ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.12.2019Справа № 910/10620/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральна збагачувальна фабрика "Курахівська"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 44 389,61 грн.,
без виклику учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Центральна збагачувальна фабрика "Курахівська" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 44 389,61 грн. вартості нестачі вугілля.
Позовні вимоги обґрунтовані незбереженням відповідачем вантажу під час його перевезення, у зв'язку з чим позивачу заподіяні збитки у вигляді вартості втраченого вантажу (вугілля кам'яне).
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2019 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення вказаної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову.
05.09.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав відзив на позовну заяву, а також заяву про застосування позовної давності.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
У зв'язку з перебуванням судді Приходько І.В. у відпустці та на лікарняному, завершальний розгляд справи здійснювався 09.12.2019.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-
28.12.2017 між Приватним акціонерним товариством "ДТЕК Павлоградвугілля" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Центральна збагачувальна фабрика "Курахівська" (виконавець) укладено договір №608-ПУ-ПТП, відповідно до якого замовник зобов'язався передати (поставити) виконавцю вугілля для збагачення, оплатити послуги виконавця, пов'язані із збагаченням вугілля та прийняти концентрат. Виконавець зобов'язався прийняти вугілля, провести його збагачення та передати (поставити) отриманий в результаті збагачення концентрат замовнику, в строки та на умовах, обумовлених дійсним договором та/або специфікацією.
Як вбачається з матеріалів справи, у лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Центральна збагачувальна фабрика "Курахівська" здійснило відправлення по залізничним накладним №48177976, № 48153910, № 48194237 та № 48376180 вагонів з вугіллям кам'яним, зокрема: № 52571502 масою вантажу 69500 кг, № 59724849 масою вантажу 70000 кг, № 55732168 масою вантажу 70000 кг, № 56120587 масою вантажу 69500 кг, № 56121015 масою вантажу 69500 кг, № 53196432 масою вантажу 70000 кг зі станції Курахівка Донецької залізниці на станцію Бурштин Львівської залізниці вантажоодержувачу АТ "ДТЕК Західенерго".
05.02.2019 та 06.02.2019 на станції Чаплине Придніпровської залізниці були складені наступні комерційні акти: № 454201/1 про недостачу вантажу у вагоні № 55732168 у кількості 3700 кг, № 454201/2 про недостачу вантажу у вагоні № 52571502 у кількості 3550 кг; № 454201/3 про недостачу вантажу у вагоні № 59724849 у кількості 2600 кг; № 454201/4 про недостачу вантажу у вагоні № 56120587 у кількості 3300 кг; № 454201/5 про недостачу вантажу у вагоні № 56121015 у кількості 3900 кг; про що у накладних здійснена відповідна відмітка.
Крім того, 18.02.2019 на станції Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці був складений комерційний акт: № 450003/30 про недостачу вантажу у вагоні № 53196432 у кількості 1950 кг.
Так, у розділах Ґ, Д вищезазначених комерційних актів наявна інформація, з якої вбачається опис виявленого пошкодження із зазначенням кількості недостачі, зафіксовано маркування, виявлені недоліки, фактичну масу вантажу брутто, тари з ПД, нетто, розбіжність у нестачі товару, навантаження в вагоні насипом. Також зазначені відомості щодо справності вагонних ваг, на яких здійснювалося контрольне зважування, а також фактів повторного зважування.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що у зв'язку з незабезпеченням відповідачем схоронності вантажу під час його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу, позивачу заподіяні збитки на загальну суму 44 389,61 грн., у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" зазначену суму.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, зважаючи на те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
У відповідності до ст. 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно зі ст. 909 Цивільного кодексу України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної.
Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з "Загальними положеннями" Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом (ст.2 Статуту). На підставі цього Статуту Мінтранс затверджує Правила перевезення вантажів (ст. 5 Статуту).
Статтями 22, 23 Статуту залізниць України передбачено, що за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Під час перевезення масових вантажів у випадках, передбачених правилами, допускається оформлення однієї накладної (комплекту перевізних документів) на перевезення цілого маршруту або групи вагонів чи комплекту контейнерів.
Перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (ст. 924 Цивільного кодексу України).
В силу ст. 920 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт", перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
Згідно з абз. 1 п. 114 Статуту залізниць України, залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: а) за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; б) за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю, - у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, - у розмірах дійсної вартості; в) за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість.
Відповідно до ст. 24 Статуту залізниць України, залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначених відправником у накладній, на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.
Як встановлено судом вище, у лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Центральна збагачувальна фабрика "Курахівська" здійснило відправлення по залізничним накладним №48177976, № 48153910, № 48194237 та № 48376180 вагонів з вугіллям кам'яним, зокрема № 52571502 масою вантажу 69500 кг, № 59724849 масою вантажу 70000 кг, № 55732168 масою вантажу 70000 кг, № 56120587 масою вантажу 69500 кг, № 56121015 масою вантажу 69500 кг, № 53196432 масою вантажу 70000 кг зі станції Курахівка Донецької залізниці на станцію Бурштин Львівської залізниці вантажоодержувачу АТ "ДТЕК Західенерго".
05.02.2019 та 06.02.2019 на станції Чаплине Придніпровської залізниці були складені наступні комерційні акти: № 454201/1 про недостачу вантажу у вагоні № 55732168 у кількості 3700 кг, № 454201/2 про недостачу вантажу у вагоні № 52571502 у кількості 3550 кг; № 454201/3 про недостачу вантажу у вагоні № 59724849 у кількості 2600 кг; № 454201/4 про недостачу вантажу у вагоні № 56120587 у кількості 3300 кг; № 454201/5 про недостачу вантажу у вагоні № 56121015 у кількості 3900 кг; про що у накладних здійснена відповідна відмітка.
Крім того, 18.02.2019 на станції Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці був складений комерційний акт: № 450003/30 про недостачу вантажу у вагоні № 53196432 у кількості 1950 кг.
За приписами ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення, зокрема, обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.
Відповідно до п. 2 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 р. №334, комерційні акти складаються для засвідчення, зокрема, невідповідності найменування, маси і кількості місць наявного вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у перевізних документах. Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин. У комерційному акті детально описуються стан вантажу або багажу і обставини, за яких виявлена незбереженість, а також обставини, які могли бути причиною виникнення незбереженості вантажу, багажу чи вантажобагажу. Усі графи бланка акта мають бути заповнені. Не дозволяється проставлення рисок та лапок замість повторення необхідних даних. У комерційному акті зазначається, чи правильно навантажений, розміщений і закріплений вантаж, а також про наявність та стан захисного маркування для вантажів, що перевозяться у відкритих вагонах. У разі неправильного завантаження, розміщення, закріплення вантажу в акті зазначається, яке порушення було допущено. Особи, які склали або підписали комерційний акт або акт загальної форми, що містить дані, які не відповідають дійсності, несуть установлену законодавством відповідальність.
Відповідно до п. 1.1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644 (далі - Правила оформлення перевізних документів), на кожне відправлення вантажу відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну).
Згідно з п. 2.1 Правил оформлення перевізних документів, відправником заповнюються, зокрема, такі графи накладної як "Маса вантажу, визначена відправником" - заповнюється, якщо маса вантажу визначена відправником. Маса вказується у кілограмах (маса брутто вантажу), загальна маса відправки (прописом), а також "Спосіб визначення маси".
При цьому правильність вказаних у накладній відомостей, як це передбачено п. 2.3 Правил оформлення перевізних документів, своїм підписом засвідчує представник відправника.
Згідно зі ст. 37 Статуту залізниць України, тарні і штучні вантажі перевозяться із зазначенням у накладній маси і кількості вантажних місць. Маса цих вантажів визначається до здавання їх для перевезення і зазначається на вантажних місцях. Вантажі, що перевозяться насипом і наливом, а також інші вантажі, зважування яких на вантажних вагах неможливе, зважуються на вагонних вагах. Перелік вантажів, що можуть перевозитися насипом і наливом, установлюється Правилами перевезення вантажів. Загальна маса вантажу визначається шляхом зважування на вагах або підрахуванням маси на вантажних місцях за трафаретом чи стандартом. Маса окремих вантажів може визначатися розрахунковим методом, за обміром або умовно (нафтопродукти в цистернах, тварини, лісоматеріали тощо). Маса вантажів визначається відправником. Спосіб визначення маси зазначається у накладній.
