ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.11.2019Справа № 910/12002/19
Господарський суд міста Києва у складі: головуючий - суддя Князьков В.В.,
при секретарі судового засідання Скокіні О.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз», Полтавська обл., м. Полтава
до відповідача: Акціонерного товариства «Укртрансгаз», м. Київпро визнання недійсним договору транспортування природного газу,
За участю представників:
від позивача: Баранова В.І.;
від відповідача: Дудченко В.В.
Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» (далі - Товариство, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - АТ «Укртрансгаз», відповідач) про визнання недійсним договору транспортування природного газу № 1807000403 від 19.09.2018 укладеного між сторонами.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що сторонами при укладанні договору № 1807000403 від 19.09.2018 не додержано вимог встановлених частинами першою - третьою, частиною п'ятою та частиною шостою статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Позиція Товариства полягає в тому, що правовідносини між сторонами щодо транспортування природного газу, на момент укладення спірного договору, були належним чином врегульовані договором № 1512000727 від 17.12.2015, який є чинним і на час звернення позивача до суду з даним позовом. Пунктом 17.3 даного договору врегульовано механізм приведення правовідносин між сторонами з транспортування природного газу у відповідність до типової форми встановленої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 за № 2493 та постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг «Про затвердження Типового договору транспортування природного газу» від 30.09.2015 за №2497. Зазначені обставини підтверджують відсутність обов'язку щодо укладання нового договору між сторонами, зокрема договору № 1807000403 від 19.09.2018. На думку позивача, сторони повинні були діяти шляхом внесення змін до укладеного та чинного договору № 1512000727 від 17.12.2015. Позивач також зазначає, що на момент підписання спірного правочину не мав необхідного обсягу дієздатності, оскільки вартість послуг за договором складає 15 000 000 000,0 грн, а у Товариства відсутнє погодження загальних зборів акціонерів на його укладення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 порушено провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 09.10.2019.
07.10.2019 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що укладення договору про транспортування природного газу в редакції Типового договору транспортування природного газу затверджено Регулятором є обов'язковим для учасників ринку природного газу, в тому числі для позивача, в силу вимог статті 32 Закону України «Про ринок природного газу». При укладенні спірного договору сторонами не було порушено вимог закону та положень статуту товариства, договір є правомірним та належним чином виконується його сторонами. За твердженням відповідача, вартість послуг за договором, встановлюється за державними регульованими цінами і не потребує надання згоди загальних зборів акціонерів на укладення договору згідно законодавства. Також відповідач зазначає, що посилання позивача на порушення сторонами частини шостої статті 203 ЦК України є некоректним та не має відношення до спірного договору.
09.10.2019 у підготовчому судовому засідання оголошено перерву до 23.10.2019.
17.10.2019 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
У підготовчому судовому засіданні 23.10.2019 судом задоволено усне клопотання представника відповідача та відкладено підготовче засідання на 13.11.2019р.
05.11.2019 відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому вказує на безпідставність та необгрунтованість тверджень позивача щодо недійсності спірного правочину. Також відповідач зазначає, що пред'явлення даного позову позивачем має на меті не реальний захист його порушених, не визнаних чи оспорюваних прав, а свідчить про намагання Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» уникнути відповідальності за неналежне виконання останнім умов спірного договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.11.2019.
Представниця позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити.
Представниця відповідача проти задоволення позову надала заперечення, просила у позові відмовити повністю.
Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.
У судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.
