"02" грудня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/3155/19
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань Савченко А.В
За участю представників сторін:
Від позивача: Пронюк В.Я. за довіреністю;
Від відповідача: Козуб О.В. за довіреністю;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” до Житлово-комунального господарства Чорноморської селищної ради про стягнення 70 442,33 грн., -
Акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” (далі по тексту - АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України”) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Житлово-комунального господарства Чорноморської селищної ради (далі по тексту - Житлово-комунальне господарство) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 70 442,33 грн., яка складається із пені у розмірі 8 277,04 грн., трьох відсотків річних у розмірі 21 369,70 грн., збитків від інфляції у розмірі 40 795,59 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов'язань, прийнятих на себе за умовами договору купівлі-продажу природного газу №8091/1718-ТЕ-23 від 09.10.2017р. в частині своєчасної оплати вартості придбаного природного газу.
Житлово-комунальне господарство заперечувало проти задоволення заявленого позову, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність. Зокрема, відповідачем було вказано, що газ, що постачався позивачем на підставі договору №8091/1718-ТЕ-23 від 09.10.2017р., використовувався відповідачем для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. При цьому, відповідачем було наголошено, що населення не здійснює у повному обсязі оплати вартості послуг, наданих відповідачем, що, в свою чергу, має наслідком неможливість виконання зобов'язань за договором. Крім того, відповідачем було зазначено про наявність правових підстав для зменшення штрафних санкцій, заявлених АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” до стягнення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.
09.10.2017р. між АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” (Постачальник) та Житлово-комунальним господарством (Споживач) було укладено договір постачання природного газу №8091/1718-ТЕ-23, відповідно до п. 1 якого Постачальник зобов'язується передати у власність Споживачеві у 2017-2018рр. природний газ, а Споживач зобов'язується прийняти та оплатити цей газ на умовах цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. За цим договором може бути поставлений природний газ власного видобутку (видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України.).
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України „Про ринок природного газу” від 9 квітня 2015 року N 329-VIII (з наступними змінами і доповненнями) постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до п. п. 2.1, 3.1 договору постачання природного газу №8091/1718-ТЕ-23 від 09.10.2017р. Постачальник передає Споживачу з 01.10.2017р. по 31.03.2018р. природний газ обсягом до 110000 тис. куб. метрів. Право власності на природний газ переходить від Постачальника до Споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ Споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Згідно з п. 3.7, 5.2 договору постачання природного газу №8091/1718-ТЕ-23 від 09.10.2017р. приймання-передача природного газу, переданого Постачальником Споживачу у відповідному місці постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу. Ціна за 1000 куб. м. газу становить 4942,00 грн., крім податку на додану вартість у розмірі 20%, всього - 5930,40 грн.
Умовами п. 6.1 договору постачання природного газу №8091/1718-ТЕ-23 від 09.10.2017р. встановлено, що оплата за газ здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за звітним місяцем поставки газу.
Відповідно до п. 8.2 договору постачання природного газу №8091/1718-ТЕ-23 від 09.10.2017р. (в редакції додаткової угоди №1 від 24.01.2018р.) у разі прострочення Споживачем оплат згідно п. 6.1 цього договору, останній зобов'язується сплатити Постачальнику пеню у розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховуються пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Умовами п. 10.3 договору постачання природного газу №8091/1718-ТЕ-23 від 09.10.2017р. передбачено, що строк у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років.
Згідно з умовами п. 12 договору постачання природного газу №8091/1718-ТЕ-23 від 09.10.2017р. договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками, і діє в частині реалізації газу з 01.10.2017р. по 31.03.2018р., а в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення.
На виконання умов договору постачання природного газу №8091/1718-ТЕ-23 від 09.10.2017р. між сторонами по справі було підписано акти приймання-передачі природного газу 30.11.2017р. на суму 740 606,15 грн., від 31.12.2017р. на суму 883 860,89 грн., акт від 31.01.2018р. на суму 1 146 269,22 грн., від 28.02.2018р. на суму 1 094 739,98 грн., від 31.03.2018р. на суму 1 021 096,27 грн.
