Справа № 753/3280/19
"29" листопада 2019 р. м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
Головуючого судді САВЛУК Т.В.
при секретарі Бурячек О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, укладений з ОСОБА_2 , мотивуючи тим, що 04 серпня 2006 року сторони зареєстрували шлюб, від шлюбу мають неповнолітню дитину - доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя між подружжям не склалося через різні погляди на сімейне життя, між подружжям відсутні взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов'язки, подружжя проживає окремо, спільного господарства не ведуть, позивач вважає, що подальше сумісне життя і збереження сім'ї стали неможливими, тому, просить розірвати шлюб.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 11 червня 2019 року відкрито провадження у даній справі та розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.
12 липня 2019 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу, якою закінчено підготовче провадження у цивільні справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та призначено до судового розгляду по суті.
06 вересня 2019 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу, якою провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, зупинено до закінчення строку для примирення, визначеного судом.
06 листопада 2019 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу, якою відновлено провадження у цивільній справі та призначено судове засідання.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити з підстав викладених у позовній заяві, пояснив, що протягом тривалого часу подружжя сімейно-шлюбні відносини не підтримують, не ведуть спільного господарства, мають окремі бюджети, поновлювати сімейно-шлюбні стосунки позивач наміру не має, вважає, що вони як подружжя не мають майбутнього.
Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала в повному обсязі, просила в позові відмовити, відповідач вважає, що рішення позивача про розірвання шлюбу є передчасним, непорозуміння, які виникли між подружжям носять тимчасовий характер, тому відповідач не втрачає надії на відновлення сімейно-шлюбних відносин, має намір вживати всіх можливих заходів для збереження сім'ї.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного.
Відповідно до положень ст. 24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
За змістом положень частини 2 статті 36 та статті 51 Сімейного кодексу України, шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.
Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній. (ст. 55 Сімейного кодексу України).
За правилом частини 2 статті 104 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Згідно положень частини третьої та четвертої ст. 56 Сімейного кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до норм сімейного законодавства, добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз», підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.
Як убачається з матеріалів справи, з 04 серпня 2006 року сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі, від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя з відповідачем не склалось, шлюбні стосунки подружжя не підтримують, проживають окремо, спільного господарства не ведуть, позивач наполягає на розірванні шлюбу, відповідач процесуальним правом вз'яти участь у судовому засіданні не скористалася, докази, які мали спростувати наведені позивачем підстави для розірвання шлюбу, суду не надала.
За змістом положень ч. 3 ст.109 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 110, ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 111 Сімейного кодексу України, суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Як роз'яснено у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року за № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, врахувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін. Вживати заходів до примирення подружжя.
На підставі ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 06 вересня 2019 року сторонам надано строк для примирення тривалістю два місяці.
Згідно положень частини третьої та четвертої ст. 56 Сімейного кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до норм сімейного законодавства, добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз», підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.
Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.
Як з'ясовано судом, підтверджено пояснення сторін, сімейне життя подружжя не склалось, у зв'язку з тим, що вони мають різні погляди на життя, не в змозі дійти до єдиної думки при вирішенні сімейних та побутових проблем, подружжя сімейно-шлюбні відносини не підтримують, спільного господарства не ведуть, проживають окремо, факт припинення сімейно-шлюбних відносин не заперечується відповідачем, в свою чергу позивач наголошує, що його рішення про розірвання шлюбу є виваженим та остаточним, за час окремого проживання позивач не змінив своє відношення до відповідача, наміру поновлювати сімейно-шлюбні відносини наміру не має, наполягає на розірванні шлюбу.
При вирішенні спору, суд враховує той факт, що позивач не бажає підтримувати у подальшому шлюбні стосунки з дружиною, заходи, вжитті судом для примирення подружжя, не привели до позитивного результату, відповідач в судове засідання не з'явилася, докази які мали спростувати наведенні підстави для розірвання шлюбу не надала, в той же час суд не може примусити подружжя до відновлення сімейно-шлюбних відносин та збереження шлюбу.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. (ст. 112 Сімейного кодексу України)
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішення позивача про розлучення є виваженим та свідомим, причини з яких позивач наполягає на розірванні шлюбу є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали не можливими, поновлювати сімейно-шлюбні відносини позивач не має наміру, разом з тим суд не має права примушувати жінку або чоловіка до підтримання, відновлення або продовження сімейних відносин, а вільність та рівність цих стосунків та можливість припинення шлюбу є їх основою, що законодавчо закріплено у нормах Сімейного кодексу України, тому позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу підлягає задоволенню.
Згідно положень ст. 113 Сімейного кодексу України, особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватись цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 24, 55, 56, 110, 112, 113 Сімейного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 206, 223, 259, 263-265, 273, 288, 354,355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянином України, та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянкою України, зареєстрований Дніпровським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області 04 серпня 2006 року (актовий запис № 366) - розірвати.
Після розірвання шлюбу прізвище чоловіка залишити « ОСОБА_1 », прізвище дружини залишити « ОСОБА_2 »,
Відповідно до положень ч. 1 ст. 354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.