19.09.2018 між Акціонерним товариством «УКРТРАНСГАЗ» (Оператор) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз» (Замовник), правонаступником якого є позивач, було укладено Договір № 1807000403 (далі - Договір) транспортування природного газу, за умовами якого:
- за цим Договором Оператор надає Замовнику послугу транспортування природного газу (далі - Послуга) на умовах, визначених у цьому Договорі, а Замовник сплачує Оператору встановлені в цьому Договорі вартість такої послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні (пункт 2.1 Договору в редакції додаткової угоди від 30.11.2018 за № 1);
- послуги надаються на умовах, визначених у Кодексі газотранспортної системи, затвердженому постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2493 (далі - Кодекс), з урахуванням особливостей, передбачених Договором. Замовник погоджується з тим, що обов'язковою умовою надання послуги є доступ Замовника до інформаційної платформи, розміщених на веб-сайті Оператора. Підписанням цього Договору Замовник підтверджує, що він ознайомлений із правилами надання доступу до інформаційної платформи, розміщеними на веб-сайті Оператора, та надає згоду на їх застосування та дотримання (пункт 2.2 Договору);
- Обсяг Послуги, що надається за цим Договором, визначається підписанням додатка 1 до цього Договору (розподіл потужності) та/або Додатка 2 (розподіл потужності з обмеженнями), крім надання доступу до потужності на період однієї газової доби (пункт 2.3 Договору в редакції додаткової угоди від 30.11.2018 за № 1);
- приймання-передача газу, документальне оформлення та подання звітності Оператору здійснюються відповідно до вимог Кодексу (пункт 2.4 Договору в редакції додаткової угоди від 30.11.2018 за № 1 );
- Замовник має виконувати вимоги, визначені в Кодексі, подавати газ в точках входу та/або приймати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим Договором, протягом погоджених термінів, а також оплачувати Послуги на умовах, зазначених у Договорі (пункт 2.5 Договору в редакції додаткової угоди від 30.11.2018 за № 1);
- Оператор має виконувати вимоги, визначені в Кодексі, приймати газ в точках входу та/або передавати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим Договором, протягом погоджених термінів (пункт 2.6 Договору в редакції додаткової угоди від 30.11.2018 за № 1);
- Додаток 1 є невід'ємною частиною цього Договору у випадку, коли Замовнику надається право використання гарантованої та/або переривчастої потужності, крім випадку замовлення потужності на добу наперед; Додаток 2 є невід'ємною частиною цього Договору у випадку коли Замовнику надається право використання потужності з обмеженнями, крім випадку замовлення потужності на добу наперед; Додаток 3 є невід'ємною частиною цього Договору у випадку коли Замовником є оператор газорозподільної системи, прямий споживач, газовидобувне підприємство або виробник біогазу (пункт 2.7 Договору в редакції додаткової угоди від 30.11.2018 за № 1);
- вартість послуг розраховується: розподіл потужності - за тарифами, які встановлюються Регулятором; транспортування - за тарифами, які встановлюються Регулятором; балансування - за фактичною вартістю, яка визначається відповідно до порядку, встановленого Кодексом (пункт 7.1 Договору в редакції додаткової угоди від 30.11.2018 за № 1);
- Оператор розміщує інформацію про чинні тарифи та базову ціну газу на своєму веб-сайті: www.utg.ua (пункт 7.2 Договору);
- Тарифи, передбачені пунктом 7.1 Договору, є обов'язковими для сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо їх встановлення; визначена на їх основі вартість послуг застосовується сторонами при розрахунках за послуги згідно з умовами Договору (пункт 7.3 Договору);
- Договір набирає чинності з 01.03.2019 на строк до 31.12.2022 (пункт 17.1 Договору в редакції додаткової угоди від 30.11.2018 за № 1).
Додатковою угодою від 28.12.2018 за № 2 сторонами погоджено:
1. Виключення абзацу дев'ятнадцятого пункту 8.3 розділу VIII Договору: «вартість послуг транспортування природного газу в точці виходу складається з двох частин: перша - виражена в грошовій формі (визначається з урахуванням тарифів у точках виходу та замовленої потужності в цих точках); друга - у натуральному вираженні обсягів природного газу для забезпечення витрат Оператора для точок виходу (визначається у відсотках до обсягу протранспортованого газу в точках виходу), що передаються Замовником Оператору за кожний газовий місяць та оформлюються актом приймання-передачі природного газу до десятого числа місяця, наступного за газовим місяцем.».
2. Викладено абзац другий пункту 9.3 розділу ІХ Договору в такій редакції: «оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою чинним законодавством, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період.».
Пунктом 11.1 Договору сторони погодили, що послуги які надаються за цим Договором, за винятком послуг балансування, оформлюються Оператором і Замовником актами наданих послуг.
Спір у даній справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для визнання недійсним договору транспортування природного газу № 1807000403 від 19.09.2018, оскільки його вчинено без додержання вимог, встановлених частинами першою - третьою, частиною п'ятою та частиною шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, та відповідні пояснення відповідача, господарський зазначає про таке.
Частиною першою статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Отже, укладений учасниками процесу Договір за своєю правовою природою є договором з надання послуг.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Як наголошено в постанові Пленуму Вищого господарського суду України N 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач вказує, що сторонами при укладенні спірного договору не додержано вимог встановлених частиною першою статті 203 ЦК України, а отже спірний договір не відповідає положенням законодавства.
