ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.12.2019Справа № 910/10269/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України"
до Фізичної особи - підприємця Данильченко Михайла Владиславовича
про стягнення 27 540, 38 грн.
Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.
Публічне акціонерне товариство "Національна суспільна телерадіокомпанія України" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця Данильченко Михайла Владиславовича (далі - відповідач) про стягнення 27 540, 38 грн., з яких: 22 000, 00 грн. основна заборгованість, пеня у розмірі 3 923, 40 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 260, 60 грн. та 3 % річних у розмірі 356, 38 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено умови Договору оренди нерухомого майна № 194-7/4 від 25.06.2018 в частині повної сплати за орендоване приміщення. У зв'язку з цим, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2019 у справі № 910/10269/19 позовну заяву залишено без руху; встановлено позивачу строки та спосіб усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки, вказані в ухвалі Господарського суду міста Києва від 06.08.2019 у справі № 910/10269/19.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2019 відкрито провадження у справі № 910/10269/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Представник відповідача відзив у встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України строк не подав.
Частиною 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
Частина 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» передбачає, що в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема місцезнаходження юридичної особи.
Положеннями статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» визначено статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру та передбачено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Як встановлено судом згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (інформаційний ресурс https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch), місцезнаходженням відповідача є: 02154, м. Київ, вул. Ентузіастів, буд. 4, кв. 12.
На зазначену адресу судом відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону була направлена копія ухвали про відкриття провадження у справі № 910/10269/19 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що підтверджується поштовим поверненням № 0103051702534.
Згідно з пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Крім того, Закон України "Про доступ до судових рішень" визначає порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства. Згідно зі статтями 3, 4 цього Закону суд загальної юрисдикції вносить до Єдиного державного реєстру судових рішень всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Ухвала Господарського суду міста Києва від 19.08.2019 була оприлюднена на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень.
Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у пункті 41 свого рішення від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
За таких обставин, враховуючи зазначені вище положення Господарського процесуального кодексу України, якими регламентовано порядок повідомлення учасників справи про час та місце судового засідання, а також беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема пункт 41 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України", суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи.
Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Частинами 1, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
25.06.2018 року між Публічним акціонерним товариством «Національна суспільна телерадіокомпанія України» (далі - орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем Данильченком Михайлом Владиславовичем (далі - орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна № 194-7/4, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно, загальною площею 169, 30 кв.м, а саме: приміщення №№81,82,83, 84,85,86, згідно з технічним паспортом БТІ на першому поверсі будівлі , розташованої за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 42, яка перебуває на балансі Публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» з усіма внутрішніми системами та комунікаціями, що існують на час укладення Договору (пункт 1.1 Договору).
Відповідно до пункту 1.2. Договору орендоване приміщення належить орендодавцю на праві власності.
Згідно з пунктом 2.1. Договору орендоване майно надається орендарю для використання за його цільовим призначенням - заклад ресторанного господарства (кафе) без продажу алкогольних напоїв.
Як встановлено пунктом 4.1. Договору починаючи з першого календарного місяця, загальний розмір орендної плати за один календарний місяць користування орендованим майном 169, 30 кв. м. становить 41 750 (сорок одна тисяча сімсот п'ятдесят) грн. 00 коп., крім того ПДВ - 8 350 (вісім тисяч триста п'ятдесят) грн. 00 коп., а всього з ПДВ - 50 100 (п'ятдесят тисяч сто) грн.00 коп.
Орендна плата нараховується, починаючи з дати передачі орендованого майна орендарю за актом приймання - передачі орендованого майна від орендодавця до орендаря та сплачується орендарем орендодавцю щомісяця на підставі Договору до п'ятнадцятого числа кожного поточного місяця, за який сплачується орендна плата (пункт 4.2. Договору).
Як встановлено пунктом 10.2. Договору при порушенні орендарем строків виконання грошових зобов'язань, визначених Договором, зокрема щодо сплати орендної плати, гарантійного платежу, компенсації балансоутримувачу вартості комунальних послуг та інших витрат, передбачених Договором, тощо, орендар сплачує орендодавцю та/або балансоутримувачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення, від суми, яка підлягає сплаті.
Відповідно до пункту 13.1. Договору він набирає законної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів відбитками печаток та дії до останнього дня строку оренди. В частині сплати орендарем орендної плати, індексації орендної плати, компенсації балансоутримувачу вартості комунальних послуг та інших витрат орендодавця/балансоутримувача, передбачених Договором, сплати неустойки (штрафів/пені) за порушення умов Договору, зобов'язань компенсації спричинених збитків, Договір діє до повного та належного виконання сторонами зобов'язань за ним.
25.06.2018 року сторонами підписано акт приймання - передачі орендованого майна від орендодавця до орендаря.