Відповідно до п.28 Правил приймання вантажів до перевезення, вантаж завантажений відправником у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймається залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування.
Відповідно до п.1. Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу (ст. 32 Статуту), затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 542 від 20.08.2001 року, у вагонах відкритого типу (на платформах, у напіввагонах і т.ін.) допускається перевезення вантажів, зазначених у додатку. Кам'яне вугілля, кокс, торф, руда і рудні концентрати, мінеральні будівельні матеріали (глина, щебінь тощо) перевозяться, як правило, у напіввагонах.
Судом встановлено, що відомості про зафіксовану сторонами нестачу вантажу внесені до комерційних актів № 454201/1, № 454201/2, № 454201/3, № 454201/4, № 454201/5, № 450003/30.
Вказані комерційні акти за своєю формою та змістом відповідають вимогам Статуту залізниць України та Правилам складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855, а тому приймаються судом у якості належних та допустимих доказів на підтвердження факту невідповідності маси, зазначених у накладних № 48177976, № 48153910, № 48194237 та № 48376180, фактичній масі вантажу.
Відповідно до пп. "а" п. 111 Статуту залізниць України, залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.
Згідно зі ст.ст.114, 115 Статуту залізниць України, залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
В силу ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ст. 224 Господарського кодексу України.
Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Положеннями Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (ч. 1 ст. 114 Статуту).
Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу (ст. 115 Статуту).
Згідно зі статтями 924 ЦК України, 314 ГК України і статтями 114 і 115 Статуту залізниць України залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної. Вартість вантажу, що перевозиться з оголошеною вартістю, визначається у такому ж порядку.
В цій частині суд зазначає про безпідставність доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, стосовно того, що позивачем не надано доказів оплати вантажу, оскільки в даному випадку в матеріалах справи наявні довідки вантажовідправника - ТОВ "ЦЗФ "Курахівська", а також вантажоодержувача - ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" щодо ціни 1 тони вугільної продукції. При цьому, обидві ці сторони в розумінні статей 130, 133 Статуту залізниць України мають право на пред'явлення претензії щодо нестачі вантажу до АТ «Українська залізниця» (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.05.2018 по справі № 910/963/17 та від 13.03.2019 по справі № 905/748/17).
При цьому, у позовній заяві позивач зазначив, що оскільки він не є ані постачальником, ані покупцем спірного вугілля, тому не має можливості надати докази оплати спірного вантажу.
Посилання відповідача на практику судів, яка ґрунтується на позиції Верховного Суду, що була викладена у постанові від 27.02.2018 по справі № 910/13327/17, у даному випадку не може бути підставою для відмови у позові, оскільки під час вирішення спору по справі № 910/13327/17 позивач підтверджував розмір вартості втраченого вантажу, посилаючись виключно на неоплачений ним рахунок-фактуру.
В свою чергу, у матеріалах даної справи наявні довідки вантажоодержувача та відправника про вартість вугільної продукції по кожному вагону, в яких було виявлено нестачу вантажу, з зазначенням усіх спірних залізничних накладних.
Відповідно до ст.130 Статуту залізниць України, право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має відправник - за умови пред'явлення вантажної квитанції і документів, що підтверджують кількість і вартість відправленого вантажу.
Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту, недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Згідно п. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року №644 вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.
При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2 % маси, зазначеної в перевізних документах, якщо вантажі рідкі або здані до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані.
Таким чином, суд визнає обґрунтованими посилання відповідача на те, що позивачем при розрахунку суми збитків не враховано норм природної втрати і граничного розходження маси вантажу, що призвело до завищення суми збитків.
Суд зазначає, що відповідно до пункту № 20 накладних № 48177976, № 48153910, № 48194237 та № 48376180 до перевезення був наданий вантаж: вугілля кам'яне марки г - газове. Вологість не менше 8%.