Дослідивши матеріали справи та умови договору транспортування природного газу № 1807000403 від 19.09.2018, господарський суд виходить з такого.
Відповідно до частин першої і другої статті 32 Закону України «Про ринок природного газу», транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами.
За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу.
Типовий договір транспортування природного газу затверджується Регулятором.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2497 «Про затвердження Типового договору транспортування природного газу» затверджено типовий договір транспортування природного газу.
Тобто, укладення договору про транспортування природного газу в редакції типового договору транспортування природного газу, затвердженого регулятором, є обов'язковим для учасників ринку природного газу, в тому числі для позивача.
Разом з тим, частиною третьою статті 184 Господарського кодексу України передбачено, що укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.
Судом встановлено, що відповідно до умов Договору послуги надаються на умовах, визначених у Кодексі газотранспортної системи, затвердженому постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2493 (далі - Кодекс).
Пунктом п'ятим розділу першого Кодексу визначено, що договір транспортування це договір, укладений між оператором газотранспортної системи та замовником послуг транспортування природного газу на основі типового договору транспортування природного газу, затвердженого Регулятором, згідно з яким оператор газотранспортної системи надає замовнику одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу на період та умовах, визначених у такому договорі, а замовник послуг транспортування оплачує оператору газотранспортної системи вартість отриманих послуг (послуги).
У підпункті 22 пункту 2.2 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послух від 16.02.2017 за № 201 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу» визначено, що при провадженні ліцензіатом господарської діяльності з транспортування природного газу, ліцензіат повинен дотримуватися вимог чинного Кодексу газотранспортної системи, а також виконувати умови укладених із замовниками договорів транспортування природного газу відповідно до Типового договору транспортування природного газу, затвердженого НКРЕКП.
27.12.2017 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг прийнято постанову №1437 «Про затвердження Змін до деяких постанов НКРЕКП щодо впровадження добового балансування на ринку природного газу та процедури розробки, подання і затвердження Плану розвитку газотранспортної системи на наступні 10 років». Пунктом 4 даної постанови затверджено зміни до Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 за № 2497, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1383/27828 та постановлено з 01.08.2018 надавати послуги транспортування природного газу на підставі договору транспортування природного газу, у кладеного відповідно до Типового договору.
На виконання вимог Постанови № 1437 від 27.12.2017 та у зв'язку із прийняттям нової редакції Типового договору на транспортування природного газу, 19.09.2018 між сторонами і було укладено договір № 1807000403, складений на умовах визначених Типовим договором зі змінами та доповненнями.
Дослідивши умови Договору № 1807000403, суд дійшов висновку про те, що Договір відповідає умовам, передбаченим законодавством України для таких договорів, а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та безпідставними.
Щодо доводів позивача відносно недодержання сторонами вимог встановлених частиною другою статті 203 ЦК України, оскільки вартість послуги, що є предметом договору складає понад 1 500 000 000,00 грн та відповідно до статті 33 Закону України «Про акціонерні товариства» укладається за рішенням загальних зборів акціонерів, господарський суд відзначає таке.
Відповідно до частини другої статті 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Пунктом 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (далі - Постанова №11) передбачено, що у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.
Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке.
Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.
Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.
Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.
Судом встановлено, що спірний Договір зі сторони позивача підписано заступником голови правління з обліку та економіки Мокрим С.І., який діяв на підставі довіреності від 17.04.2018 за № 20/1.
Пунктом 22 частини другої статті 33 Закону України «Про акціонерні товариства» визначено, що до виключної компетенції загальних зборів акціонерного товариства належить прийняття рішення про надання згоди на вчинення значного правочину або про попереднє надання згоди на вчинення такого правочину у випадках, передбачених статтею 70 цього Закону, та про вчинення правочинів із заінтересованістю у випадках, передбачених статтею 71 цього Закону.
Згідно пункту 7 статті 70 Закону України «Про акціонерні товариства» положення цієї статті не застосовуються у разі вчинення правочинів за державними регульованими цінами і тарифами відповідно до законодавства.