31.01.2019 року сторони підписали Додаткову угоду № 1 до Договору оренди нерухомого майна від 25.06.2018 № 194-7/4 відповідно до умов якої сторони домовились про наступне: керуючись п.13.4.5. Договору вирішили достроково припинити дію Договору унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених Договором.
Пунктом 2 Додаткової угоди сторони визначили, що заборгованість становить 22 000, 00 грн.
31.01.2019 року сторонами підписано акт приймання - передачі орендованого майна від орендаря до орендодавця.
31.01.2019 між сторонами підписано та складено акт звірки взаєморозрахунків, з якого вбачається, що у відповідача наявна заборгованість у розмірі 22 000, 00 грн.
В подальшому, 05.07.2019 року позивач звернувся до відповідача з листом - вимогою про сплату 49 307, 38 грн., яка була надіслана на адресу відповідача, а саме: АДРЕСА_1 .
Відповідач у відповідь на вимогу надіслав позивачу лист, в якому підтвердив заборгованість по сплаті орендної плати у розмірі 22 000, 00 грн. та гарантував оплату боргу за Договором № 195-7/4 від 25.06.2018 року.
Проте, в порушення умов Договору та гарантійного листа відповідач не сплатив заборгованість у розмірі 22 000, 00 грн.
Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 22 000, 00 грн., пені у розмірі 3 923, 40 грн., інфляційних втрат у розмірі 1 260, 60 грн. та 3 % річних у розмірі 356, 38 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Судом встановлено, що орендодавець передав, а орендар прийняв приміщення, що підтверджується актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 25.06.2018, який підписано повноважними представниками сторін.
Відповідно до частини першої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Крім того, пунктами 1 та 3 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до пункту 4.2. Договору орендна плата нараховується, починаючи з дати передачі орендованого майна орендарю за актом приймання - передачі орендованого майна від орендодавця до орендаря та сплачується орендарем орендодавцю щомісяця на підставі Договору до п'ятнадцятого числа кожного поточного місяця, за який сплачується орендна плата.
За січень 2019 року відповідач частково сплатив орендну плату за користування орендованим приміщенням, а саме: 15.01.2019 року - 25 100, 00 грн., 22.01.2019 року - 1 000, 00 грн.; 24.01.2019 року - 2 000, 00 грн., всього на суму 28 100, 00 грн.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 22 000, 00 грн. заборгованості з оплати орендної плати за січень 2019 року є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 3 923, 40 грн., збитки від інфляції у розмірі 1 260, 60 грн. та 3% річних у розмірі 356, 38 грн.
У частині першій статті 546 Цивільного кодексу України зазначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною другою статті 343 Господарського кодексу України і статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до пункту 10.2. Договору при порушенні орендарем строків виконання грошових зобов'язань, визначених Договором, зокрема щодо сплати орендної плати, гарантійного платежу, компенсації балансоутримувачу вартості комунальних послуг та інших витрат, передбачених Договором, тощо, орендар сплачує орендодавцю та/або балансоутримувачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення, від суми, яка підлягає сплаті.
За приписом частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, вирішуючи спір про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, суд визначає розмір такої пені за ставкою, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ.
Здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми пені, суд встановив, що позивачем вірно визначено нарахування пені на суму боргу 22 000, 00 грн., а саме взято період з 16.01.2019 по 21.01.2019 на суму 25 000, 00 грн.; з 22.01.2019 по 24.01.2019 на суму 24 000, 00 грн. та з 25.01.2019 по 16.07.2019 на суму 22 000,00 грн., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають повному задоволенню у розмірі 3 923, 40 грн.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних, судом встановлено, що позивачем вірно заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 356, 38 грн.
В свою чергу, щодо вимог про стягнення інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.
Разом з цим, як вбачається з здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат, такі нарахування здійснюються позивачем з січня 2019 року по червень 2019 року на суму боргу 22 000, 00 грн., однак у відповідача відсутній обов'язок з оплати інфляційних втрат у січні 2019, оскільки нарахування інфляційних втрат здійснюється з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція), а відтак, здійснивши перерахунок інфляційних втрат, у межах заявленого позивачем періоду та з урахуванням дати виникнення обов'язку у відповідача з оплати товару, судом встановлено, що стягненню підлягають інфляційні втрати у розмірі 576, 36 грн., а тому підлягають частковому задоволенню.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.
Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-
1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Данильченка Михайла Владиславовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» (04119, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 42; код ЄДРПОУ 23152907) суму основної заборгованості у розмірі 22 000 (двадцять дві тисячі) грн. 00 коп., пеню у розмірі 3 923 (три тисячі дев'ятсот двадцять три) грн. 40 коп., 3 % річних у розмірі 356 (триста п'ятдесят шість) грн.38 коп., інфляційні втрати у розмірі 576 (п'ятсот сімдесят шість) грн. 36 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 873 (одна тисяча вісімсот сімдесят три) грн. 27 коп.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Згідно з підпунктом 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 09.12.2019 року.
Суддя М.Є. Літвінова