ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.12.2019Справа № 910/15435/19
За позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"
до Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України
про стягнення грошових коштів
Суддя Котков О.В.
Секретар судового засідання Кошляк М.І.
Представники учасників справи:
від позивача Довгалюк А.В. (представник за довіреністю);
від відповідача Лімонтов В. Б. (представник за довіреністю).
В судовому засіданні 03.12.2019 року, відповідно до положень ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників позивача та відповідача, що повне рішення буде складено 10.12.2019 року.
04 листопада 2019 року до Господарського суду міста Києва від Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (позивач) надійшла позовна заява № 6298/12/36/02-19 від 30.10.2019 року до Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України (відповідач) про стягнення заборгованості за договором на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі № 09745/1-5-08 від 16.08.2011 року в сумі 74 517,25 грн., з них: основного боргу - 56 205,63 грн. (п'ятдесят шість тисяч двісті п'ять гривень 63 копійки), інфляційних втрат - 6370,71 грн. (шість тисяч триста сімдесят гривень 71 копійка), 3% річних - 2055,94 грн. (дві тисячі п'ятдесят п'ять гривень 94 копійки), пені - 7074,69 грн. (сім тисяч сімдесят чотири гривні 69 копійок) та штрафу - 2810,28 грн. (дві тисячі вісімсот десять гривень 28 копійок).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав зобов'язання за договором на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі № 09745/1-5-08 від 16.08.2011 року, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/15435/19, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 03.12.2019 року.
25.11.2019 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну № 579-11/19 від 21.11.2019 року, в якому відповідач зазначив, що сума основного боргу у розмірі 56 205,63 грн. повністю сплачена відповідачем, що підтверджується платіжними дорученнями № 445, № 446, № 447 та № 450 від 12.11.2019 року (проведені банком 14.11.2019 року), в частині штрафних санкцій просив відмовити в позові, оскільки заборгованість за договором виникла з незалежних від відповідача причин, а штрафні санкції є похідними вимогами від основної заборгованості.
03.12.2019 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив № 1295/12 від 03.12.2019 року, в якій позивач вказує про часткову сплату заборгованості, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем складає 20 091,96 грн. При цьому, позивач зауважив, що відповідачем були перераховані кошти у загальному розмірі 56 207,64 грн., частина коштів була зарахована позивачем в погашення поточних нарахувань та в погашення суми основного боргу, в частині позовних вимог про стягнення штрафних санкцій зазначив, що спір у даній справі виник з вини відповідача, тому нарахування штрафних санкцій є правомірним.
В судовому засіданні 03.12.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
16.08.2011 року між Публічним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал", яке перейменоване у Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (надалі - позивач, постачальник) та Інститутом рибного господарства Національної академії аграрних наук України (надалі - відповідач, абонент) укладено договір на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі № 09745/1-5-08 (надалі - договір).
В п. 1.1. договору визначено, що цей договір укладається відповідно до Закону України «Про питну воду та питне водопостачання». За цим договором постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації м. Києва за адресами об'єктів водоспоживання, зазначеними у дислокації об'єктів водоспоживання та водовідведення (яка є невід'ємною частиною цього договору) та на підставі пред'явлених абонентом умов (дозволу) на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва (надалі - Умови), а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору та дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 (в подальшому - Правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 за № 37, зареєстрованими в Міністерстві юстиції 26.04.2002 за № 403/6691 (в подальшому - Правила приймання), Правилами приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва, затвердженими Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради від 12.10.2011 за № 1879, зареєстрованими в Головному управлінні юстиції у м. Києві 17.10.2011 за № 44/903 (в подальшому - Місцеві правила приймання), а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.
Відповідно до п. 2.1.1. договору, облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показами засобу обліку, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показів всіх засобів обліку, зареєстрованих за абонентом.
За умовами п. 2.1.2. договору, зняття показів засобу(-ів) обліку здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника. В разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показів, дані, що зняті постачальником, є підставою для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг.
Згідно з п. 2.1.4. договору, кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показами засобів обліку стічних вод, або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показами засобів обліку води та/або іншими способами визначення об'ємів стоків у відповідності до Правил користування.