Частиною першою статті 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення» визначено, що державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб'єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 4 Закону України «Про ринок» природного газу» (в редакції чинній на час укладення договору) до компетенції Регулятора на ринку природного газу належать затвердження та оприлюднення у встановленому порядку методології визначення тарифів на послуги транспортування природного газу для точок входу і точок виходу, методологій визначення тарифів на послуги розподілу, зберігання (закачування, відбору) природного газу щодо газосховищ, до яких застосовується режим регульованого доступу відповідно до статті 48 цього Закону, на послуги установки LNG та встановлення тарифів, які повинні забезпечити необхідні інвестиції в газотранспортні та газорозподільні системи, газосховища, а також установку LNG.
Як вбачається зі змісту пункту 7.1. Договору вартість послуг розраховується за тарифами які встановлюються Регулятором, а отже вартість послуг за спірним Договором встановлюється за державними регульованими цінами та відповідно не потребує надання згоди загальних зборів акціонерів.
Окрім того, за умовами пункту 8.3. Договору оплата вартості договірної потужності Замовником здійснюється на підстав рахунка-фактури шляхом перерахування грошових коштів в сумі вартості замовленої потужності на період газового місяця на рахунок Оператора на умовах 100 відсотків попередньої оплати за п'ять робочих днів до початку газового місяця, у якому буде забезпечуватися доступ до потужностей.
Таким чином, оскільки у договорі не встановлено фіксованої вартості послуг транспортування природного газу, що надаються, господарський суд доходить висновку, що спірний Договір зі сторони відповідача, підписано особою, яка мала необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Крім того, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Судом встановлено, що 30.11.2018, 28.12.2018 та 29.07.2019 між позивачем та відповідачем було підписано додаткові угоди №1, №2 та №3 до Договору; між сторонами здійснювалось листування щодо зміни реквізитів; на виконання у мов пункту 11.1. Договору оформлювались акти наданих послуг, що свідчить про схвалення й прийняття до виконання вказаного правочину.
Щодо доводів позивача недодержанням сторонами вимог встановлених частиною третьою та частиною п'ятою статті 203 ЦК України, господарський суд відзначає наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, Договір № 1807000403 від 19.09.2018 сторонами підписано без наявності будь-яких заперечень (протокол розбіжностей відсутній), позивачем не надано суду жодного доказу, що на час укладення спірного договору з боку відповідача вчинялись дії, які примушували позивача підписати договір.
Також, на виконання Договору № 1807000403 від 19.09.2018 сторонами підписано додаткові угоди, позивачем відповідачу направлялись повідомлення на створення та коригування облікового запису уповноважених осіб користувачів інформаційної платформи, а також довіреності на право вчиняти юридично значущі дії в інформаційній платформі, між сторонами оформлювались акти наданих послуг замовленої (договірної потужності в точках входу/виходу, позивачем здійснювалась оплата вартості щодобових негативних небалансів та надання послуг перевищення замовленої (договірної) потужності, відповідачем надавались позивачу послуги з вчинення дій з врегулювання добових небалансів.
Таким чином, господарський суд доходить висновку, що при укладенні спірного договору волевиявлення сторін було вільним, а спірний Договір спрямований на реальне настання правових наслідків.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору. Однак під час укладення договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Господарський суд зазначає, що позивач не був позбавлений можливості, як суб'єкт, що вільно виражає своє волевиявлення при укладанні спірного договору № 1807000403 від 19.09.2018, самостійно, на власний розсуд обрати механізм врегулювання своїх правовідносин з відповідачем, шляхом укладання нового Договору чи шляхом внесення змін до вже укладеного між ними договору № 1512000727 від 17.12.2015.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У даному випадку судом враховано, що гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецеденту практику Європейського суду з прав людини, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Суди повинні враховувати якість поданих сторонами доказів і, зокрема, те, чи породжують обставини, за яких вони були отримані, будь-який сумнів щодо їхньої достовірності й точності.
При цьому, обов'язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Отже, підсумовуючи наведене, Позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оскаржуваний ним Договір в момент його укладення суперечив Закону, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог із наведених позивачем обґрунтувань.
Інші доводи та заперечення сторін, не описані і не відхилені судом вище у рішенні, судом також розглянуті і відхиляються усі разом у сукупності як такі, що на результат вирішення спору (відмову у позові з наведених вище обґрунтувань) впливу не мають. Розподіл судових витрат.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог, судовий збір за розгляд даної справи в розмірі 1 921,00 грн покладається на позивача.
1. У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» відмовити.
2. Залишити за позивачем судовий збір, сплачений до державного бюджету, в сумі 1 921,00 грн.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 09.12.2019.
Суддя В.В. Князьков