05.12.2019 Справа № 920/1091/19
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А., за участю секретаря судового засідання Гребенюк С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/1091/19 у порядку спрощеного позовного провадження
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІТО-ЛЕК» (вул. Катерининська, буд. 46, м. Харків, 61004, ідентифікаційний код 21194014),
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «СТАРА АПТЕКА» (вул. Троїцька, буд. 28А, м. Суми, 40030, ідентифікаційний код 23822986),
про стягнення 16776,61 грн. на підставі договору поставки № 490 від 18.01.2011, укладеного між сторонами,
за участю представників учасників справи:
позивача: не з'явився,
відповідача: не з'явився.
Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 16776,61 грн. (в тому числі: 13980,51 грн. основний борг за поставлений товар та 2796,10 штраф), а також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн. та розподілити інші судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним договором поставки, що укладений між сторонами щодо оплати поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим відповідачу нараховано штраф у відповідному розмірі.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 04.11.2019 відкрито провадження у справі № 920/1091/19 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 05.12.2019, 11:30; запропоновано відповідачу надати суду заяву із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; позивачу у строк до 29.11.2019 подати відповідь на відзив.
Копію вищезазначеної ухвали судом направлено на адресу відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві та зазначена відповідачем у договорі поставки № 490 від 18.01.2011.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернуто на адресу суду відділенням поштового зв'язку, копію вищезазначеної ухвали отримано уповноваженим представником відповідача 12.11.2019.
Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.
Станом на 05.12.2019 від відповідача на адресу суду не надходило заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, відзиву на позов та письмових заперечень по суті позовних вимог.
Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Відповідно до статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.
18.01.2011 між сторонами укладено договір поставки № 490 (надалі - договір), за умовами якого позивач (постачальник) зобов'язується передати (поставити) у власність відповідача (покупця) протягом дії договору товар в асортименті і кількості, вказаній в накладних, які є невід'ємною частиною даного договору. Покупець зобов'язується прийняти цей товар і своєчасно здійснити його оплату на умовах, визначених даним договором (пункт 1.1 договору).
Відповідно до п. 1.2, 1.2.2 договору предметом поставки є лікарські засоби, супутні товари, які мають право придбавати та продавати аптечні заклади та їх структурні підрозділи.
Згідно з п. 1.3 договору поставка товару здійснюється за взаємною згодою сторін.
Пунктом 2.1 договору встановлено, що кількість і асортимент товару узгоджується сторонами і зазначається у видатковій накладній на кожну поставку.
Ціни на товар, згідно з пунктом 3.3 договору, зазначаються в кожній видатковій накладній, що є додатком до договору.
Відповідно до пункту 3.5 договору розрахунки за товар здійснюються по сумам, вказаним у видаткових накладних, по факту поставки з моменту отримання товару відповідачем. Датою поставки вважається дата отримання товару відповідачем, про що покупцем робиться відмітка у видатковій накладній. Якщо дата отримання товару не вказана відповідачем у видатковій накладній, датою отримання товару вважається дата виписки видаткової накладної.
За умовами пункту 3.7 договору при наявності у відповідача заборгованості за отриманий товар за декількома видатковими накладними, отримана від нього оплата буде зарахована в рахунок погашення заборгованості за товар, що отриманий раніше, незалежно від призначення оплати, зазначеної в платіжному дорученні.
Пунктом 5.1 договору передбачено, що позивач поставляє відповідачу товар, який є в наявності на складі, після узгодження асортименту, ціни і якості товару, що поставляється.
Відповідно до п. 5.3 договору поставка товару здійснюється за домовленістю сторін, назва місця призначення обмовляється сторонами при кожній поставці товарів.
Згідно з пунктом 5.4 договору товар вважається прийнятим відповідачем: по кількості, згідно супровідних документів; за якістю, згідно сертифікатів якості наданих позивачем.
Пунктом 10 договору встановлено, що цей договір набуває чинності з моменту підписання його обома сторонами і обміну копіями документів, завірених мокрими печатками, вказаних в пункті 12.4 договору, і діє до 31 грудня 2011 року, а щодо зобов'язань за договором - до повного їх виконання.
Пунктом 10.4 договору передбачено, що договір вважається пролонгованим строком на 1 рік, і на тих же умовах, якщо жодна із сторін не заявила письмово про його розірвання не пізніше, ніж за один місяць до закінчення терміну його дії.
Відповідно до пунктів 11.1 - 11.3 договору, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за договором, якщо це невиконання відбулося внаслідок випадку або непереборної сили, що виникла після укладення договору внаслідок подій надзвичайного характеру, які сторони не могли, ні передбачити, ні запобігти їм розумними заходами. При настанні вказаних у пункті 11.1 обставин, сторона, для якої створилася неможливість виконання договірних зобов'язань, повинна негайно сповістити іншу сторону, надавши відповідний документ, що підтверджує ці обставини, виданий торговельно-промисловою палатою України або іншим компетентним органом. Настання форс-мажорних обставин не припиняє дію договору, а продовжує його термін на час їх дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання, не оплатив своєчасно та в повному обсязі поставлений згідно з договором за накладними товар, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем станом на 18.10.2019 в сумі 13980,51 грн.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина перша статті 662 ЦК України).
Згідно зі статтею 692 цього ж Кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Пунктом 1 частини першої статті 530 названого Кодексу визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 цього ж Кодексу).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання зобов'язання.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 10.09.2018 у справі № 908/24/18.
Факт отримання відповідачем поставленого позивачем товару на загальну суму 15166,75 грн. за вищезгаданим договором поставки підтверджується копіями видаткових накладних (а.с. 51-62), які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками, містять назву товару, його кількість та вартість.
Відповідач отримав поставлений позивачем товар без будь-яких заперечень, а тому, враховуючи положення статті 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Проте, в порушення умов укладеного між сторонами договору поставки та вимог статей 526, 629, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий товар не розрахувався в повному обсязі та у встановлені договором строки, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.
На підставі викладеного, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань стосовно оплати товару, правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги, щодо стягнення з відповідача 13980,51 грн. заборгованості за поставлений товар.
Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до частини другої статті 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до статті 199 ГК України, виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно статей 546, 548 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею), якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до пункту 7.2 договору, за прострочення платежу понад 30 (тридцять) календарних днів з моменту виникнення простроченого зобов'язання, обумовленого в пункті 3.5. даного договору, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 20 % від вартості одержаного товару, за яким допущено прострочення платежу, а також суму боргу з урахуванням індексу інфляції, згідно статті 625 Цивільного кодексу України за весь час прострочення та 18 % річних від простроченої суми.
Позивачем заявлено до стягнення штраф в сумі 2796,10 грн., виходячи з суми заборгованості отриманого товару, за яким допущено прострочення платежу.
Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару, а також те, що право позивача щодо стягнення з відповідача штрафу передбачене діючим законодавством України та умовами договору, суд вважає обґрунтованими, правомірними і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу в сумі 2796,10 грн.
Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої, третьої статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Приймаючи до уваги те, що відповідач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву та заперечень по суті позовних вимог, а також обґрунтованість та правомірність вимог позивача, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 123, 129, 185, 233, 236-238, 248, 252, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «СТАРА АПТЕКА» (вул. Троїцька, буд. 28А, м. Суми, 40030, ідентифікаційний код 23822986) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІТО-ЛЕК» (вул. Катерининська, буд. 46, м. Харків, 61004, ідентифікаційний код 21194014) заборгованість за поставлений товар в сумі 13980,51 грн, штраф в сумі 2796,10 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повне рішення складено 10 грудня 2019 року.
Суддя Ю.А. Джепа