Відповідно до п. 2.1.6. договору, облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг підлягають обов'язковому звірянню у постачальника. Абонент щоквартально, не пізніше 10-го числа, наступного за звітним кварталом місяця, та в інші строки (за письмовою вимогою постачальника) направляє до останнього письмовий звіт по обсягам наданих послуг (за встановленою постачальником формою) та проводить з останнім звіряння обсягів наданих послуг у відповідному обліковому періоді, а також звіряння по проведених розрахунках за надані послуги. Для проведення звіряння абонент направляє свого представника до постачальника із необхідними для цього обліковими та бухгалтерськими документами. Звіряння вважається проведеним з моменту отримання постачальником підписаного повноважними особами акту звіряння розрахунків. У разі невиконання абонентом цього пункту договору, облікові дані постачальника щодо кількості та вартості наданих послуг та проведених абонентом розрахунків у відповідних періодах вважаються безумовно погодженими абонентом.
За умовами п. 2.2.1. договору, постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента платіжні документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення, або у паперовому вигляді - вимоги-доручення тощо) для оплати за надані послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації міста Києва відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно до чинного законодавства та не підлягають узгодженню сторонами.
В п. 2.2.2. договору визначено, що оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у п'ятиденний строк від направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента.
У разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документа, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа наступного місяця платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості наданих йому послуг (п. 2.2.3. договору).
Пунктом 2.2.4. договору передбачено, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов'язаний у десятиденний строк з дня направлення постачальником розрахункового документа до банківської установи абонента письмово повідомити про це постачальника та у цей же строк направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.
Згідно п. 7.1. договору, договір укладається строком на один рік набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить про це іншу сторону.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України (враховуючи, що спірні правовідносини сторін продовжували існувати під час набрання зазначеним нормативно-правовим актом законної сили) принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір № 09745/1-5-08 від 16.08.2011 року як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків.
Як зазначає позивач, на виконання умов договору ним у період з 01.10.2016 року по 30.06.2019 року було надано відповідачу послуги з постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі на загальну суму 110 974,77 грн., при цьому, надані позивачем послуги відповідач оплатив лише частково на суму 57 769,14 грн., внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем, яка становить 56 205,63 грн.
При цьому, позивач вказує, що відповідач про незгоду щодо кількості або вартості отриманих з з 01.10.2016 року по 30.06.2019 року послуг не повідомляв, свого представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки не направляв, відтак, в силу положень п.п. 2.1.6., 2.2.4. договору, кількість та вартість наданих позивачем у спірний період послуг вважаються прийнятими відповідачем.
В матеріалах справи також містяться оригінал довідки АТ "Банк Кредит Дніпро" від 24.09.2019 року № 55/9-1377 з реєстрами інформаційно-дебетових повідомлень, які підтверджують факт направлення останніх до банківської установи відповідача.
Судом встановлено, що заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує актами про зняття показань з приладу обліку, погодженими та підписаними відповідачем, які є первинними документами й підтверджують факт надання послуг та їх об'єми, а також довідкою з банку, яка підтверджує надсилання на адресу відповідача дебетових повідомлень.
Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача санкції за неналежне виконання останнім грошового зобов'язання щодо оплати наданих послуг, а саме: інфляційні втрати у розмірі 6370,71 грн., 3% річних у розмірі 2055,94 грн., пеню у розмірі 7074,69 грн. та штраф у розмірі 2810,28 грн.
В свою чергу відповідач зазначив, що сума основного боргу у розмірі 56 205,63 грн. ним повністю сплачена, в частині штрафних санкцій просив відмовити в позові, мотивуючи це тим, що заборгованість за договором виникла з незалежних від відповідача причин, а штрафні санкції є похідними вимогами від основної заборгованості.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Договірні правовідносини між сторонами регулюються Законом України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", сферу дії якого визначено статтею 2 Закону.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" його дія поширюється на всі суб'єкти господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об'єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, а також на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води, станом джерел та систем питного водопостачання, а також споживачів питної води.
ПАТ "АК "Київводоканал" є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання (згідно із Законом - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води) та водовідведення (згідно із Законом - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом). При цьому, вода питна - вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству.
Вимоги до якості питної води встановлені Державними санітарними нормами та правилами "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною" (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12.05.2010 № 400.
Відповідно до п. 2.1. розділу 2 вказаних ДСанПіН 2.2.4-171-10 "вода питна, призначена для споживання людиною (питна вода), - вода, склад якої за органолептичними, фізико-хімічними, мікробіологічними, паразитологічними та радіаційними показниками відповідає вимогам державних стандартів та санітарного законодавства (з водопроводу - водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), призначена для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб населення, а також для виробництва продукції, що потребує використання питної води".