Таким чином, недостача вантажу за вирахуванням норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто у вагоні №52571502 становить 6727,13 грн., яка розрахована наступним чином: маса нетто у вагоні №52571502 складала 69500 кг, недостача згідно комерційного акту № 454201/2 від 05.02.2019 становить 3550 кг, вантаж у вологому стані - 2%, тобто 69500х2% = 1390, тож 3550 кг - 1390 кг=2160 кг. або 2,16 т.
Отже, 2,16 т. х 3114,41 грн в т.ч. ПДВ (згідно довідок про вартість вугільної продукції) = 6727,13 грн.
Крім того, недостача вантажу за вирахуванням норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто у вагоні №59724849 становить 3737,29 грн, яка розрахована наступним чином: маса нетто у вагоні №59724849 складала 70000 кг, недостача згідно комерційного акту № 454201/3 від 05.02.2019 становить 2600 кг, вантаж у вологому стані - 2%, тобто 70000х2% = 1400кг, тож 2600 кг - 1400 кг=1200 кг. або 1,2 т.
Отже, 1,2 т. х 3114,41 грн в т.ч. ПДВ (згідно довідок про вартість вугільної продукції) = 3737,29 грн.
Недостача вантажу за вирахуванням норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто у вагоні №55732168 становить 7262,30 грн, яка розрахована наступним чином: маса нетто у вагоні №55732168 складала 70000 кг, недостача згідно комерційного акту № 454201/1 від 05.02.2019 становить 3700 кг, вантаж у вологому стані - 2%, тобто 70000х2% = 1400 кг, тож 3700 кг - 1400 кг = 2300 кг. або 2,3 т.
Отже, 2,3 т. х 3157,52 грн в т.ч. ПДВ (згідно довідок про вартість вугільної продукції) = 7262,30 грн.
Крім того, недостача вантажу за вирахуванням норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто у вагоні №56120587 становить 5469,78 грн, яка розрахована наступним чином: маса нетто у вагоні №56120587 складала 69500 кг, недостача згідно комерційного акту № 454201/4 від 06.02.2019 становить 3300 кг, вантаж у вологому стані - 2%, тобто 69500х2% = 1390 кг, тож 3300 кг - 1390 кг=1910 кг. або 1,91 т.
Отже, 1,91 т. х 2863,76 грн в т.ч. ПДВ (згідно довідок про вартість вугільної продукції) = 5469,78 грн.
Недостача вантажу за вирахуванням норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто у вагоні №56121015 становить 7188,04 грн., яка розрахована наступним чином: маса нетто у вагоні №56121015 складала 69500 кг, недостача згідно комерційного акту № 454201/5 від 06.02.2019 становить 3900 кг, вантаж у вологому стані - 2%, тобто 69500х2% = 1390 кг, тож 3900 кг - 1390 кг = 2510 кг. або 2,51 т.
Отже, 2,51 т. х 2863,76 грн в т.ч. ПДВ (згідно довідок про вартість вугільної продукції) = 7188,04 грн.
Недостача вантажу за вирахуванням норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто у вагоні №53196432 становить 1526,62 грн, яка розрахована наступним чином: маса нетто у вагоні №53196432 складала 70000 кг, недостача згідно комерційного акту № 450003/30 від 18.02.2019 становить 1950 кг, вантаж у вологому стані - 2%, тобто 70000х2% = 1400 кг, тож 1950 кг - 1400 кг = 550 кг. або 0,55 т.
Отже, 0,55 т. х 2775,67 грн в т.ч. ПДВ (згідно довідок про вартість вугільної продукції) = 1526,62 грн.
Таким чином, загальний розмір вартості недостачі вантажу за розрахунком суду складає 31 911,16 грн. (6727,13 грн + 3737,29 грн + 7262,30 грн + 5469,78 грн + 7188,04 грн + 1526,62 грн).
Частиною 1 статті 127 Статуту залізниць України встановлено, що залізниця несе матеріальну відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення багажу, вантажобагажу, а також за прострочення його доставки, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування, пошкодження, прострочення відбулися не з її вини.
