрозділах на окупованій території України, суд виходить з наданих позивачем доказів та приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі (сумам, які належали їй від підприємства на день звільнення).
Посилаючись у відзиві на відсутність об'єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов'язків, відповідач конкретних заперечень щодо сум заробітної плати зазначених у розрахунках заробітної плати за період з другої половини березня по липень 2017 року не наводить.
Розрахунок заробітної плати за липень 2017 року узгоджуються з наказом від 10 липня 2017 року № 5102/ДН-ОС про припинення трудового договору, який був виданий в.о. начальника дирекції залізничних перевезень В.О. Подлузським, тобто посадовою особою відповідача. Будь-які доводи щодо незаконності цього наказу відповідачем у відзиві на позовну заяву, не наведені. Саме в цьому наказі, який виданий структурним підрозділом відповідача зазначена конкретна кількість днів невикористаної відпустки, а саме, 1 день, на компенсацію яких має право позивач та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку (а.с.19).
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Доводи відповідача про те, що науково-правовий висновок Торгово-промислової палати №126/2/21-10.2 від 16.01.2018 року є підставою для звільнення від виплати заборгованості по заробітній платі, не ґрунтуються на законі.
Дійсно, 16 січня 2018 року ПАТ "Укрзалізниця" надано Науково-правовий висновок №126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), згідно якого вина ПАТ "Укрзалізниця" в невиплаті належних працівникові сум при звільненні відсутня.
В той же час форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у висновку, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Проте, жодним нормативним актом про працю не передбачено звільнення роботодавця від виплати заборгованості по заробітній платі.
Закон України від 02.09.2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не скасовує обов'язків роботодавця, визначених ст. 47, ст. 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України.
Законом України від 02.09.2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" встановлено, що єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. (ст. 10).
Проте, заробітна плата, в тому числі оплата за час простою (ст. 113 КЗпП), компенсація за невикористану відпустку (ст. 83 КЗпП) та вихідна допомога при звільненні (ст. 44 КЗпП), не є відповідальністю за порушення строків виплати заробітної плати.
Отже, оскільки відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заробітної плати за березень - липень 2017 року, у строки, встановлені частиною 1 ст. 116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства при звільненні, (окрім виплаченої суми за 1 половину березня 2017 року), не виплатив ці суми і на час розгляду справи судом першої інстанції, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі на користь позивача.
Таким чином, позивачем доведена сума заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року - 1736,52 грн., заробітній платі за час вимушеного простою - 7443,31 грн., сума компенсації за невикористану відпустку 208,12 грн., вихідної допомоги при звільненні - 7120,14 грн., а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з пунктом 1 частини 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. п.1 п.1 ч. 2ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою судовий збір справляється в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача заборгованості з виплати заробітної плати, при цьому судовий збір не сплачувався. Враховуючи, що судом ці вимоги задоволені повністю, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 768,40 грн.
Також, слід наголосити, що відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
На підставі викладеного, керуючись статтями 10, 11, 12,13, 81,141, 212, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі, заробітній платі за час вимушеного простою, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, вихідної допомоги при скороченні штату - задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680 місто Київ - 150, вулиця Тверська, 5, код ЄДРПОУ: 40075815) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року у сумі - 1736,52 (одна тисяча сімсот тридцять шість грн. 52 коп.) гривень, заробітній платі за час вимушеного простою - 7443,31 (сім тисяч чотириста сорок три грн. 31 коп.) гривень, компенсацію за невикористану відпустку в сумі - 208,12 (двісті вісім грн. 12 коп.) гривень, вихідну допомогу при звільненні в сумі - 7120,14 (сім тисяч сто двадцять грн. 14 коп.) гривень.
Зобов'язати Акціонерне товариство "Українська залізниця" утримати з цієї суми податок з доходів фізичних осіб та інші обов'язкові платежі.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680 місто Київ - 150, вулиця Тверська, 5, код ЄДРПОУ: 40075815) на користь держави (рахунок одержувача: (IBAN) UA308999980000031213206005564, ЄДРПОУ: 37894853, МФО: 899998, одержувач: УК м. Лиман/отг м. Лиман/22030101, Банк одержувача: Казначейство України (ЕАП)) судовий збір в розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.) гривень.
Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У відповідності до п.п. 15.5 п.15 ч. 1 розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення виготовлений 09 грудня 2019 року.
Суддя -