Таким чином, позивач є виробником та постачальником, а відповідач - споживачем (згідно зі ст. 1 Закону споживач питної води - це юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб) послуг з постачання питної води, якість якої відповідає зазначеним ДСанПіН 2.2.4-171-10, та водовідведення.
Частиною 1 статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
У відповідності до ч. 1 ст. 19 "Про житлово-комунальні послуги", відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно ч. 1 ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.
Згідно з ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов'язані, зокрема своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.
Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 року затверджено Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах та селищах України (надалі - Правила), які відповідно до ст. 3 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" є частиною законодавства у сфері питного водопостачання.
Правила визначають порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України. Ці Правила є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб-підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод (п. 1.1. Правил).
У пункті 1.2. Правил надані визначення, зокрема, наступних термінів: виробник послуг централізованого водопостачання та водовідведення - суб'єкт господарювання, що виробляє або створює послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (далі - виробник); вузол обліку - комплект засобів вимірювальної техніки, занесених до Державного реєстру вимірювальної техніки, що призначені для вимірювання і реєстрації результатів вимірювання та обладнання для влаштування вузла відповідно до вимог нормативних документів; замовник послуг з централізованого водопостачання та водовідведення - споживач або суб'єкт господарювання, який має намір здійснити будівництво (реконструкцію) об'єкта архітектури з наступним його приєднанням до систем централізованого питного водопостачання та водовідведення; межа балансової належності - лінія розподілу елементів систем водопостачання та водовідведення і споруд на них між власниками або користувачами.
Пунктами 3.1., 5.2. Правил передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показів приладів обліку; вузли обліку повинні розташовуватися на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.
Згідно з п. 3.7. Правил розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.
Пунктом 1.4. Правил визначено, що приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 року № 37, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 26.04.2002 року за № 403/6691 (надалі - Правила № 37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.
Згідно п. 1.2. Правил № 37, останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - Водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).
За змістом п. 1.4. Правил № 37 абонент водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації.
Стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).
Відповідно до п. 2.4 зазначених Правил приймання, підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки водоканалу за надані послуги.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Як вже зазначалося судом вище, на підтвердження обсягів наданих послуг за договором позивачем надані акти про зняття показань з приладу обліку, погоджені та підписані відповідачем, які є первинними документами й підтверджують факт надання послуг та їх об'єми, довідку з банку, яка підтверджує надсилання на адресу відповідача дебетових повідомлень.
Судом встановлено, що відповідно до пункту 2.2.4. договору у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов'язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обгрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.
Відповідачем встановлений договором порядок надання заперечень щодо кількості або вартості наданих послуг виконано не було, та у встановлений договором строк не направлено свого представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння.
Таким чином, надані ПАТ "АК "Київводоканал" послуги за договором № 09745/1-5-08 від 16.08.2011 року вважаються прийнятими.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором № 09745/1-5-08 від 16.08.2011 року в частині сплати послуг з постачання питної води та приймання стічних вод за період з 01.10.2016 року по 30.06.2019 року підтверджено матеріалами справи.
За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.
При цьому, відповідач позовні вимоги в частині основного боргу визнав та зазначив, що заборгованість за договором в сумі 56 205,63 грн. була сплачена ним в повному обсязі , що підтверджується платіжними дорученнями № 445 від 12.11.2019 року на суму 2773,56 грн., № 446 від 12.11.2019 року на суму 3385,66 грн., № 447 від 12.11.2019 року на суму 2668,36 грн. та № 450 від 12.11.2019 року на суму 47 380,06 грн. Зазначені кошти сплачені за приймання стічних вод згідно договору № 09745/1-5-08 від 16.08.2011 року, про що вказано у призначення платежу вищезазначених платіжних доручень.
Судом встановлено, що 12.11.2019 року відповідачем була погашена заборгованість перед позивачем за договором № 09745/1-5-08 від 16.08.2011 року у розмірі 56 205,63 грн.