Виходячи з аналізу ст. 1166 Цивільного кодексу України, шкода відшкодовується за наявності складу цивільного правопорушення, а саме таких його елементів: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою та вини особи, яка заподіяла шкоду. Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, звільняє боржника від відповідальності (виключає його відповідальність).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної поведінки відповідача, що виявилась у незбереженні вантажу, що перевозився у вагонах № 52571502, № 59724849, № 55732168, № 56120587, № 56121015, № 53196432, завданої шкоди - нестачі товару на загальну суму 31 911,16 грн. та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою. При цьому, відповідачем в свою чергу не доведено суду належними та допустимими доказами, що нестача вантажу у вищезазначених вагонах сталась не з вини відповідача відповідно до ст. 127 Статуту залізниць України.
Як відзначалось судом, відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності.
Проте, за висновками суду, строк позовної давності не сплив з наступних підстав.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 2.1 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.
За приписами п. 2.2 зазначеної Постанови, за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦК України.
Відповідно до ст. 136 Статуту залізниць України позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог пункту 134 цього Статуту.
Претензії до залізниць можуть бути заявлені протягом шести місяців.
Зазначені терміни обчислюються:
а) з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу, багажу та вантажобагажу;
б) через 30 діб з дня закінчення терміну доставки - для претензій про відшкодування за втрату вантажу;
в) через 2 місяці з дня прийому вантажу до перевезення - для претензій про відшкодування за втрату вантажу, що виникли з приводу перевезень у прямому змішаному сполученні;
г) через 10 діб після закінчення терміну доставки багажу чи вантажобагажу - для претензій про відшкодування за втрату багажу чи вантажобагажу;
д) від дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій з приводу прострочення доставки вантажу, багажу або вантажобагажу;
е) після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для оплати штрафу, - для претензій про стягнення штрафу за невиконання плану перевезень;
ж) з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення претензії, - в усіх інших випадках (ст. 134 Статуту залізниць України).
Згідно зі ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Як вбачається з матеріалів справи, комерційні акти № 454201/1 про недостачу вантажу у вагоні № 55732168, № 454201/2 про недостачу вантажу у вагоні № 52571502, № 454201/3 про недостачу вантажу у вагоні № 59724849 датовані 05.02.2019; комерційні акти № 454201/4 про недостачу вантажу у вагоні № 56120587, № 454201/5 про недостачу вантажу у вагоні № 56121015 датовані 06.02.2019, комерційний акт № 450003/30 про недостачу вантажу у вагоні № 53196432 датований 18.02.2019.
У відповідності до відбитку календарного штемпеля на конверті, яким позовну заяву направлено на адресу Господарського суду міста Києва, позивач звернувся з даним позовом до суду 02.08.2019, тобто без пропущення установленого строку позовної давності.
При цьому, відповідно до п. 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 № 10 у визначенні перебігу позовної давності за позовами до перевізників, що випливають з договорів перевезення вантажів, слід враховувати таке. Якщо до подання позову позивач скористався своїм правом на пред'явлення перевізникові претензії, шестимісячний строк позовної давності починається з дня одержання відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для такої відповіді (частина четверта статті 315 ГК України). Оскільки дотримання претензійного порядку не є обов'язковим, то у вирішенні питання про початок перебігу строку позовної давності в розумінні цієї норми ГК України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред'явлення претензії і строку її розгляду (частини друга і третя статті 315 ГК України), незалежно від того, чи пред'являлася відповідна претензія до перевізника.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку відшкодувати вартість нестачі вантажу, господарський суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 31 911,16 грн. вартості недостачі.
Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (03680, м.Київ, вул. Тверська, будинок 5, ідентифікаційний код: 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральна збагачувальна фабрика "Курахівська" (85621, Донецька обл., Мар'їнський район, село Вовчанка, вул. Нагорна, будинок 1А, ідентифікаційний код 33959754) 31 911,16 грн. вартості нестачі вугілля та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 380,98 грн.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 09.12.2019.
Суддя І.В. Приходько