печерський районний суд міста києва
Справа № 757/47412/19-ц
"09" грудня 2019 р. Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Литвинової І. В.,
при секретарі судових засідань Винник С. М.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Печерської районної в м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відібрання малолітньої дитини та стягнення аліментів,
03 вересня 2019 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення та ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано 04 вересня 2019 року, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою судді від 09 вересня 2019 року у справі відкрито провадження у загальному позовному порядку /а. с. 48-49/.
У судові засідання 18 листопада 2019 року та 09 грудня 2019 року, про які належним чином представники позивача були повідомлені під особистий підпис у розписці, що міститься у матеріалах справи, двічі поспіль представник не з'явився, заяви з процесуальних питань до суду не надходили /а. с. 118, 119, 218, 219/.
Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про наявність правових підстав залишити позов без розгляду, виходячи з наступного.
Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
За положеннями частини п'ятої статті 223 ЦПК України, у разі повторної неявки позивача у судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Положеннями статті 13 ЦПК України встановлено позицію диспозитивності цивільного судочинства, а саме передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За частиною третьою ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до частини першої ст. 12, частини першої ст. 20 ЦК України, частини четвертої ст. 12 ЦПК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у тому числі, реалізовує своє право на захист, та несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання, шляхом застосування національного законодавства. Суд приймає рішення щодо дотримання вимог Конвенції, переконавшись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.
Листом Верховного Суду України від 25 січня 2006 року № 1-5/45 визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.
За приписами пункту 1 частини другої статті 200 ЦПК України, положення якого кореспондуються до норми пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, у разі, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
Відтак, суд вбачає достатність підстав для залишення позовної заяви Печерської районної в м. Києві державної адміністрації без розгляду.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 14, 20 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1-13, 200, 223, 257, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позовну заяву Печерської районної в м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відібрання малолітньої дитини та стягнення аліментів залишити без розгляду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Суддя І. В. Литвинова