печерський районний суд міста києва
Справа № 757/51655/19-ц
14 жовтня 2019 року суддя Печерського районного суду м. Києва Ільєва Т.Г., перевіривши матеріали заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Ставицького Бориса Олексійовича про забезпечення позову у справі №757/51655/19-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна Вікторія Михайлівна про витребування квартири із чужого незаконного володіння,-
26.09.2019 до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, яка передана судді Ільєвій Т.Г. цього ж дня, для вирішення питання про відкриття провадження.
14.10.2019 ухвалою суду було відкрито провадження у справі, після усунення позивачем недоліків передбачених ч. 4 ст. 177 ЦПК України.
Окрім цього, разом з заявою про усунення недоліків, представником позивача була подана заява про забезпечення позову, в обґрунтування якої зазначено, що предметом спору в справі є двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 49,3 кв.м.
Вказано, що дану квартиру позивач разом з чоловіком придбали 12.12.2002 за договором купівлі-продажу. При цьому позивач постійно проживала в с. Великий Глибочок, Тернопільського району, Тернопільської області, тому зазначеною квартирою не користувалася.
На початку весни 2016 року позивач випадково дізналась про те, що зазначена квартира за договором купівлі-продажу від 16.02.2016 продана невідомій особі - ОСОБА_3 .
При цьому остання, через два місяці 29.03.2016 отримала кредит у розмірі 2 000 000,00 грн. в ТОВ «Інвест кредит Груп» під іпотеку «придбаної» за 900 000,00 грн. даної квартири.
Оскільки, позивач наміру продавати квартиру не мала, договору купівлі-продажу не підписувала, «покупця» ніколи не бачила, то звернулась до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18.07.2017, яке було залишено без змін Апеляційним судом м. Києва, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. та Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвест кредит Груп», задоволено та визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , нібито укладений 16.02.2016 між позивачкою та ОСОБА_3 .
Окрім цього, суд застосував наслідки передбачені ст.216 ЦК України, зобов'язавши ОСОБА_3 повернути позивачу вказану квартиру.
Однак дану квартиру не було повернуто позивачу, внаслідок чого дана квартира була відчужена третій особі, а саме: ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 15.03.2018, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстр у прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №177134520 від 12.08.2019р..
У зв'язку з цим, у позивача є небезпідставні побоювання, що спірна квартира за час розгляду судом справи буде неодноразово відчужена іншим фізичним або юридичним особам, що не просто утруднить, а взагалі унеможливить виконання рішення суду, у випадку задоволення судом позовних вимог.
Представник позивача вказує, що обраний спосіб забезпечення позову, як арешт спірної квартири, співвідноситься з предметом позову, оскільки існує прямий зв'язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.
З врахуванням зазначених обставин, представник позивача просить суд накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 та заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії по відношенню до даної квартири.
Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити заходи забезпечення позову.
Частиною 1 ст. 153 ЦПК України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи, має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може суттєво ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
З точки зору закону, значення цих заходів полягає в тому, що ними захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення.
Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову (п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» ).
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Як передбачено положеннями ч. 7 ст. 153 ЦПК України, в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, а також вирішує питання зустрічного забезпечення.
Види забезпечення позову визначені положеннями ст. 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
При цьому, відповідно до вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи відповідне рішення, суд зобов'язаний враховувати обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.
Згідно із п.п. 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
При цьому під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-605 цс16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва, та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Статтею 124 Конституції України задекларовано принцип обов'язковості судових рішень, який з урахуванням положень ст.ст. 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до ч. 3 ст. 149 ЦПК Українизабезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Відповідно до п.п. 3.3 п. 3 глави 15 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 за № 296/5 накладання заборони щодо відчуження за спадковим договором, договором довічного утримання (догляду), застави (іпотеки), а також при видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно спадкоємцям фізичної особи, оголошеної померлою, проводиться шляхом вчинення посвідчувального напису на всіх примірниках договору або свідоцтва про право на спадщину.
П.п. 4.1 п. 4 глави 15 розділу ІІ вказаного Порядку передбачає, що накладання заборони щодо відчуження майна реєструється нотаріусами в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій та реєстрі для реєстрації заборон відчуження нерухомого та рухомого майна, арештів, накладених на майно судами, слідчими органами, і реєстрації зняття таких заборон та арештів. Про накладені заборони щодо відчуження робиться запис в Алфавітній книзі обліку реєстрації заборон відчуження нерухомого та рухомого майна, а також арештів, накладених на таке майно судами, слідчими органами, і реєстрації зняття таких заборон та арештів.
Заявником обґрунтовано наявність зв'язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, оскільки застосування такого заходу забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист його порушеного права та поновлення порушених прав та інтересів позивача.
При цьому, накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , , що станом на день подачі заяви належить на праві власності ОСОБА_2 , з заборонною вчиняти будь які реєстраційні дії до вирішення спору по суті не призведе до обмеження прав відповідача та третіх осіб, а слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивача.
Враховуючи предмет даного позову, наведені заявником докази та обґрунтування заявлених вимог у заяві щодо забезпечення позову, суд прийшов до висновку про задоволення заяви про забезпечення позову.
Строк дії заходів забезпечення позову передбачено ч.ч. 7-10 ст. 158 ЦПК України, зокрема: у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи; якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення; у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову; у такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
Станом на час розгляду заяви про забезпечення позову відсутні підстави вважати, що існують обставини, з якими законодавець встановив обов'язок суду на застосування зустрічного забезпечення, згідно з ч. 3 ст. 154 ЦПК України.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 149-153, 259, 260, 353 ЦПК України,
Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Ставицького Бориса Олексійовича про забезпечення позову у справі №757/51655/19-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна Вікторія Михайлівна про витребування квартири із чужого незаконного володіння -задовольнити.
Накласти арешт на:
-квартиру АДРЕСА_1 ,;
-заборонити вчиняти будь-які інші дії стосовно розпорядження зазначеним нерухомим майном.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна Вікторія Михайлівна, адреса: АДРЕСА_4 .
Копію ухвали суду для виконання направити до відповідних компетентних органів.
Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.
Суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
У разі подання апеляційної скарги на ухвали суду щодо забезпечення позову до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються копії матеріалів, необхідних для розгляду скарги, їх подання не перешкоджає продовженню розгляду справи цим судом.
Суддя Т.Г, Ільєва