Таким чином, на момент винесення рішення у даній справі спір щодо основного боргу в частині 56 205,63 грн. відсутній.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі в частині позовних вимог у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Враховуючи, що предмет спору в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 56 205,63 грн. припинив своє існування після звернення позивача до суду з даним позовом, суд дійшов висновку, що провадження щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором № 09745/1-5-08 від 16.08.2011 року у розмірі 56 205,63 грн. підлягає закриттю, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
При цьому, суд відмічає, що доводи позивача, що заборгованість відповідача перед позивачем складає 20 091,96 грн., тому що перераховані відповідачем кошти у загальному розмірі 56 207,64 грн. частково зараховані позивачем в погашення поточних нарахувань та в погашення суми основного боргу не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, з огляду на те, що в ст. 534 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Позивач також просить стягнути з відповідача на його користь інфляційні втрати у розмірі 6370,71 грн., 3% річних у розмірі 2055,94 грн., пеню у розмірі 7074,69 грн. та штраф у розмірі 2810,28 грн. за порушення виконання грошового зобов'язання щодо оплати послуг.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 Цивільнго кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
За приписами частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Положеннями статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В п. 4.2. договору визначено, що у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті наданих послуг, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.
Крім того, у вказаному пункті договору сторони в порядку частини 6 статті 232 Господарського кодексу України погодили збільшення строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання та встановили, що нарахування пені припиняється через рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, суд встановив, що загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 5838,08 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 1236,61 грн. позивачу належить відмовити.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором у частині своєчасної оплати вартості наданих позивачем послуг, останній просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 2810,28 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 230 Господарського кодексу України згідно з якою під штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
В пункті 4.6. договору сторони передбачили, що за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок або вимогу щодо оплати абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від суми, яку відмовився оплатити.
З огляду на те, що матеріали справи не містять доказів виставлення позивачем рахунку на суму 56 205,63 грн., суд не вбачає підстав для застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення штрафу.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наведена норма встановлює право кредитора вимагати сплати суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних протягом усього періоду прострочення до моменту повного виконання боржником своїх грошових зобов'язань перед кредитором.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 року у справі № 924/312/18 та від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18.
Позивачем при розрахунку інфляційних втрат не враховано вищевикладеного, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне здійснити власний розрахунок інфляційних втрат.
Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що загальна сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 5751,58 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 619,13 грн. позивачу належить відмовити.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд встановив, що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача становить 2000,77 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 55,17 грн. позивачу належить відмовити.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Приймаючи до уваги встановлені судом факти та обставини, що були наведені вище, суд дійшов висновку, що викладені відповідачем у відзиві заперечення на позов в частині стягнення штрафних санкцій не спростовують зазначених позивачем в позові доводів за встановлених вище судом фактів та обставин.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 13 590,43 грн. з них: інфляційних втрат - 5751,58 грн. (п'ять тисяч сімсот п'ятдесят одна гривня 58 копійок), 3% річних - 2000,77 грн. (дві тисячі гривень 77 копійок) та пені - 5838,08 грн. (п'ять тисяч вісімсот тридцять вісім гривень 08 копійок).
Щодо розподілу судового збору.
З огляду на те, що суму основного боргу в розмірі 56 205,63 грн. відповідач сплатив після звернення позивача з позовом до суду, розподіл судових витрат повинен розраховуватися з урахуванням вказаної суми, з розрахунку: 56 205,63 грн. (сума основного боргу) + 5838,08 грн. (пеня) + інфляційні втрати (5751,58 грн.) + 3% річних (2000,77 грн.) х 1921,00 грн. (сума судового збору сплачена при подані позовної заяви) / 74 517,25 грн. (сума заявлених позовних вимог) = 1799,29 грн. (сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог).
Відтак, сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог становить 1799,29 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Закрити провадження у справі № 910/15435/19 за позовом № 6298/12/36/02-19 від 30.10.2019 року Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України про стягнення заборгованості за договором на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі № 09745/1-5-08 від 16.08.2011 року в частині стягнення основного боргу - 56 205,63 грн. (п'ятдесят шість тисяч двісті п'ять гривень 63 копійки), у зв'язку з відсутністю предмету спору.
2. Позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України (ідентифікаційний код 04372342, адреса: 03164, м. Київ, вул. Обухівська, 135) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (ідентифікаційний код 03327664, адреса: 01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а) грошові кошти: інфляційних втрат - 5751,58 грн. (п'ять тисяч сімсот п'ятдесят одна гривня 58 копійок), 3% річних - 2000,77 грн. (дві тисячі гривень 77 копійок), пені - 5838,08 грн. (п'ять тисяч вісімсот тридцять вісім гривень 08 копійок) та судовий збір - 1799,29 грн. (одна тисяча сімсот дев'яносто дев'ять гривень 29 копійок).
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 10.12.2019р.
Суддя О.В. Котков