З наданих АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” документів вбачається, що Житлово-комунальним господарством на виконання зобов'язань, прийнятих на себе за умовами договору №8091/1718-ТЕ-23 від 09.10.2017р. у повному обсязі було сплачено вартість поставленого позивачем природного газу.
Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до Житлово-комунального господарства, АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” було наголошено про наявність правових підстав для стягнення із відповідача пені, трьох відсотків річних та збитків від інфляції, у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язань, прийнятих на себе за умовами договору №8091/1718-ТЕ-23 від 09.10.2017р. в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого газу.
Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як свідчать матеріали справи, Житлово-комунальне господарство у порушення прийнятих на себе за умовами договору постачання природного газу №8091/1718-ТЕ-23 від 09.10.2017р. зобов'язань не було своєчасно оплачено вартості поставленого позивачем природного газу.
Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У зв'язку із порушенням відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань щодо здійснення своєчасної оплати вартості природного газу, поставленого на виконання умов договору №8091/1718-ТЕ-23 від 09.10.2017р., позивачем в порядку ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу до сплати три відсотки річних у розмірі 21 369,70 грн. та збитки від інфляції у розмірі 40 795,59 грн.
Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок збитків від інфляції та трьох відсотків річних, господарський суд дійшов висновку про їх правильність та обґрунтованість. Викладене має наслідком необхідність задоволення позовних вимог АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” до Житлово-комунального господарства шляхом присудження до стягнення на користь позивача трьох відсотків річних у розмірі 21 369,70 грн. та збитків від інфляції у розмірі 40 795,59 грн.
З посиланням на умови п. 8.2 договору постачання природного газу №8091/1718-ТЕ-23 від 09.10.2017р. та приписи чинного законодавства позивачем було нараховано Житлово-комунальному господарству пеню загальному розмірі 8 277,04 грн., за порушення строків оплати вартості поставленого природного газу.
Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань. Частиною ст. ст. 547, 548 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” (з наступними змінами і доповненнями) огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок пені, заявленої до стягнення, господарський суд зазначає про правильність здійсненого позивачем розрахунку. Наведене має наслідком необхідність задоволення позовних вимог АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” до Житлово-комунального господарства шляхом присудження до стягнення на користь позивача пені у розмірі 8 277,04 грн.
При цьому, господарський суд відхиляє клопотання Житлово-комунального господарства про зменшення розміру штрафних санкцій, з огляду на наступне.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Господарський суд зауважує, що розмір заявленої позивачем до стягнення пені не є надмірним у порівнянні із загальною вартістю поставленого позивачем природного газу, що дозволяє господарському суду дійти висновку про відсутність взагалі будь-яких підстав для вирішення судом питання про зменшення штрафних санкцій. При цьому, суд зазначає, що недодержання своїх обов'язків контрагентами Житлово-комунального господарства та відсутність у відповідача грошових коштів відповідно до ст. 617 ЦК України не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності задоволення заявлених позовних вимог шляхом присудження до стягнення із Житлово-комунального господарства Чорноморської селищної ради на користь акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” пені у розмірі 8 277,04 грн., трьох відсотків річних у розмірі 21 369,70 грн., збитків від інфляції у розмірі 40 795,59 грн. відповідно до ст. ст. 11, 509, 525, 526, 230, 256-261, 549, 610, 611, 615, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 179, 193, 231, 233 Господарського кодексу України, ст. 12 Закону України „Про ринок природного газу”, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Житлово-комунального господарства Чорноморської селищної ради /67570, Одеська область, Лиманський район, смт. Чорноморське, ідентифікаційний код 31790926/ на користь акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” /01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720/ пеню у розмірі 8 277,04 грн. /вісім тисяч двісті сімдесят сім грн. 04 коп./, три відсотки річних у розмірі 21 369,70 грн. /двадцять одна тисяча триста шістдесят дев'ять грн. 70 коп./, збитки від інфляції у розмірі 40 795,59 грн. /сорок тисяч сімсот дев'яносто п'ять грн. 59 коп./, судовий збір у розмірі 1921,00 грн. /одна тисяча дев'ятсот двадцять одна грн. 00 коп./.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 09.12.2019р.
Суддя С.П. Желєзна