ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.12.2019Справа № 910/8542/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЗТ ТРАНССЕРВІС"
до Фізичної особи-підприємця Поліщука Василя Олександровича
про стягнення 65 279,82 грн.
без виклику учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "АТЗТ ТРАНССЕРВІС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Поліщука Василя Олександровича про стягнення 65 279,82 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем були надані транспортно-експедиційні послуги на виконання здійснених відповідачем замовлень згідно умов Договору № 17/12/18 від 17.12.2018. Проте, станом на момент пред'явлення позову відповідачем не було оплачено надані послуги, у зв'язку із чим виникла заборгованість у сумі 65 279,82 грн., з яких: 56 000 грн. - основний борг, 6 939,40 грн. - пені, 584,55 грн. - 3% річних, 1 755,87 грн. - інфляційних втрат.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2019 (після усунення недоліків позовної заяви) відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення вказаної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову (в тому числі доказів повної або часткової оплати спірної заборгованості, контррозрахунку позовних вимог, у разі їх наявності).
Ухвала Господарського суду міста Києва від 14.08.2019 була надіслана рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштового відправлення № 0103051977037 та № 0103051977010 на поштову адресу відповідача, а також на юридичну адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: АДРЕСА_1.
Разом з цим, 25.09.2019 обидва конверти з відправленнями № 0103051976979 та № 0103051977010 повернулися до суду без вручення з відміткою: «повернення за закінченням встановленого терміну зберігання».
За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки вважається днем вручення відповідачу ухвали суду в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.
У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Разом з цим, згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, не заявив жодних клопотань, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
У зв'язку з перебуванням судді Приходько І.В. у відпустці та на лікарняному, завершальний розгляд справи здійснювався 09.12.2019.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-
17.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АТЗТ ТРАНССЕРВІС" (позивач, перевізник, виконавець) та Фізичною особою-підприємцем Поліщуком Василем Олександровичем (експедитор, позивач) було укладено Договір № 17/12/18 на транспортно-експедиційне обслуговування (далі - Договір), предметом якого є виконання виконавцем транспортно-експедиційних послуг за дорученням та за рахунок експедитора по території України, а також у міжнародному сполученні, а також виконання інших послуг, що обумовлені у додаткових угодах до цього Договору.
У відповідності до п. 2.2. Договору на кожне окреме перевезення оформлюється заявка, яка є невід'ємною частиною цього Договору і містить умови та особливості конкретного перевезення; має бути підписана та скріплена печатками обох сторін.
В заявці відображаються істотні умови кожного конкретного перевезення, а саме: найменування, кількість (вага) та пакування вантажу, його особливості характеристики, найменування та місцезнаходження вантажовідправника та вантажоодержувача; пункти відправлення та призначення вантажу; маршрут перевезення; державні номери транспортного засобу; прізвище ім'я по-батькові та інші особисті дані водія транспортного засобу; вимоги щодо технічного та санітарного стану транспортного засобу; особливі вказівки експедитора; дата і час завантаження та розвантаження або строк виконання перевезення; розмір провізної плати; інші умови перевезення (п. 3.2. Договору).
Так, відповідно до заявки № 12/05Е від 17.12.2018, відповідачем було замовлено транспортно-експедиційні послуги щодо перевезення вантажу (обладнання на палетах, вага брутто до 5 т) за маршрутом м. Млухов (Польща) - м. Київ (Україна), а/м АІ0415ВЕ, сума за перевезення 1800 євро та митне оформлення (по курсу НБУ на день розмитнення авто). Термін оплати 10 банківських днів по оригіналам документів.
Вказана заявка підписана та скріплена печатками обох сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов заявки позивач надав відповідачу послуги по перевезенню вантажу, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № 240436, в якій міститься відмітка вантажоодержувача - ТОВ "АТТІС Україна".
За наслідком здійсненого перевезення позивачем було направлено відповідачу оригінал міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) № 240436, заявку, рахунок-фактуру №СФ-0001897 від 27.12.2018 а також акт здачі-прийняття робіт №ОУ-0001897 від 27.12.2018 (на суму 56 000 грн.), які були отримані відповідачем 23.01.2019, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0318900909268.
Спір у справі виник у зв'язку із твердженнями позивача про невиконання відповідачем грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг по перевезенню вантажу, через що позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 1 800 Євро, що станом на дату розмитнення по курсу НБУ становить 56 000 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, зважаючи на те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
Укладений сторонами Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Частиною 2 ст. 307 Господарського кодексу України встановлено, що договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
Згідно ч. 2 ст. 908 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, до якої Україна приєдналась відповідно Закону України № 57-V від 01.08.2006 "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів", передбачено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Статтею 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів передбачено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Згідно із ч. 1 ст. 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Судом встановлено, що надання позивачем послуг відповідачу на підставі Договору та заявки на транспортно-експедиційне обслуговування підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № 240436 (в т.ч. відміткою, підписом та печаткою вантажоодержувача на вказаній накладній в графі 24).
Статтею 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Вартість наданих послуг по перевезенню вантажу погоджена сторонами в Заявці і в загальному розмірі складає 1 800 Євро по курсу НБУ на день розмитнення, що дорівнює 56 000 грн. згідно інформації, яка міститься на офіційному веб-сайті Національного банку України.
Згідно із ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 5.1. Договору та умов Заявки розрахунки за перевезення вантажів проводяться сторонами у безготівковій формі у національній валюті України шляхом переведення коштів з поточного рахунку експедитора на поточний рахунок виконавця на умовах відстрочки платежу - 10 банківських днів з дати отримання експедитором всіх належним чином оформлених оригіналів документів: заявки, акту виконаних робіт, податкової накладної, рахунку, ТТН з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу (підпис, дата, час відбиток печатки), якщо інше не обумовлено в заявці.
Як вбачається із матеріалів справи позивачем було направлено відповідачу на поштову адресу оригінал міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) № 240436, заявку, рахунок-фактуру №СФ-0001897 від 27.12.2018 а також акт здачі-прийняття робіт №ОУ-0001897 від 27.12.2018 (на суму 56 000 грн.), які були отримані відповідачем 23.01.2019.
При цьому судом зауважує, що до найбільш важливих загальних принципів права віднесено принцип справедливості, добросовісності і розумності, який згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України визнається загальною засадою цивільного законодавства. Так, у випадку, якщо однією стороною частково не виконаний обов'язок з надання повного та вичерпного переліку документів, передбаченого умовами договору, така обставина не може бути підставою для невиконання іншою стороною обов'язку з оплати наданих послуг, зважаючи на те, що основним первинним документом на підтвердження факту здійснення міжнародного перевезення є саме вантажна накладна.
Також судом враховано що рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити належні за договором платежі (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі № 910/9472/17).
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що 12.04.2019 позивач звертався до відповідача з претензією про сплату суми основного боргу, яку відповідач залишив без відповіді.
Отже, з огляду на викладене та враховуючи, що факт виконання позивачем умов Договору у відповідності до заявки відповідача належним чином доведений та відповідачем не спростований, суд приходить до висновку, що відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов'язання з оплати наданих за Договором та заявкою послуг.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача коштів за надані послуги по перевезенню вантажу. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання, відповідачем не наведено.
З огляду на наведене та зважаючи на імперативність приписів ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог, враховуючи, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача стосовно невиконання грошового зобов'язання з оплати наданих послуг, тоді як доказами які містяться в матеріалах справи, підтверджено виконання позивачем обов'язку з транспортно-експедиційного обслуговування, суд дійшов висновку, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 56 000 грн. належним чином доведений, документально підтверджений, а тому позовні вимоги в частині стягнення суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивач також просить стягнути з відповідача 6 939,40 грн. - пені, 584,55 грн. - 3% річних, 1 755,87 грн. - інфляційних втрат.
За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 5.7. договору сторони передбачили, що за несвоєчасну сплату рахунків виконавця, експедитор сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочки платежу.
Здійснивши перерахунок суми пені в межах заявленого позивачем періоду (з 07.02.2019 по 13.06.2019) на суму 6 939,40 грн., суд визнав його обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку із чим зазначена позовна вимога підлягає задоволенню.
Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов'язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат в межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що він є арифметично вірним та обґрунтованим, а тому позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 584,55 грн. та інфляційних втрат на суму 1 755,87 грн. підлягають задоволенню.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи, що відповідач не скористався правом на подання відзиву у визначений судом строк, не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення суми основного боргу за надані позивачем послуги з транспортно-експедиційного обслуговування, а також позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Поліщука Василя Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЗТ ТРАНССЕРВІС" (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський шлях, буд. 84, ідентифікаційний код 20583021) 56 000 грн. - основного боргу, 6 939,40 грн. - пені, 584,55 грн. - 3% річних, 1 755,87 грн. - інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 921 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 09.12.2019.
Суддя І.В. Приходько